«Це мільярди доларів, гарантовано». Яка зброя піде на експорт, чи створить це її дефіцит на фронті і які є інші ризики — представник ОПК

— Щонайперше, слід зрозуміти, що нині в Україні нестача не власної зброї, а фінансування на її виробництво. Річ у тім, що вітчизняні виробники на прохання держави суттєво масштабували свої виробничі потужності і в результаті опинилися в ситуації, коли в Україні є велика кількість виробів оборонно-промислового комплексу (ОПК), але у держави бракує фінансових можливостей їх закуповувати.

Тому більшість українських компаній ОПК стали підіймати питання про відкриття експорту озброєння. У першу чергу, щоб закрити свої виробничі спроможності й не втрачати темпу, адже підприємства не звільняють співробітників і не відправляють їх у відпустки, а працюють на повну потужність, хоча продукція йде на склад.

Таким чином, відкриття ринку дозволить українським виробникам вирівняти дельту за виробничими потужностями, а також дасть можливість, експортуючи свій продукт за кордон, отримати додаткові фінансові надходження, які можна реінвестувати в розробку нових технологій і покращити низку своїх спроможностей. Адже ріст підприємства — це завжди про покращення виробничих потужностей, технологій виробництва тощо.

Простіше кажучи, це допоможе розвитку українського оборонно-промислового комплексу.

— Тобто одна із переваг — отримання валюти українськими виробниками?

— Так, це дасть можливість отримати ресурси, що не залежать від державних контрактів. Адже, як й казав, у вітчизняних виробників набагато більше виробничих потужностей, ніж спроможність держави закуповувати. І хоча сама держава потребує усі ці вироби — ті ж самі дрони, засоби радіоелектронної боротьби (РЕБ) тощо, — але не може їх усі закуповувати, і при цьому вітчизняна продукція ОПК повинна ще й покращуватися.

І тут я хочу сказати, що коли гравці вітчизняного ОПК просили у держави відкрити ринок експорту, то йшлося не тільки про експорт озброєння, а ще й про обмін, або експорт технологій.

— За вашими оцінками, яким може бути обсяг ринку експорту вітчизняного озброєння у доларовому еквіваленті?

— Це мільярди доларів, гарантовано. Але критичне питання полягає в тому, яку саме зброю і як ми продаватимемо.

На жаль, більшість виробників вважають якісним тільки свій продукт і забувають, що немає умовної чарівної палички, а є комплекс засобів озброєння, що допомагають боротися на лінії бойового зіткнення з ворогом. Тому потрібен не один вид зброї, а різноманітні види озброєння. Як на мене, то фактично 30% успіху — це сама зброя, а 70% — це навички й досвід, отримані при її застосуванні.

Наприклад, якщо йдеться про дрони, то на лінії бойового зіткнення вони ефективні нетривалий час, тому що ворог швидко адаптується, змінює частоти [засобів РЕБ], змінює підходи протидії й це впливає на характеристики безпілотника.

Якщо мова про засоби РЕБ, які ми постачаємо захисникам, то вони точково закривають лише наявну на нинішній момент загрозу. І це важливо підкреслити, тому що держава через високу ціну немає змоги закупити якісну систему РЕБ, яка передбачає протидію ще й майбутнім, прогнозованим загрозам.

Натомість українські виробники зможуть пропонувати такі продукти, що протидіятимуть сучаснішим загрозам, за кордон. Хоча, звісно, постає питання, чи вітчизняний виробник готовий надати такі можливості й закрити весь перелік можливих загроз.

— Якщо ми вже заговорили про те, що дрони стають малоефективними, бо ворог знаходить протидію, підбирає частоти тощо, то чи йтимуть ці зразки озброєння на експорт?

— Гадаю, що навряд чи уряди іноземних країн купуватимуть неефективні зразки зброї.

Зрештою, коли йдеться про те, що ворог знаходить протидію новітнім дронам, то це винятково через брак стратегічного бачення у нас. Бо, скажімо, якщо заходить мова про використання безпілотників зі штучним інтелектом (ШІ), що передбачає часткову навігацію чи часткове наведення на ціль, то немає комплексного рішення, в якому ШІ використовувався б як засіб, що закриває усі ці питання й таким чином перетворює дрон на автономний засіб ураження.

Тому, на мій погляд, експорт озброєння може дозволити певним виробникам зробити ставку на технологічність, яка потім повернеться в Україну. І фактично задасть темп і дозволить створити якісніший продукт. Зрештою, це можливо й за рахунок об'єднання зусиль разом із європейськими країнами, що вже частково відбувається.

Але зараз ми говоримо про плани і потреби, хоча те, що відбувається на законодавчому рівні, насправді суттєво відрізняється.

— Повертаючись до теми надходження коштів від експорту, ми ж говоримо й про те, що разом із ними до держави надходять і податки?

— Звісно, це і податки. Але нині низка українських компаній мають виробничі потужності в Європі. Тому тут постає питання: як у цьому разі в Україну надходитимуть податки, якщо компанія працює в Європі? А якби це було в Україні, то й податки сплачувались державі.

Тому, коли я говорю про експорт зброї, то наголошую про «зелений коридор», який дасть змогу вирівняти українські законодавчі норми під європейські й дозволить вітчизняним виробникам прямо продавати свої продукти в Європу. При цьому умови, які були б створені в Україні, повинні бути колосально конкурентноздатними, щоб вітчизняні компанії залишалися в країні.

Фактично йдеться про трансфер технологій, а умови — такі, щоб європейські компанії мали бажання приїхати в Україну й створити з вітчизняними виробниками спільні виробничі потужності. Адже в Україні до лінії бойового зіткнення 100 км, а не 1000 км. І це має велике значення, тому що тут є можливість залучити українського польового інженера, який щодня допомагатиме покращувати виріб, що активно використовується на лінії бойового зіткнення.

Таким чином перед тим як відкривати експорт зброї, Україні слід було побудувати якісну екосистему, набагато крутішу за Defense City [правовий режим підтримки оборонно-промислового комплексу в Україні] і забезпечити правовий захист вітчизняного виробника ОПК, а не спостерігати, як українські компанії релокуються в Європу, де вони будуть захищені великою кількістю тамтешніх законодавчих норм.

— Які країни, у першу чергу, зацікавлені в українському озброєння та яка це може бути зброя?

— Гадаю, що більшість європейських країн цікавить український досвід створення систем і засобів малої протиповітряної оборони (ППО). Адже використання ворогом ударних дронів — це сучасна загроза, що виникла в цій війні, і Україна знайшла ефективні рішення, які дозволяють протидіяти цій загрозі.

Або погляньте, як Іран завдав повітряних ударів шахедами по країнах Перської затоки й багато дронів там не змогли збити. Чому? Тому що навіть, якщо американці хизувалися, що використовують керовані крилаті ракети з лазерним підсвічуванням для протидії шахедам, їм годі було нівелювати повітряні загрози без наземних мобільних вогневих груп, що швидко розгортаються й протидіють дронам.

Тому може йтися про трансфер засобів захисту повітряного простору і створення захисту від ворожих диверсійних груп, що використовують дрони.

— До речі, прем'єр-міністр Великої Британії Кір Стармер уже заявив, що його країна планує залучити українських експертів для допомоги країнам Перської затоки у відбитті атак іранських безпілотників. Утім, крім навичок у відбитті ударних дронів, одним із українських ноу-хау є дрони-перехоплювачі. До того ж Financial Times повідомило, що Пентагон і одна з країн Перської затоки ведуть перемовини про придбання українських дронів-перехоплювачів. На вашу думку, чи може і цей вид озброєння найближчим часом стати експортною одиницею?

— Розумію, що нам дуже хочеться виглядати крутезними в тому, що ми змогли створити дрони-перехоплювачі. Але поясню, що це сталося через те, що Україна була вимушена шукати рішення там, де західні партнери не надавали нам допомоги або не мали відповідної експертизи.

Тобто дрон-перехоплювач — це вимушена міра для здешевлення засобу повітряного перехоплення. В України, наприклад, не було можливості знайти дешевий R&D-центр [науково-дослідний підрозділ компанії, що займається створенням нових продуктів, впровадженням інноваційних технологій і модернізацією наявних рішень та проведенням], тому що тривалий час весь світовий ринок ОПК працював за принципом: собівартість продукту — умовно $1, а прикладена робота інженерів і знайдені технологічні рішення — $20 тис.

Тоді як в Україні R&D [Research and Development] має незначний відсоток у кінцевій ціні виробленого продукту. Тому запроваджені гравцями українського ОПК рішення це просто здешевлення військової технології й можливість швидкого масштабування.

І тут важливо розуміти, що будь-який засіб озброєння ефективний лише тоді, коли його можна масштабувати. І якби світ свого часу співпрацював із Україною, то уже була б створена найцікавіша система протиповітряної оборони з силою-силенною різноманітних сенсорів і датчиків. І в наслідок такого об'єднання можна було б говорити не про дрони-перехоплювачі, а про те, що можна нашу протиповітряну оборону просто «копіпастнути» на будь-які інші системи.

Тому дрони-перехоплювачі, можливо, так, а ударні безпілотники — навряд.

— У такому разі, які ще види озброєння, крім дронів, на ваш погляд, найімовірніше, можуть піти на експорт? Якщо не конкретний вид зброї, то бодай напрямок.

— Гарантовано у такий перелік увійдуть засоби РЕБ. Останні дуже ефективно себе показали у війні в Україні. Нині засоби радіоелектронної боротьби є доповнювальним елементом, що допомагає захисникам боротися з великою кількістю загроз. Наприклад, за рахунок роботи засобів підміни координат або суцільної завади на GPS-каналах допомагають знешкоджувати загрози ворожих дронів, захищати бойові екіпажі й військову техніку. Знаю, що європейські компанії дуже цікавить такий напрямок РЕБ як протидія детекції по відеосигналу, а також звукова детекція та різноманітні сенсори.

Водночас сумніваюся, що нині Європу цікавлять наші рішення в класі важкої техніки, наприклад, САУ Богдана і т.п. Європейців більше цікавить технологічна війна. А це умовно програмне забезпечення. Можливо, програми ситуаційної обізнаності, тому що це допомагає робити такі військові операції, як операція США та Ізраїлю проти Ірану. Адже це — якісно спланована операція за рахунок чіткої координації.

— А якими можуть бути недоліки експорту українського озброєння?

— Серед недоліків я бачу незахищеність українських виробників у плані IP і патентування, що може призвести до втрати значної кількості технологій і напрацювань. Тобто ми зараз майже безкоштовно віддамо свій досвід, а натомість не отримаємо нічого.

Тому я і кажу про трансфер технологій, що передбачає домовленості в тому, що саме ми передаємо і що ми за це отримуємо. А не просто домовитися про експорт.

Звісно, такі домовленості є й нині, але це домовленості держави чи окремої групи осіб?

— Тоді постає питання, чи кожен виробник зброї може вийти на експорт?

— В Україні мова йде про керований експорт. І якщо уважно почитати всі законодавчі зміни, що відбулися, то фактично з’явилось нове роз’яснення до наявних правил. Частково деякі з останніх було змінено у напрямку спрощення процедур, але особи, що ухвалювали рішення — чи можна щось експортувати чи ні — як були, так і залишились.

Я виступаю за «зелений коридор». Це дозволить не тільки Україні, а й європейським компаніям побудувати правильні взаємовідносини на час воєнного стану. Інакше кажучи, під час війни зробити так, щоб разом створювати єдину стратегію для розвитку і захисту Європи.

А якщо ж виробляти й експортувати винятково те, що ми вважаємо, без огляду на загальну стратегію, то буде велика кількість різноманітних засобів. І я не впевнений, що вони будуть потрібні на лінії бойового зіткнення в Україні чи Європі.

— Якщо українська зброя піде в інші країни, чи існує небезпека, що росіяни через агентурну мережу зможуть отримати доступ до цих розробок і це вплине на ситуацію на полі бою в Україні?

— Ця війна показала, що росіяни навіть без закупівлі української зброї встигають нас обігнати за деякими розробками. При цьому ворог швидко масштабує значну кількість засобів озброєння. Наприклад, бачить, як Сили оборони використовують зразки зброї, і починає працювати в аналогічному напрямку.

Тому я б не стверджував, ніби у відкритті експорту існує така загроза. Загроза полягає в тому, що ворог швидший за нас. А як він отримує доступ до новітніх розробок, це вже інше питання. Чи росіяни вивчають загальнодоступний масив інформації і як ми застосовуємо зброю, чи намагаються закупити або іншим шляхом отримати наші технології.

Згадаймо, як на Червоній площі в Москві виставили на показ нібито підбиті трофейні танки M1 Abrams, Leopard 2A6 та іншу військову техніку. Чи навіть наші бомбери Баба Яга, оснащені терміналами Starlink.

Тому тут питання радше не про те, як ворог отримує технологію, а хто в результаті буде швидшим у її виробництві.

А найважливіше — необхідно створювати зразки озброєння такими, щоб у них усе було приховано, щоб ворог не міг одразу зрозуміти, як це працює. Іншими словами, робити ставку на технологічнішу зброю.