Науковиця у лавах нацистів. Життя скандальної авторки Спіралі мовчання, теорії про природу байдужості суспільства до злочинів влади

Здавалось би, спіраллю мовчання Ноель-Нойман пояснює природу нацизму. Це так і напрошується за першого ознайомленням з її думками. Утім, соціологиня всіляко уникала таких висновків. І вочевидь через те, що замолоду співпрацювала з тими ж нацистами.

«Вона отримала стипендію [в 1937-му] для навчання в США, бо відбіркова комісія була вражена її красою», — пише Гюльнер.

Викладачі студентки Елізабет Ноель у Берлінському університеті оцінювали її знання як посередні, а англійської мови й поготів. Про отримання тієї стипендії сама вона згадувала: «Порівняно невелика проблема полягала в тому, що я взагалі не знала англійської, але мені потрібно було довести, що я вільно нею володію, щоб отримати стипендію до Америки. Якось мені вдалося переконати екзаменатора Галінського, і він видав мені атестат. Цього було достатньо. Потім мої документи відправили в Америку до жіночого товариства Kappa Kappa Gamma [існують досі при багатьох навчальнях США]».

Через роки Ноель запевняла, що в університеті Міссурі вона прочитала 80 лекцій на тему дослідження суспільної думки.

У Німеччині вже набрав обертів людожерський режим Адольфа Гітлера, та Ноель радо повернулася за рік на батьківщину. День, коли вона покинула Америку, соціологиня назве у своїх спогадах «найщасливішим моментом свого життя». На батьківщині вона зразу почала друкуватися в одному з рупорів міністра пропаганди Йозефа Геббельса, в газеті Das Reich, яку він редагував особисто.

Далі були ще інші видання, а на той час у Німеччині вже не залишилося ЗМІ, які б не несли нацистську маячню. Свою дисертацію із соціології Ноель захистила 1940 року. І скільки б вона не обіцяла опублікувати роботу після війни, так і не наважилася. Хоча соціологиня постійно заявляла: «Це перша в світі книга про методи дослідження Джорджа Ґеллапа».

Дехто з колег, кому вдалося ознайомитися з цим «дослідженням», запевняли, що воно геть просякнуте нацистськими гаслами. Зі 143 сторінок тексту дисертації лише на 12-х були результати справжніх опитувань.

Тоді по-іншому вже не могло й бути. А отже, спіраль мовчання на той момент затягла й саму її авторку.

Тому багатослівна теорія сприймається дещо як самовиправдання Ноель-Нойман — мовляв, така вже властивість кожного: співати в один голос із більшістю, хай би до яких злочинів вона не закликала.

Крім журналістики Ноель працювала ще й у жіночому націонал-соціалістичному союзі, хоча до нацистської партії нібито так і не вступила. А коли Геббельс запропонував стати його референткою, вона вигадала собі якусь хворобу, і міністр пропаганди від неї відчепився. Принаймні так вона розказувала, що зрештою пом’якшило відповідальність соціологині у повоєнній денацифікації.

Французька окупаційна адміністрація в 1947-му навіть узяла Ноель на роботу для опитування співвітчизників на предмет залишків прихильності до Гітлера і його партії.

Коли через два роки канцлером Західної Німеччини став Конрад Аденауер, соціологиня доклала немалих зусиль, аби втертися в довіру партії ХДС (Християнсько-демократичний союз). У Ноель був для цього свій козир. Ще 1946-го вона вийшла заміж за журналіста Пітера Ноймана, якого знала ще по роботі у Das Reich. Одразу після війни його прихистила ХДС як цінного інтелектуала, і обидва лідери партії — і Аденауер, і його права рука Людвіг Ерхард — регулярно зустрічалися з Нойманом за келихом чогось міцного поговорити про державні справи. Ноель аж заходилася від того — чому це дует не звертався до неї, а до її чоловіка-алкоголіка.

Від канцлера ж вона отримувала своє у вигляді компліментів про її вроду. Ці звичайні жести джентельменства вмить потрапляли на шпальти газет. Нерідко їх джерелом була сама Ноель. Бо її вперте бажання бути в близькому до влади колі не згасало. Інколи справді спрацьовувала її харизма і телегенічність. Та для політиків це мало ще й практичний зиск. Ноель заснувала Інститут демоскопії в Алленсбаху, який робив опитування тільки для ХДС. А це допомагало християнським демократам обходити конкурентів, бо ті не мали карти вподобань населення країни.

Що більше Ноель з’являлася у медійному просторі, то частіше колеги вимагали адекватних пояснень її співпраці з нацистами. Наприкінці 1980-х років Американська асоціація дослідження громадської думки взагалі відмовилася від подальшої співпраці з нею, якщо вона не могла надати задовільної думки про свою діяльність у часи Гітлера.

Американські соціологи накинулися на німецьку колегу, бо вона почала друкуватися в пресі США з аналізом тамтешньої суспільної думки. Наприклад, розголосу набула її стаття про президентські вибори 1980 року, на яких змагалися Джим Картер і Рональд Рейган. Другий виграв, і Ноель пояснила, що все через ту ж таки спіраль мовчання. Американці просто образилися, бо суспільство мовчить тільки за тоталітаризму, і це аж ніяк не стосувалося Сполучених Штатів.

А в 1991-му професор Чиказького університету Джон Мірсхаймер із колегами закликав Ноель вибачитися. Бо в одній із дискусій з американськими колегами «вона риторично підтримувала виключення євреїв із суспільства в Третьому рейху, її слова зробили ганебне почесним, аморальне — моральним, нецивілізоване — цивілізованим».

Мірсхаймер тоді писав: «З тим, що ми зараз знаємо про Голокост, у них немає причин не вибачатися. Тих, хто спричинився до найбільшого злочину ХХ століття».

Навіть колеги-співвітчизники, які знали весь доробок та інтерв'ю Ноель краще, дорікали: «Вона майже ніколи не згадувала про злочини нацистів проти багатьох народів».

Утім, нічого подібного світ не почув від німецької гранд-дами громадської думки, як назвав її Гюльнер, до самого її відходу в засвіти. А отже теорія про спіраль мовчання, як би вона не прочитувалася зараз, наприклад, у російському суспільстві, для Ноель була самовиправданням свого небажання бачити злочини нацистів.