У Німеччині — політична криза. Що з того українцям?
Ангела Меркель назвала цю подію «чорним днем для демократії». Насправді, криза у керівництві ХДС Німеччини багато в чому є уроком для України
Новина про те, що партія німецьких християн-демократів переживає кризу політичного керівництва, а відтак і кризу «канцлерського наступництва» не викликала особливого інтересу в українських ЗМІ. Дехто ставив питання, а що з цього Україні, а чи зміниться позиція партії щодо Росії, але, по суті, це те саме українське питання — лише в профіль. Насправді, криза у керівництві ХДС Німеччини багато в чому є уроком для України. Йдеться як про складний процес визрівання політичних лідерів, так і про те, що своєрідна політична крихкість насправді демонструє силу інституцій в демократичній країні.
Суть кризи: у не дуже великій за німецькими мірками федеральній землі Тюрингія (з населенням 2,1 млн. осіб) у місцевому ландтазі (парламенті) 5-го лютого вперше у політичній історії Німеччини керівником землі (німецькою мовою він називається міністр-президент) завдяки голосам трьох партій (християнських демократів (CDU), «вільних демократів» (FDP), та право-популістської партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD), було обрано Томаса Кеммеріха, партія «вільних демократів» якого за результатами минулорічних виборів отримала у парламенті Тюрингії всього 5 мандатів з 90. У результаті цього було усунуто попереднього очільника Тюрингії Бодо Рамелова, чия партія «лівих» (die Linke) перемогла на минулорічних виборах, здобувши 29 місць. Обурення викликав сам факт того, що християнські демократи зблокувалися у голосуванні з AfD, і спільно підтримали кандидатуру «вільних демократів». Ангела Меркель назвала цю подію «чорним днем для демократії». Християнські демократи неодноразово заявляли, що співпраця з ультраправими для них — табу. Скандал набрав обертів: Томас Кеммеріх пішов з посади, подав заявку на розпуск Тюринзького ландтагу, про свою відставку у ХДС заявила Аннегрет Крамп-Карренбауер.
Аннегрет Крамп-Карренбауер, яку німці для зручності ласкаво величали абревіатурою АКК, справді пророкували посаду наступної канцлерки ФРН. У Німеччині можна було навіть почути жартівливе питання, а чи готова країна взагалі до канцлера-чоловіка, бо стільки років країною керувала жінка. Втім, виглядає на те, що питання про наступного канцлера відкрите, і німці готові до несподіванок.
Чому сталося так, що у відносно стабільній і за багатьма ознаками досить відкритій німецькій політиці у найбільшої партії визріла проблема наступництва? Великою, якщо не більшою мірою, відповідальність лежить на чинній канцлерці Ангелі Меркель, яка вже гострить лижі зійти з політичної траси на відпочинок. Образ Меркель як відповідальної, зваженої, непохитної, мудрої керівниці безумовно відповідає дійсності. Проте слід поцікавитися, чому після неї в її партії немає виразних і потужних лідерів? Німецькі політологи вважають, що в цьому винна сама Меркель, яка активно боролася проти конкурентів усередині партії, міцно тримала владу залізною рукою і саме тому за весь час її правління покоління наступників просто фізично не змогло сформуватися. Зрештою, жорстка позиція Меркель призвела до ситуації, яку німецькою милозвучно для наших вух називають «Führungsvakuum» — вакуум керівництва.
Вакуум у таборі християнських демократів призвів до великих проблем. Міністр-президент Заарланду Тобіас Ганс, який належить до ХДС, взагалі каже про «боротьбу за виживання» своєї партії як центристської політичної сили, спроможної представляти інтереси широких верств населення. У партії криза з наступництвом, а тут ще й скандал. Уявіть собі: голосування у регіональному парламенті, де депутати від ХДС проголосували за ту саму кандидатуру, що й ультраправі, щоб підтримати, зауважимо, не кандидата від цих правих, а представника, по суті, міноритарної політичної сили, ефектом доміно призвело до відставки очільниці ХДС і потенційно — наступної канцлерки Німеччини. Тобто майже до «боротьби за виживання» їхньої партії. В українському контексті нам важко таке уявити. У нас можливо все: голова найбільшої в українській політичній історії фракції може висловити «особисту думку» про те, на що можна обміняти постачання води до Криму, не кажучи вже про те, що самі депутати від цієї політичної сили можуть за низкою питань робити діаметрально протилежні заяви. Депутат Бундестагу не запропонує пенсіонерці продати свого собаку, щоб заплатити за комуналку. Він обережніше за своїх колег добиратиме слова і формулювання, бо на популярність його політичної сили (а відтак і на його майбутню політичну кар'єру) впливає навіть те, разом з ким у регіональних парламентах голосують представники його ж партії. Ми не можемо собі уявити, щоб, скажімо, Олександр Корнієнко заявив, що йде з посади керівника «Слуги народу», якби у якійсь з облрад місцеві «слуги народу» голосували за важливі призначення разом з депутатами від «Європейської солідарності». Це — недостатня причина.
З нашої політичної «висоти» привід для кризи в найбільшій політичні силі потужної країни може видаватися якимсь несерйозним, перебільшеним, ба навіть дитячим. У цьому контексті смачно й красиво звучить потужний український вигук «тю!» Втім, ця криза демонструє, що таке політична відповідальність — як насправді виглядає по-серйозному, по-дорослому. Якщо позиція партії «ми з ними не співпрацюємо!», якщо це заявлено й обіцяно виборцям, то дотримуватися принципу та виконувати обіцянки треба скрізь — як у столичному Бундестазі, так і в місцевому парламенті невеликої області. Це перше, чому нам треба у німців повчитися.
Друге — політичне лідерство. В Україні ми добре знаємо, що таке партія як політичний проєкт під конкретну персоналію, а от політична партія з ґрунтовною ідеологією, великою командою однодумців, своїм електоратом і, відповідно, внутрішньопартійною динамікою відносин — це для нас ще незвідана царина. Німецькі християнські демократи зіштовхнулися з тим, що коли в партії з’являється потужна лідерка, яка жорсткою рукою бореться з конкуренцією всередині партії та міцно тримає владу в країні, перекривається можливість для формування нових партійних лідерів і потужних керівників. Міністр-президент Саксонії Міхаель Кретчмер розповів німецькому виданню «Фокус», що 24-го лютого Аннегрет Крамп-Карренбауер повідомить партії свій план того, як їй знайти наступного керівника. За його словами, вона також обіцяє прозвітувати про стан перемовин з претендентами на цю посаду. Хочеться бодай у якійсь перспективі проглядного майбутнього побачити подібне і серед українських політичних партій: звітування колишнього очільника про перемовини з людьми, готовими очолити партію, внутрішньопартійні процеси формування лідерів тощо.
На фоні цих двох уроків, які нам слід винести з кризи у таборі німецьких християн-демократів, питання «а що з цього буде Україні?» стає справді другорядним, бо Україні з усього в світі може бути тільки те, чого ми навчимося на помилках і досвіді інших. За нас це не зробить більше ніхто.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ