Путін назавжди та інші зміни в РФ. До чого готуватись Україні
Читайте NV у Google
Російський президент не збирається віддавати владу: його цікавлять геополітичні ігри та розбудова імперського проєкту
Останні дії президента РФ Владіміра Путіна вказують на декілька речей, частина з яких не викликає особливого здивування, проте разом з деякими неочікуваними кроками все ж промовисто говорить про трансформації в російській політиці, що можуть опосередковано впливати і на стан справ у нашій країні. В аналітичній довідці експертів «Міжнародного євразійського руху» та «Центру консервативних досліджень» є дуже цікаве формулювання: «Путин во внутренней политике: робкая авторитарность», що заслуговує на увагу, бо навіть сучасний кремлівський путінський режим не може відмовитися від «ігор в демократію», а в авторитаризм грається ніби несміливо. Якщо раніше йшлося про вигадування російської версії демократії (приміром, «суверенної»), то зараз — про законодавче оформлення умовно «вічного статусу» вождя Росії. Тому й пропозиції зі змін до російської конституції (зокрема з хитрощами в частині кількості термінів президенства однієї людини — два поспіль чи ні), створення нового органу з владними повноваженнями — все для того, щоб було законно і виглядало в очах Путіна «правильно».
Отже, які можемо зробити висновки з нещодавніх подій в Росії? По-перше, дії Путіна не викликають здивування з огляду на те, що проблему «прєємніка» в Росії розглядають вже давно, та і попри мрії та надії російської ліберальної публіки в Росії ніхто серйозно не сумнівався в тому, що Путін — це назавжди, йти він не збирається. Разом з тим, його плани демонструють, що в Росії стали неможливі два сценарії, які ще не в такому далекому минулому були цілком прийнятними. Сценарій «рокіровка» з призначенням умовної маріонетки «Мєдвєдєв-2» на посаду місцеблюстителя царського престолу Путіним вочевидь відкидається. Мабуть, є ризики, головні серед яких — ускладнення з поверненням Путіна на трон після таких рокіровок.
Ще один сценарій — перетворення на парламентську республіку, в якій прем'єр від провладної партії може правити країною до кінця своїх днів — теж. Для цього, по-перше, потрібна така провладна партія, а нинішню «Єдину Росію» критикує сам Путін. Її імідж, мабуть, зіпсований в очах громадськості незворотно й остаточно. Російські опозиційні журналісти, приміром, Юлія Латиніна, вказують на яскравий кейс — торішні вибори до міської думи Москви, де навіть єдинорос Андрєй Мєтєльский брав участь як самовисуванець, хоча займає посаду секретаря московського відділення «Єдиної Росії», програвши кандидату від комуністів Сєрґєю Савостьянову, якого підтримало «розумне голосування» команди Навального. По-друге, сумнівно, що Путін розглядає як варіант будь-яке узалежнення себе — навіть від маріонеткової партії, яка за допомогою адміністративного ресурсу, бюджетників та махінацій на виборах, але все ж мусить виборювати перемогу для нього та за нього. У цьому контексті й постать нового прем'єра, податківця, доктора економічних наук Міхаіла Мішустіна — це вибір людини, яка буде працювати для Путіна, яка не є потужним політиком і навіть, як пожартував Станіслав Бєлковський, відповідає одному з важливих критеріїв на цю посаду — підходить російському президенту своїм невисоким ростом. До того ж, втома від вічно сплячого Мєдвєдєва накрила практично всю російську політичну еліту. Натомість новий уряд — в середньому на шість років молодший за попередній, де з 21 міністрів 9 нових, а кількість віце-прем'єрів скоротилася на одного до 9, з яких 6 — «нові обличчя».
Можна почути думку про те, що озвучені Путіним плани та вже зроблені ним кроки почасти обумовлені якщо не провалом, то суттєвою пробуксовкою варіанту нової союзної держави з Білоруссю. Якби була нова держава, з новою конституцією тощо, то можна було би обнулити терміни президенства Путіна. Втім, питання поглинання Білорусі Росією в якомусь новому державному утворенні все ще лишається відкритим, попри спротив Лукашенка. Різні інформаційні вкиди про можливість цього сценарію розганяються через соціальні мережі та інформаційні канали. Так, приміром, телеграм-канал з промовистою назвою «БелоРусский диалог» цитує (а НЕЗЫГАРЬ — репостить) слова колишнього судді Конституційного суду Білорусі Пастухова, який нібито сказав, що референдум про прийняття «Конституційного акту Союзної держави» може відбутися в Росії та Білорусі «в один день». Якщо Білорусь буде остаточно поглинена Росією в новій державі, то «промишляння» російських спецслужб та силовиків в Білорусі остаточно втратить будь-які показні форми пристойності, бо в цьому просто не буде потреби. Вочевидь, це не на користь Україні.
Стан російської економіки чітко вказує на те, що економічними питаннями Путіну займатись не дуже подобається — принаймні можна стверджувати, що як «державного мужа» геополітичні питання, роль і вага російської (нео)імперії на міжнародній арені цікавлять його набагато більше. Навіть прокремлівські сили відверто кажуть, що Путін сильніший у зовнішній політиці, ніж у внутрішній. Можливо, це одна з причин, чому на посаді прем'єра опинилася людина «з гнізда» очільника Рахункової палати РФ Алєксєя Кудріна, близька до голови російського «Сбербанка» Германа Грефа, який одразу «високо оцінив претендента на пост прем'єра». Разом з тим, у цьому розрізі Україні навряд чи можна сподіватися на зміну «ставлення до себе» з боку дещо оновленого російського керівництва, оскільки на чолі владної піраміди лишатиметься Путін, який і далі підніматиме Росію з колін на світовій арені.
Втім, деякі російські оглядачі звертали увагу на те, що після Лаврова (про якого телеграм канал НЕЗЫГАРЬ написав, що він єдиний буде по-справжньому радіти своєму звільненню) російське зовнішньополітичне відомство може почати активно працювати над скасуванням (чи принаймні послабленням) санкцій Заходу. Наприклад, як кандидат на цю посаду розглядався Кіріл Дмітрієв, про якого російські канали пишуть як про «противника ізоляціонізму», який буде домагатися зняття санкцій. Про нього також писали, що він має контакти з оточенням Трампа (зятем Джаредом Кушнером) і давно працює над розробкою плану примирення Росії та США. Лавров лишився на своїй посаді як один із «найдосвідченіших у новому уряді», хоча злі язики кажуть, що може й ненадовго. Очевидно, що якщо після Лаврова нове російське МЗС візьме курс на зближення Москви з Вашингтоном, це буде не в інтересах України. Також російські телеграм-канали пишуть про те, що в Росії активізується так звана «українська партія» на чолі з Віталієм Захарченком, який починає готувати своє повернення до України і паралельно намагається просувати свої бізнесові інтереси на непідконтрольних частинах Донбасу. Намагання лобіювати зняття санкцій через зв’язки у Вашингтоні, помножені на зусилля втікачів з Україні, що перебувають в Росії, просувати свої плани з повернення непідконтрольних територій Донбасу за умовами Кремля, вочевидь становлять для Києва загрозу.
Що варто робити Україні? По-перше, точно не розслаблятися, тому що зміна російського уряду не означає докорінної зміни політичного курсу, особливо в частині неоімперських амбіцій — на чолі держави лишається Путін. По-друге, тісна співпраця з Білоруссю, над якою зависнув дамоклів меч поглинання Росією під видом нової «союзної держави». Будь-які «північні потоки», що обходять в тому числі й Білорусь, можуть зашкодити їй навіть більше, ніж Україні, враховуючи сильну залежність білорусів від російських вуглеводнів. По-третє, зовнішнє політичне відомство як під керівництвом Лаврова, так і можливого наступника, який готуватиметься до примирення з США та домагатиметься зняття санкцій, вимагає від України роботи з утримання міжнародної підтримки нашої держави. По-четверте, протидія російській пропаганді лишається актуальною і надалі. Після Мєдінского російський мінкульт очолила колишня голова відділу кінематографу в цьому ж міністерстві, похресниця й сусідка по дачі режисера Нікіти Міхалкова (який не вирізняється симпатіями до України і, на думку російських експертів, його вплив на діяльність мінкульту при новій очільниці посилиться). Відтак протидія російським фейкам, впровадження медіаграмотності, навичок факт-чекінгу та інші просвітницькі заходи аж ніяк не втратили своєї актуальності.
З особливо гострих заяв для України — теза про «безумовний суверенітет» російського народу, або словами члена робочої групи зі змін до російської конституції Богдана Безпалько (який, до речі, входить до цієї групи як представник національно-культурних автономій, бо очолює «Українців Росії») — закріплення в основному законі РФ «право на ірреденту» як «воссоединение всего русского мира».
Можна констатувати, що Путін не збирається віддавати владу: його цікавлять геополітичні ігри та розбудова імперського проєкту Росії, де немає місця незалежній, демократичній та ліберальній Україні. Потенційні оновлення в зовнішньо-політичному відомстві Росії можуть означати потуги його нового керівництва зі зняття санкцій, що вочевидь шкодитиме українським інтересам. Загроза поглинання Білорусі Росією нікуди не ділася, а у випадку реалізації такого сценарію безпековий простір довкола України погіршиться. Утім, варто почекати на результати роботи групи зі змін до конституції, що налічує аж 75 осіб. Оскільки до неї, серед усіх інших, входять і директори Ермітажу та Третьяковської галереї, можна очікувати якщо не на красиві, то щонайменше естетично обставлені рішення, що їх разом з проєктом усіх інших правок до російської конституції Єлєна Ісінбаєва, чемпіонка зі стрибків з жердиною, яка також входить до цієї групи, зможе закинути до нечуваних висот суверенної демократії.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ