Як непомітно з’являються диктатори. 80 років тому австрійський економіст фон Гаєк, аналізуючи сталінізм та нацизм, передбачив появу Путіна

Пастка соціалізму

Гаєк стверджував, що автократія може загрожувати будь-яким західним демократіям, включно з Великою Британією та Сполученими Штатами. І пояснював те, що він бачить: ці країни вже поступово вдаються до жорсткого регулювання і планування для економічних питань, а при цьому не може існувати особистої та політичної свободи. Якщо уряд намагається забезпечити постійне процвітання суспільства за допомогою централізованого планування — це фатальна помилка, яка неминуче призводить до тоталітаризму.

«Ми фактично взяли на себе зобов’язання позбутися сил, які давали непередбачувані результати, і замінити безособовий і анонімний механізм ринку колективним і „свідомим“ спрямуванням усіх суспільних сил до свідомо обраних цілей», — написав він у своїй книзі.

Пастка, на думку Гаєка, була в тому, що соціалізм — під цим словом учений мав на увазі державний соціалізм і використовував його для позначення державного контролю над економікою, а не держави загального добробуту, — подається як нібито засіб забезпечення рівності. Але як насправді забезпечується ця «рівність»? Автор книги вважав, що робиться це через стримування підприємницької діяльності людини, яка фактично робить її підневільною державі.

Натомість кожна демократія прагне до рівності прав, а отже — до свободи реалізації людини, зокрема в економіці. Але при соціалізмі про економічну свободу не може бути мови, а відтак і про інші свободи людини вже не йдеться.

Також він «проїхався» по плановій економіці. Планування, вважав Гаєк, є примусовим, а отже нижчим методом регулювання, оскільки воно знищує конкуренцію і вільний ринок. А у вільній державі власне ці дві умови є вирішальними для розвитку економіки.

«Це єдиний метод, за допомогою якого наша діяльність може бути пристосована одна до одної без примусового або довільного втручання влади», — написав вчений.

Лицемірство диктаторів і «законність» Гітлера

Централізація влади, на думку Гаєка, є небезпечною, навіть якщо правителі аргументують, що це вкрай потрібно на певному етапі життя країни, наприклад, у період кризи чи війни. Вона є недемократичною за своєю суттю, оскільки вимагає нав’язування усім волі невеликої меншості людей. Адже право цих меншин діяти, забираючи гроші або власність для досягнення централізованих цілей, руйнує верховенство права й індивідуальні свободи — і це вже не демократія.

«Там, де існує централізоване планування, індивід більше, ніж будь-коли, стає простим засобом, який використовує влада для служіння таким абстракціям, як „соціальний добробут“ або „благо суспільства“, „потреби держави“», — пояснював економіст.

Гаєк зауважував, що навіть дуже бідні люди мають більше особистої свободи у вільному суспільстві, ніж підприємці у централізовано спланованому. Для нього соціалізм є лицемірною системою, оскільки вона декларує гуманістичні цілі, але на практиці реалізовує їх лише жорстокими методами, удаючись до репресивних заходів: накладає на людей новий податковий тягар, зарегульовує і демонізує підприємницьку діяльність до можливого максимуму, вичавлюючи всі соки.

Також автор «Шляху до рабства» наголошував, що усі централізовані системи завжди потребують ефективної пропаганди для виправдання своїх дій. Можновладці вдаються до маніпулятивної риторики, постійно наголошуючи, що захмарні видатки чи черговий економічний закон — гостра потреба, без цього зараз не обійтися, але далі буде процвітання. Свідомо обманюючи суспільство, вони хочуть, щоб люди повірили в те, що цілі держави — це нібито їхні власні цілі.

Як приклад Гаєк приводив фюрера Адольфа Гітлера, що прийшов до влади на популістських лозунгах і насамперед пообіцяв німцям зробити заможним у країні кожного представника нації. Справді, він розв’язав проблему з безробіттям. Але ця зайнятість була винятково пов’язана з державним вливанням ресурсу, який забирали у приватного сектора, власних громадян. А сам Гітлер і його оточення стали найбагатшими людьми планети, які не працювали жодної години над своїми державними програмами. І при цьому фюрер діяв абсолютно законно.

«Нехай Гітлер здобув необмежену владу суворо конституційним шляхом, і, отже, все, що він робить, у юридичному сенсі законно, — писав Гаєк. — Але хто наважиться на цій підставі стверджувати, що в Німеччині, як і раніше, панує правозаконність?»

Економіст застеріг: існує великий ризик того, після Другої світової спокуса утиску підприємців може з’явитися і в інших державах. А тому мудрість в управлінні економічними справами буде ще важливішою, ніж раніше, а доля цивілізації врешті залежатиме від того, як влада розв’язуватиме економічні проблеми. Гаєк вважав, що єдиний шанс побудувати гідний світ — це підвищити загальний рівень заможності через діяльність вільних ринків.

Як підприємців перетворюють на «бариг»

Державне втручання в роботу ринків призводить до втрати свободи, переконував своїх читачів Гаєк. На його думку, у цивілізованих країнах уряди не повинні брати на себе ті функції, які можна замінити чесною конкуренцією.

Економіст визнавав, що в людини, яка починає кар'єру в бідності, набагато менше шансів досягти багатства, ніж у людини, яка успадкувала власність. Однак Гаєк був упевнений, що успіх однак можливий, оскільки конкурентний лад — єдиний, де людина залежить лише від самої себе, а не від милості сильних світу цього, і де ніхто не може завадити її спробам досягти поставленої мети.

Хоча Гаєк виступав проти правил, які обмежують свободу вступати в торгівлю, або купувати й продавати за будь-яку ціну, або контролювати кількість, він визнавав корисність правил, які обмежують легальні методи виробництва. Але за умови, що вони застосовувані однаково до всіх і їх не використовують як непрямий спосіб контролю над цінами або кількістю.

«Заборона використання певних отруйних речовин або вимога дотримання особливих запобіжних заходів при їх використанні, обмеження робочого часу або вимога дотримання певних санітарних заходів цілком сумісні зі збереженням конкуренції», — писав економіст у своїй книзі. Єдине питання, на його думку, полягає в тому, чи в кожному конкретному випадку отримані переваги перевищують соціальні витрати, які вони спричиняють.

Гаєк зазначав, що втручання держави потрібне лише там, де виникають ризики. Є певні сфери, такі, як довкілля, де діяльність, яка завдає шкоди третім особам, не може бути ефективно регульованою виключно ринковими механізмами. Також певні шкідливі наслідки вирубки лісів, деяких методів ведення сільського господарства або диму і шуму заводів не можуть бути обмежені власником відповідних компаній або тими, хто готовий змиритися зі шкодою за узгоджену компенсацію.

Тому уряду, на думку економіста, відведено важливу роль у забезпеченні базової безпеки для громадян. У суспільстві, яке досягло значного рівня багатства, немає причин не гарантувати кожному мінімум їжі, житла й одягу для підтримки здоров’я. Також держава може сприяти створенню системи соціального страхування, що захищатиме від життєвих ризиків, які важко подолати самотужки. Це не має загрожувати свободі суспільства, але буде забезпечувати базову стабільність для всіх.

Разом із цим, Гаєк застерігав, що сучасні тенденції можуть призвести до втрати особистих свобод, зокрема свободи пересування. Мовляв, замість загальних інтересів нації уряди часто відстоюють вигоду окремих груп, що призводить до обмеження прав людей. І контроль над ресурсами, переселення й обмеження руху стають поширеними явищами. Це, за оцінками економіста, свідчить про моральний занепад і поступове наближення до одержавлення суспільств, де індивідуальні права поступаються місцем інтересам монополізованої влади. І так люди в країнах, писав Гаєк, опиняються в рабстві.

Тоталітаризм, додавав він, наступає не одразу. Для цього уряд здійснює монополізацію інфраструктури, свободи слова. Усе це відбувається «законно»: дискримінують індивідуалізм на рівні постійних претензій до «бариг», де власна справа поступово починає асоціюватися з ризиком, бідністю, — і тим самим ця група маргіналізується.

Парадоксально, але допомагають цьому процесу як профспілки, так і об'єднання підприємців, які намагаються «домовитися» з владою, зауважував автор «Шляху до рабства». Кожна така домовленість обертається новими правилами та контролем. Нарешті, коли великі групи корпорацій об'єднуються в олігархів, які починають діяти спільно з державою, влада втручається в особистий вибір людини: від того, що вона може робити, до того, куди вона може їхати. І в цей момент дорога до тоталітаризму, на думку Гаєка, уже пройдена: протиправна «законність» встановлена, й люди нічого не можуть цьому протидіяти.

Орвелл і Черчилль оцінили

Одним із перших, хто схвально відгукнувся про книгу «Шлях до рабства» й підтримав її автора, був англійський письменник Джордж Орвелл. Він зазначив, що варто дослухатися до застережень професора Гаєка, і писав так: «Колективізм не є демократичним, а навпаки він надає тиранічній меншості таку владу, про яку не могла мріяти іспанська інквізиція».

Ідеї резонансної книги використав прем'єр Великої Британії Вінстон Черчилль у своїх промовах під час передвиборчої кампанії 1945 року. Зокрема, він заявляв, що соціалістична система призведе до формування нової форми гестапо.

Вибори Черчилль програв, але згодом ідеї Гаєка використають у своїх економічних програмах Маргарет Тетчер і президент США Рональд Рейган.

Праця Гаєка актуальна й сьогодні. У передмові до видання 2002 року книги «Капіталізм і свобода» нобелівський лауреат з економіки Мілтон Фрідман підсумував: «Знадобилися драма Берлінського муру і розпад СРСР, щоб зробити ці результати надбанням життєвої мудрості, і тепер мало хто сумнівається, що централізоване планування — це справді „шлях до рабства“, як назвав свою полемічну роботу 1944 року Фрідріх фон Гаєк».