Виступ Bad Bunny на Супербоулі та Нацвідбір Євробачення — що між ними спільного і чому це важливо

На початку цього тижня українці активно сперечалися в соцмережах про Нацвідбір Євробачення, тоді як американці по деталях розбирали виступ музиканта Bad Bunny у перерві матчу Super Bowl. Обидві події мають надважливе значення для своїх аудиторій. Якщо для українців, які протягом століть не мали можливості бути субʼєктності на світовій арені, відбір на пісенний конкурс — це про те, як нас побачить світ, то для американців фінал матчу з американського футболу — це про непорушність традицій, які формують ідентичність мультикультурної нації.

Головні дискусії українців після Нацвідбору точились довкола того, чи може українська співачка LELEKA, яка протягом десяти років живе у Німеччині, представляти Україну на європейському конкурсі. Тоді як списи американців ламалися навколо питання, чи представляв співак Bad Bunny саме США на спортивній події, яка щороку збирає перед екранами мільйони американських родин і за значущістю дорівнюється до святкування Дня незалежності.

Здавалося б, ці дві події є максимально далекими одна від одної, а проте вони обидві не просто порушили питання ідентичності в сучасному глобалізованому світі, а й змусили замислитися про те, як її можна транслювати.

Отже, цього року на Super Bowl сталося небачене — традиційне музичне шоу музиканта Bad Bunny перетворилось на культурно-політичний маніфест, загорнутий у формат яскравого латиноамериканського карнавалу.

Не можна сказати, що цього ніхто не намагався робити раніше. У 2020 під час першого президентського терміну Дональда Трампа, у розпал міграційної кризи, коли на мексиканському кордоні тисячі дітей були розлучені з батьками, Дженніфер Лопес вивела на стадіон дитячий хор, який співав в імпровізованих світлових клітках, що символізували заґратовані центри утримання мексиканських дітей. Тоді народжена в Нью-Йорку пуерториканка Лопес планувала створити більш промовистий сетинг, проте керівництво NFL наполегливо попросило співачку піти на компроміс і не політизувати шоу.

Шоу, яке влаштував Bad Bunny, може послужити гарним уроком

Bad Bunny, який неодноразово протестував проти імміграційної політики Трампа, пішов іншим шляхом. Пуерториканець просто посеред питомо американської події виконав всю програму рідною іспанською мовою, чого ніколи не було досі, і буквально протягом 14 хвилин зізнавався в коханні до власної батьківщини, розповідав про її культуру і заявляв про політичні загрози, які нависли як над Пуерто-Рико, так і над усіма США. Красиво, лаконічно, з великою любовʼю до національного, яка проявлялась у кожній деталі, під запальні танці йому вдалось розповісти про страхи та біди, радості та звитяги свого народу. Навіть те, що, часом, нації хочуть приховати, те, чого іноді соромляться, 31-річний музикант з неймовірною гідністю показав на 136-мільйонну аудиторію.

От, скажімо, звичайні дівчата роблять манікюр в салоні краси, дідусі грають в доміно у дворі, вуличні торговці продають солодощі, молодь танцює на домашній вечірці у дворі «касіти» — хіба цим вихваляються? Звична буденність звичайного пуерториканського району, що не вказує ані на достаток, ані на успіх. Проте нам показують це з такою простою вишуканістю, з такою увагою до дрібниць і з такою любовʼю, що ми, глядачі по той бік океану, теж закохуємось у цих вуличних продавців, у цю родину, що дивиться телевізор, у цього хлопчика, що зморився і заснув на весіллі, у цих дідусів і їх доміно. І згадуємо, як наші бабусі, що пережили Голодомор і війну, вміли накривати розкішні обіди біля чистеньких побілених хат, як наші тата брали нас на футбол вболівати за Динамо, як мами вперше вчили готувати борщ, як щовесни ми їздили до моря в Одесу ловити перше тепло, як вже дорослими вчились колядувати й підбирати модні вишиванки на Великдень. Прості речі, які формують тяглість, які не дають перерватись історичній памʼяті та забути, хто ми є, ким ми були, за що воюємо і якими хочемо бути.

Нам, українцям, поки важко дається вміння розповідати про себе світу. І тут шоу, яке влаштував Bad Bunny, може послужити гарним уроком. Музикант легко і доступно грає з історичним наративом, не втрачаючи при цьому важливості меседжів. Збирачі цукрової тростини розповідають про минуле, коли пуерториканські селяни змушені були заробляти мізерні гроші у полях під палючим сонцем. Музиканти із національними інструментами символізують багатий місцевий фольклор і народні традиції. 85-річна власниця нью-йоркського бару Caribbean Social Club, яка зʼявляється в кадрі всього на кілька секунд, нагадує про єднання, якого вдалось досягти іммігрантам після переїзду до США. Вона і досі відмовляється продавати свій заклад тоді, як більшість подібних комʼюніті-центрів вже давно закрилась через зведення нових висоток і торгових центрів.

Та найбільш символічні слова проспівав на шоу не сам музикант, а 54-літній Рікі Мартін. Тридцять років тому під тиском продюсерів він мусив перекласти свій хіт Livinʼ La Vida Loca англійською, а сьогодні, сидячи на звичайному пластиковому стільці, він співає для 130 мільйонів рідною мовою пісню Bad Bunny, у якій є чіткий посил: «Вони хочуть забрати мою річку, мій пляж і мій район, вони хочуть змусити мою бабусю піти зі своєї землі. Ні, ні, не відпускай прапор, не забувай лелолай, я не хочу, щоб вони зробили те, що вони зробили з Гаїті». Лелолай — це народні пісні, що їх колись співали місцеві селяни, важлива частина ідентичності та культурної спадщини пуерториканців. І тут важливо розуміти, що Пуерто-Рико, яке з XIX століття боролось за автономію, у 1952 році набуло статусу «вільно приєднаної до США країни», тому його мешканці є громадянами США. Що, до речі, стало сюрпризом для деяких американців, які після шоу писали гнівні коментарі про те, чому «іноземцю» чи «іммігранту» дозволили це зробити. Номер, в якому танцюристи залізли на імпровізовані електричні стовпи, став протестом проти постійних блекаутів, корупції та проблем, які американська влада досі не розвʼязала після руйнівного урагану Марія, що став найбільшою катастрофою для Пуерто-Рико за останнє століття. Зрештою, співак підіймає не офіційний, а альтернативний, світло-блакитний прапор Пуерто-Рико, який символізує незалежність країни. Що це, як не новий антиколоніальний посил?

Дональд Трамп вже назвав це шоу «ляпасом Америці». Воно й не дивно, адже на сьогодні воно стало чи не найгучнішим політично-культурним протестом проти політики президента США. І здійснив його американський пуерториканець, який став голосом мешканців абсолютно різних країн, розташованих на американському материку, включаючи іммігрантів і біженців, які через різні обставини змушені були покинути свої домівки і переїхати до США. І на цьому моменті доречно подивитись на шоу Bad Bunny, як на урок для нас, українців. Люди, які несуть в собі українську ідентичність, зараз перебувають у різних країнах і на різних континентах, проте не перестають бути українцями. Хтось виїхав на навчання, хтось є онуком іммігрантів, а хтось шукав прихистку через війну. У їхніх руках та сама сила, яку продемонстрував пуерториканець. Сила, яка дозволяє, можливо, не в лоб, а креативно, через неочікувані формати й нові підходи, створити власний наратив про себе. Так, як це колись зробила Джамала на Євробаченні, як це робить дизайнер Руслан Багінський, актор Олександр Рудинський та режисер Мстислав Чернов. Інакше нашу історію знову розповість замість нас хтось інший — той, хто захоче забути та стерти нашу ідентичність назавжди.

Усі Блоги NV