Читайте NV у Google
Ідея повної амністії звучить привабливо лише для тих, хто не бачив війни зблизька
Я впевнена — ті, хто сьогодні легко вимовляють слово «амністія» серед переліку пунктів потенційної мирної угоди, ніколи не тримали за руку людину, яка повернулася з катівні, ніколи не дивилися в очі людині, яка розповідає про струм, зламані кістки, вирвані нігті і зуби.
Останні тижні міжнародні дискусії переважно фокусуються на питаннях територій і чисельності української армії. Це справді ключові елементи будь-якого врегулювання. Для України це не предмет політичного торгу, це основа безпеки і природне право на захист. А питання амністії, як на мене, — це основа справедливості.
У соціологічному опитуванні Info Sapiens про настрої українського суспільства, серед іншого читаємо, що більшість українців вважають неприпустимою поступкою відмову від кримінального переслідування керівників Росії та воєнних злочинців. Так вважають 65% опитаних, хоч і більш ніж на 3% менше, ніж минулого року.
Українці не готові прощати
Українці не готові прощати. І не тому, що прагнуть помсти. Справа в тому, що саме безкарність стала першопричиною цієї війни. Ми багато років документуємо злочини російських військових, фіксуємо катування, знущання, позасудові страти, приниження полонених, насильство проти цивільних. У процесі ми неодноразово ставили собі наївне запитання: «Що є першопричиною такого нелюдського ставлення?» Відповідь виявилася надзвичайно простою: російська сторона чинить так тому, що впевнена у своїй безкарності. Тому що роками спостерігала, як світ ставить комфорт вище, ніж принципи, а політична доцільність переважає право людини на життя і гідність.
Саме ця впевненість й породила Бучу, Ізюм, Маріуполь, катівні на окупованих територіях і масові депортації українських дітей. І найскладнішим є те, що жоден із дійсно відповідальних за цю війну досі не поніс покарання.
Справедливість для України може бути достатньо віддаленою реальністю, так само як і мир. Але це не означає, що для її досягнення нічого не потрібно робити. Так, ми досі не побачили ордеру Міжнародного кримінального суду в дії, але останні роки Путін не може вільно подорожувати країнами, які визнають ордер МКС. Принаймні, більшістю країн. Отже, певні перестороги з його боку існують.
Також створили трибунал, який розслідує злочини агресії Росії проти України. І тут мова одночасно про двадцять відповідальних людей. Ми не знаємо всіх їхніх імен, але очевидно йдеться про топ-3 посадовців з керівництва країни, а інші - особи, які входили до Ради безпеки Росії на момент початку повномасштабного вторгнення. Це можуть бути Мішустін, Патрушев, Собянін, Шойгу та інші. Якщо навіть перша топ-трійка отримає імунітет (з чим ми не погоджуємося), залишається ціль — зробити так, щоб інші з цього списку отримали справедливий вирок. Злочини не мають терміну придатності. Ми бачимо приклад Югославії, коли десятки років потому з’являються нові факти злочинів і суди продовжуються, відкривають нові кримінальні провадження.
Для українців принципово, щоб цей процес розпочався. Навіть якщо ця справедливість і буде відкладена в часі. І якщо в процесі мирних перемовин з’являється така умова миру, як амністія, це означає, що для Путіна і його посібників це питання створює дискомфорт. Чому б інакше вони ставили її умовою для мирних перемовин, якщо все це не має жодного значення?
Мене питають, чи вірю я в справедливий суд над Путіним? Але для мене це не питання віри, а питання роботи. Коли люди працюють над розробкою якихось нових технологій, вони не знають на початку, чи вийде щось із цього. Хтось може керуватися вірою, якщо бачить цей великий концепт. А для більшості людей, які залучені в процес, але крутять умовну гайку — це не питання віри, а питання доброго виконання своєї справи. І коли ти її добре робиш, настає момент, коли щось та й запрацює. Хоч перед тим може бути декілька спроб. Люди ж теж не одразу освоїли космос, винайшли роботів, електротранспорт, штучний інтелект. Хтось у це міг і не вірити. І в питаннях міжнародного права та справедливості це схожий процес — добре робити свою роботу на своєму рівні, а далі почнуться процеси, які будуть залежати не лише від нас.