«Крим вони кинуть». Інтерв'ю з Жоріним — про технологічну ініціативу України, паливну кризу в РФ і необґрунтовану надію на перемир’я

Треба розуміти, що коли ми радіємо успішним ударам по території РФ, водночас РФ відповідає нам теж ударами, але здебільшого по мирному населенню, по житловій забудові. І тоді не так уже радісно стає. На жаль, саме так і виглядає війна, як удари з обох сторін, і в одну, і в іншу сторону.

Якщо говорити про той технологічний рівень, якого Україна досягла у плані нанесення ударів у глибину РФ, то сьогодні ми покриваємо вже величезну територію, маємо можливість досить серйозної і навіть у певному сенсі стратегічної глибини по нанесенню ударів.

Звісно, рано чи пізно росіяни будуть намагатися знайти вирішення, як боротися з тими технологічними рішеннями, які є в нас сьогодні. Вони вже зараз намагаються ці рішення знаходити. Та так виглядає еволюція війни: знаходиться якийсь засіб, який наносить ураження, через певний час одна зі сторін знаходить рішення, як із цим боротись, у відповідь на це знаходяться нові технологічні рішення.

Плюс у тому, що саме Україна здебільшого тримає цю технологічну ініціативу, і саме росіянам здебільшого [доводиться] знаходити відповіді на наші технологічні рішення, здебільшого (у ракурсі війни) набагато дешевші, ніж ті засоби, що є в росіян або навіть західних партнерів.

Ця швидкість, адаптивність сьогодні поки для росіян досить складна — у тому сенсі, що наздоганяти постійно треба нас із пошуком рішень, які дадуть їм змогу себе захищати. Тому тут з того, що він, я проговорив, нічого такого нема, це все очевидні речі. Так, росіяни колись спробують із цим боротись. Але я так само впевнений, що на той час у нас уже будуть нові технологічні рішення.

Тому що сьогодні саме технологічна ініціатива на боці України.

— Процитую аргумент Залужного, який він наводить, що при тому розвитку, вдосконаленні безпілотних комплексів різного типу, досягнення будь-якої тактичної мети на полі бою відбувається ціною величезних втрат, які непропорційні отриманим результатам. Далі він пише, що, щоправда, для Росії ця опція все ще залишається доступною. Мається на увазі, вони можуть продовжувати спалювати велику кількість свого населення, аби просунутись, скажімо, в Костянтинівці. З погляду того, як наразі ці переваги, які мають Сили оборони України, як вони нам допомагають у тактичних просуваннях? Чи ми вже можемо побачити певні результати?

— Я більше скажу, саме завдяки безпілотним комплексам… Причому це вже навіть не окремі екіпажі, які працюють на БПЛА, окремо екіпажі, що працюють із НРК. Сьогодні вони вже об'єднані в загальний комплекс разом із піхотою або навіть штурмовими групами. Комплекс, у якому працюють НРК-камікадзе, дрони-розвідники, дрони FPV, поруч із ними одразу йдуть евакуаційні НРК. Це величезний комплекс, який дає змогу суттєво знизити втрати серед нашого особового складу і максимально наносити ураження, давати змогу для просування на тих тимчасово окупованих територіях.

Сьогодні такі просування є. Я думаю, у тому, що про них сьогодні не говорять, є сенс, військове значення. Але я думаю, що найближчим часом можна буде, мабуть, у перспективі місяця вже публічно почути про певні тактичні просування одразу на декількох напрямках, які сьогодні відбуваються.

Наскільки мені відомо, росіяни ще навіть на рівні керівництва не розуміють, що це взагалі відбулось, тому цим користуються. Де, на яких напрямках і ділянках — поки говорити зарано, тому що це ще відбувається. Ці тактичні просування за допомогою НРК, дронів і працюючих комплексів загалом на тактичному рівні сьогодні відбуваються на декількох напрямках.

— Маємо паливну кризу в Росії. Російська пропаганда це заперечує, вони не дуже багато про це говорять. У них різні версії. у Криму нема бензину, бо спека чи якісь інші проблеми, і це ніяк не пов’язано з повномасштабною війною, яку Росія почала проти України. В інших регіонах також бачили, вже в каністри не можна наливати бензин або дизель, черги є навіть у Москві. На що це може перетворитися, на що перетворюється вже зараз? Як це впливає на можливості російських окупантів здійснювати свої ворожі дії проти нашої землі?

— Річ у тім, що подібні удари наносяться не тільки у глибині, десь по великих нафтових сховищах чи підприємствах, але і по складах військового значення з паливно-мастильними матеріалами.

За рахунок цих ударів, принаймні у смузі 3-го армійського корпусу, нам удалося досягнути того, що ворог вимушений відтягнути абсолютно всі свої склади з пальним на величезну відстань. Сьогодні вони майже не мають можливості користуватися всіма цими бензовозами, своїми складами, що паралельно з цим створює для них проблему вже логістичну. Бо весь транспорт все одно потребує пального.

Більше того, як приклад можу назвати, що ті ж розрахунки БПЛА на своїх позиціях за рахунок генератора заряджають звичайні батареї для своїх дронів. Ми вже бачимо випадки, коли пального не вистачає, воно не доїжджає до позицій і екіпажі противника не можуть зарядити свої батареї. Що, як наслідок, призводить до того, що певна кількість розрахунків не зможе злетіти і не зможуть прилетіти ці БПЛА до нас. Цей ланцюг наслідків існує.

Якщо ми говоримо про стратегічний чи оперативний рівень, коли згорають цілі величезні нафтові сховища, це теж буде обов’язково. Яке б не робили серйозне обличчя росіяни, що нібито вони цього не помічають або в них усе нормально, але наслідки будуть і вже потроху є. Якщо цю тенденцію зберігати, ці наслідки можуть бути для них дуже відчутні.

— Впевнений, ви бачили публікації щодо того, що США попереджали Польщу, що може бути гібридна операція з боку Росії. Можуть бути атаковані певні енергооб'єкти, військові об'єкти. На вашу думку, що означає те, що подібна інформація ставить під сумнів, чи буде НАТО захищати свій східний фланг, якщо там буде напад Росії або якась гібридна, маленька, але все одно військова операція? Наскільки важлива ця інформація, про що вона говорить вам?

— Моя особиста думка, що НАТО вже давно не є ніяким гарантом жодної безпеки у світі взагалі. Вони просто не можуть цього реалізувати, не можуть гарантувати. Вони досить повільні сьогодні і абсолютно нерішучі у своїх діях і підготовці.

Це одна з причин, чому США дозволяють собі так розмовляти з країнами НАТО, диктувати свої умови всередині самого блоку. Тому що НАТО як таке за останні… Це, мабуть, трохи дивно звучить, але НАТО як безпековий блок за останні десятиліття демілітаризували настільки, що сьогодні повернути його в нормальний стан — стан можливості себе впевнено захищати, а тим більше захищати ще когось, потребуватиме від них дуже великих зусиль.

Я абсолютно впевнений, що так чи інакше з часом це все призведе до створення нових об'єднань із країн, які відчувають небезпеку, які готові, більш рішучі. Рано чи пізно це все ж відбудеться.

Тим не менше, сьогодні є НАТО, є США, хоч і повільно та нерішуче, та вони намагаються якось усередині прокинутись і почати хоч щось робити. Хоча до жодних прямих дій, я впевнений, сьогодні вони не готові.

Ми бачили прольоти дронів по території НАТО, бачили провокації, говоримо про те, що Польщу попередили, але вже минулого року був звіт, що росіяни на території Польщі організовували теракти. І яка цьому відповідь? Що це дало, що змінило? Тому я не думаю, що хтось у НАТО всерйоз готовий.

Можливо, хтось боїться, хтось готується, але до рішучих відповідей, крім кількох країн, які безпосередньо цю небезпеку відчувають, навряд хтось готовий.

— Ми вже не вперше з 24 лютого 2022 року чуємо, що може бути перемир’я, називаються різні дати. Останнє, що ми чули, що якісь проблиски можуть з’явитися восени цього року. Інша інформація, яка зливалась у західні медіа, що російський диктатор Володимир Путін і Кремль будуть готові розмовляти, можливо, тільки в лютому 2027-го. Ці розмови про перемир’я, що вони дають? Як ви оцінюєте, як людина, яка знає, що відбувається на полі бою, які є можливості, що бачите ви?

— Як на мене, всі ці розмови дають необґрунтовану надію, яка кожного разу розбивається. На яку кожного разу чекають, розраховують, сподіваються і потім знову це не відбувається.

Я за весь цей час, з 2014 року, жодного діючого перемир’я взагалі не бачив і загалом не вірю в будь-які подібні перемир’я, щоб вони в повному сенсі хоч колись працювали.

Я впевнений, що перемир’я буде, коли буде переломний момент на полі бою. Саме тоді і будуть готові. Зараз про що ми говоримо? Ми можемо на що завгодно сподіватись, мріяти, але є факти.

Ми бачимо, росіяни продовжують готуватися до продовження цієї війни. Це стосується і мобілізаційного ресурсу, і внутрішньої реструктуризації всередині російської армії, ресурсів, які вони відкладають на ведення бойових дій. Все це вказує на те, що найближчим часом вони не збираються зупинятись. І зупинитись вони зможуть тільки в тому випадку, коли відчують повний крах на полі бою. Після цього, звісно, вже підуть розмови про перемир’я, якісь умови тощо.

Але сьогодні ми маємо вибороти і створити ці умови на полі бою за рахунок технологій, сучасних засобів ведення бою, сучасних методів управління військами. Все це може в перспективі дати можливість організувати і створити цей перелам, але до цього ще треба дійти.

А поки що, як на мене, це все просто розмови, аби створювати якісь інформаційні новини, непотрібну надію. Бо я вважаю, ця надія трохи деструктивна, вона в людях руйнує можливість справжніх мотиваційних внутрішніх мобілізаційних процесів.

— Пане Максиме, очевидно, що за час цієї війни, можемо говорити з 2014 року, українці бачили все. З тих інструментів, які Росія досі не використала — це глобальна мобілізація і ядерна зброя, два аргументи. Говорять, що до псевдовиборів восени вони мобілізацію проводити не будуть, але після — можливо. А про ядерну зброю хто тільки з російських чиновників не згадував. Що з цих двох інструментів ми можемо побачити?

— Мобілізацію ми точно побачимо. Я думаю, до повної відкритої загальної мобілізації вони спробують поглибити свої мобілізаційні можливості за рахунок тих інструментів, які в них є. А вони в них є, тому що це країна, яка може собі дозволити просто за рахунок ментів і крадіїв збирати всіх на світі і притягувати їх у військкомат. Ось така там країна. Тому збільшать вони просто нормативи для всіх, щоб вони більше притягували людей із будь-якого приводу в армію.

Я думаю, вони спочатку спробують вигребти [людей] за рахунок цих інструментів, а після цього все одно питання прийде до загальної мобілізації, бо втрати на лінії бойового зіткнення в них величезні. Якщо ми будемо з тим же темпом іти, будемо ще збільшувати, я впевнений, ми можемо дійти до цифри 50 тисяч на місяць абсолютно спокійно. Якщо масштабуємо певні досвіди, які в нас на сьогодні є, і якщо ми будемо правильно використовувати свої ресурси, зокрема технологічні.

Якщо говорити про ядерну зброю, я не дуже вірю. Сам факт того, що вони стільки про неї говорять і стільки про неї кричать, мені здається, є однією з основних причин, чому не варто, принаймні сьогодні, взагалі всерйоз про це задумуватись.

— Чи підвищує повна блокада Криму загрозу того, що росіяни використають ядерну зброю?

— Ні, я впевнений в тому, що сьогодні, навіть при повній блокаді Криму, а це абсолютно реальна історія; наразі про ядерну зброю поки перейматись точно не треба. Росіяни не будуть її зараз використовувати.

Крим вони так само кинуть, як і будь-які інші території, у плані підтримки, забезпечення — їм абсолютно байдуже, що там буде. Українська сторона буде його просто висушувати, а росіянам буде байдуже, що там відбувається. Залишиться така територія, яка нікому не потрібна.

Крим завжди, весь час був досить проблемним для них. Але сьогодні в нас ще є і можливості цю ситуацію для них погіршити, будь-яке знаходження їх там. Бо для флоту там проблема, для авіації проблема, для військових баз, які там знаходяться, це проблема з забезпеченням, логістикою і всім іншим. І для цивільних, які там залишаються, теж життя стає не дуже-то і приємним.

Але при цьому, знаючи ставлення росіян до своїх територій і свого населення, їм буде абсолютно байдуже, в якому там стані хто знаходиться, суттєво перейматись вони не будуть. Але і про ядерну зброю в цьому випадку, принаймні сьогодні, я би ще не переймався.