Три дні без тепла у Відні. Чого європейським комунальникам варто повчитися в українців
Оксана Поліщук: «Через проблему, розв’язання якої зайняло лічені хвилини, люди три доби сиділи без опалення» (Фото: Milkos/Depositphotos)
Наші люди за роки війни навчилися робити таке, від чого їхні європейські колеги впали б у глибокий ступор
Приїхала на три дні до Відня. У помешканні, де зупинилася, мені кажуть: «Даруйте, але в нас зараз немає опалення. І гарячої води теж немає. Ще раз даруйте, але таке трапляється, як то кажуть».
— Чи давно немає?
— Та з пʼятниці, уже три дні.
— А полагодять коли?
— Та десь у вівторок-середу, не раніше, — посміхаються, усе нормально, мовляв. — Ви ж розумієте, зараз свята, і вихідні до того ж… Так що тут без варіантів, люди не вийдуть, і раніше понеділка ніхто ремонт робити не почне.
Я зі своїм багатим українським комунальним минулим стою, роззявивши рота, і перепитую по 10 разів: то ж аварія, імердженсі сітьюейшн, у всіх будинках у районі немає тепла й гарячої води, у нашій кімнаті, ще й кутовій, не більше +10 (спала у найтеплішому светрі, штанах і товстих шкарпетках), а цієї ночі надворі обіцяють -8º. Альооооо! Це. Emergency. Situation.
— Ні, — кажуть. — Працівники у вихідні дні не вийдуть.
Говорю із сусідами. Усі такі:
— О, так, таке трапляється! Ми звикли. Нам на пошту написали: «Stay strong!» А звідки, — питають, — ви приїхали?
— Я — з України…
Секундна пауза, а далі починаю голосно й нервово сміятися. Дуже голосно й дуже нервово. Люди, кажу, у нас ракети літають, дрони б’ють по об'єктах енергетики вдень і вночі, і наші відновлюють те все як не за години, то за лічені дні. Наші мережі водопостачання такі зношені, що маємо по п’ять витоків на день, але вже за кілька годин, усе одно, удень чи вночі, наші вийдуть і все зроблять. У вихідні, у свята, о 2 ночі чи 1 січня. Чи 31 грудня, як цього року МКП Хмельницькводоканал, коли зранку на Новий рік усе місто залишилося без води і всі бригади кинули святкові столи й пішли копати траншеї. Чи Вінницяоблводоканал: усе одно, свято чи скучні будні, але хлопці робитимуть до останнього в спеку, мороз і завірюху. І поки не запустять водогін, диспетчер не побачить, що вихідний тиск ОК, ніхто спати не ляже… Вони дивилися на мене і не розуміли. Увічливо посміхалися, кивали. «Так, — кажуть, — правильно, але тут це не так працює».
Наші комунальники мають високий рівень усвідомлення своєї соціальної місії
А в нас, народ, усе функціонує. Наші люди за роки війни навчилися див і роблять таке, від чого їхні європейські колеги впали б у глибокий ступор. Бо попри вщент зруйноване вам дадуть світло — хай на декілька годин, але гарантовано дадуть! Бо попри вкрай зношені мережі наші хлопці залізуть по пупа в ту багнюку навіть уночі, і ви будете з водою. І ніколи не скажуть: «Зараз вихідні — з понеділка десь зробимо».
P.S.
1. Другу ніч спала так само в піжамі, товстих шкарпетках і найтовстішому светрі.
2. Купили на барахолці обігрівач за 30 євро, трохи врятувало положення.
3. Прокинулася о 7:45 — опалення і гарячої води так і немає.
4. О 08:00 приїхали фахівці обслуговувальної компанії.
5.
10 хвилин, народ. На все про все — 10 хвилин. Це точно не «О боже, тут рвонули внутрішньобудинкові труби, треба все міняти, на це потрібно два дні й три ночі».
Через проблему, вирішення якої зайняло лічені хвилини, три дні люди в декількох будинках при морозах -8º сиділи без тепла й гарячої води.
Скажу три речі:
— так, комунальники також повинні мати право на свята й вихідні;
— ні, це поки що не в наших реаліях;
— так, у Європі люди навчені інакше, але якщо ти надаєш мешканцям критично важливі послуги, — байдуже, приватна компанія чи державна, — то годилося б мати на вихідні та свята хоч якесеньку аварійну бригаду.
І ще одне, моє улюблене: наші комунальники мають високий рівень усвідомлення своєї соціальної місії. Як би пафосно це не звучало. Бо знають, що люди і так знесилені, виснажені, злі, злякані, не мають бачення майбутнього і стабільності, і якщо в них забрати ще й «базу» — побутовий комфорт — то рівень соціальної напруги в країні зросте за лічені години.
А нам цього не треба. Цього і так вистачає.
Текст опубліковано з дозволу авторки