Трумен проти Сталіна. 80 років тому США та ООН витиснули радянські війська з Ірану, і країна не стала 17-ю республікою СРСР
Президент США Гарі Трумен (праворуч) з шахом Ірану Резою Пехлеві під час офіційного візиту останнього до Вашингтону, 16 листопада 1949 року (Фото: АР)
У березні 1946 року Іран став першою державою, яка ризикнула публічно поскаржитися на Радянський Союз у Раду Безпеки ООН, вимагаючи вивести Червону армію зі своєї території. Принциповість делегатів ООН та рішучість президента США ГарріТрумена розвернули танкові колони «гостей» від Тегерана назад до СРСР.
Під час Другої світової війни Іран допоміг Радянському Союзу вижити, ставши стратегічним Мостом перемоги. Через іранські пустелі та гори пройшли понад 4 млн тонн американської зброї, техніки та продовольства, які врятували Червону армію від розгрому. Але щойно гармати затихли, «вдячний» радянський диктатор Іосіф Сталін наказав своїм військам залишатися в Ірані і почав різати країну на шматочки.
На початку 1946 року прем'єр Ірану Ахмад Кавам прилетів до Москви, щоб владнати ситуацію. Розгніваний Сталін пригрозив йому танками, вимагаючи не лише північні провінції, а й нафту. Гість не став сперечатися, а лише усміхнувся і вийшов з кімнати. Він задумав власну гру, зробивши ставку на тонкощах іранського законодавства та жадібності радянського диктатора — і не сумнівався, що пастка для Сталіна спрацює.
Операція Співчуття
За п’ять років до цих подій, у серпні 1941 року радянські та британські війська здійснили спільну військову операцію Співчуття (Operation Countenance). Вони блискавично вторглись до Ірану, взяли під контроль південні нафтові родовища та створили безпечний транзитний коридор для постачання ленд-лізу до СРСР.
На той час це був виправданий крок, аби перемогти Гітлера. Адже тодішній лідер Ірану Реза Шах Пехлеві мав тісні економічні зв’язки з Німеччиною. Після нетривалих боїв іранська армія капітулювала, Пехлеві зрікся престолу. Після цього Велика Британія та Радянський Союз підписали Троїстий договір з новим іранським урядом, у якому гарантували повагу до територіальної цілісності та політичної незалежності Ірану. Найважливіша стаття договору чітко встановлювала: усі іноземні війська покинуть територію Ірану не пізніше, ніж через шість місяців після завершення бойових дій проти Німеччини та її союзників.