Наш крик про допомогу. І небезпечна тиша
Для мене вечір у Чикаго — це завжди найскладніший час, бо в Україні — ніч. Саме вночі російські ракети й дрони летять у самісіньке серце міст, де сплять беззахисні українські родини, зокрема й моя
Промова для викладачів і студентів Чиказького університету
Кожен мій чикагський вечір наповнений липкою, в’язкою тривогою — спочатку вона лунає в моєму телефоні, от так (вмикаю звук повітряної тривоги). А потім тривога вкручується в мою свідомість, ніби якийсь схильний до садизму дантист просвердлює дріллю мій череп.
Отже, в ніч на неділю 22 лютого, коли я писала цей спіч, росіяни випустили по Україні пів сотні ракет і майже 300 дронів.
Це була остання з 2045 повітряних атак, які пережив Київ. Лише одна ніч із чотирьох років повномасштабного вторгнення. Одна ніч із 12 років російської агресії проти України.
З кожним роком, нам, українцям, дедалі важче пробиватися крізь стіну інформаційного шуму.
У світі стільки всього відбувається. Стільки всього відбувається у Сполучених Штатах. Крик про допомогу далекої країни з Європи звучить тут, на континенті свободи і демократії, дедалі тихіше.
І тиша ця — небезпечна.
У цій війні росіяни досягли небачених навіть для себе вершин цинізму
Бо російська війна проти України — не лише про Україну. Вона зовсім не про території, як намагається переконати світ Путін. Ця війна — рекурсія, яка містить в собі набагато більше сигналів.
Ми всі повірили в фукуямівський «кінець історії» й не помітили моменту незворотніх змін.
Саме з російської агресії проти України почалася деконструкція звичного світового порядку, яким ми його знали; ця агресія — постріл у Франца Фердинанда, кривавий пролог до Третьої світової, яка вже стоїть на порозі.
Третя світова не буде звичайною конвенційною війною — вона триватиме в інформаційному полі, у TikTok і Truth Social, у кіберпросторі, в інфраструктурі, у руйнуванні державних інституцій. І Росія вже успішно веде цю війну на всіх цих фронтах — не тільки проти України. Театр бойових дій значно ширший.
За війною в Україні пильно спостерігають інші автократичні режими — і якщо мир буде укладено на умовах, вигідних Росії, це гарантовано запустить ланцюгову реакцію подібних агресій по всьому світу. Це стане для них чітким сигналом і настановою до дії. І найголовніше: росіяни не зупиняться на Україні. Запущена воєнна машина лише набиратиме обертів — це питання виживання путінського режиму.
У цій війні росіяни досягли небачених навіть для себе вершин цинізму та нестерпної жорстокості.
«Холодомор» — винахід російської машини смерті, що поєднав перше й друге. Щоночі вони бомблять українську енергосистему, щоб залишити нас без світла й тепла. Уявіть собі Чикаго в темряві, без опалення, без електрики. Так сьогодні виглядають українські міста. Уявіть людей, які йдуть пішки на 30-й поверх, бо ліфт не працює. Мати, що готує дітям їжу на буржуйці. Людей похилого віку, які замерзають у своїх квартирах. Енергетиків, які щодня латають мережі — і щодня по тих самих енергетичних вузлах прилітають ракети, роблячи їхній труд по-справжньому Сізіфовим.
Депортація українських дітей — уявіть майже 20 000 маленьких українців, яких просто вивезли й оголосили росіянами. Їм забороняють говорити українською, забороняють називати себе українцями. Їх змушують співати російський гімн уранці, їм промивають мізки й готують воювати проти власної країни під гаслом «патріотичного виховання».
Укравши національну ідентичність, вони знищують внутрішні опори цих дітей — перетворюючи їх на ідеальних майбутніх солдатів імперії: без минулого й без майбутнього.
Уявіть полонених, що повертаються з неволі зі слідами нелюдських катувань і вагою 40 кілограмів. На ці фото неможливо дивитися без болю — і без чітких асоціацій із кадрами з нацистських концтаборів.
Політична філософиня Ганна Арендт, яка впровадила в науковий обіг поняття «банальність зла» і в 1960-х викладала в стінах Чиказького університету, писала: «Ідеальним об'єктом тоталітарного правління є не переконаний нацист і не переконаний комуніст, а люди, для яких перестала існувати різниця між фактом і вигадкою (тобто реальністю досвіду) і різниця між істинним і хибним (тобто стандартами мислення)».
Кажучи про інформаційне поле битви, я маю на увазі саме це.
Росія намагається змусити всіх вірити, що вона перемагає — але це не так. Вони втрачають понад 30 000 людей на місяць, але за останні чотири роки змогли захопити лише 12% нашої території.
Щоб при цих темпах захопити весь Донбас, їм знадобиться ще чотири роки — і то лише за умови, що можливості ЗСУ не будуть нарощуватись.
В інформаційній війні Росія завжди успішно застосовує технологію розколу: сіє розбрат між союзниками, сіє розбрат усередині країн, намагається порушити єдність — за макіавелліанським принципом «розділяй, щоб володарювати». Поодинці з ворогом розправитися простіше.
Що протиставити брехні й розколу? Критичне мислення, про яке писала Ганна Арендт.
І єдність.
Про єдність добре висловився інший відомий викладач Чиказького університету, Барак Обама: «Немає ліберальної Америки чи консервативної Америки — є Сполучені Штати Америки».
Сьогодні часто говорять, що Америка надто поляризована, але я знаю: глибинна суть і національна ідея цієї країни — саме в слові «United», Об'єднані.
United States of freedom. United States of democracy. United States of justice. Це ті цінності, за які ми стоїмо у боротьбі в Україні: свобода, демократія, справедливість.
Цю війну потрібно закінчити на справедливих умовах, щоб у Путіна не було можливості рухатися далі. Нам потрібна військова допомога. Потрібні ще жорсткіші санкції. Треба зламати російську нафтову голку. Треба повернути українських дітей.
І ще нам потрібна єдність.
Єдність, аби протистояти банальності зла.
Let’s remain UNITED against the banality of evil.