Співавтор Конституції та критик президентів. Помер дисидент та екснардеп Степан Хмара: як він став історичною постаттю для України
21 лютого у віці 86 років помер Герой України, дисидент і народний депутат кількох скликань Верховної Ради Степан Хмара. NV наводить головні факти з його біографії.
Український дисидент
Степан Хмара народився 12 жовтня 1937 року у селі Боб’ятин, яке на той час було частиною Польської Республіки, а зараз розташоване у Червоноградському районі Львівської області. Його батьки були селянами, сам Степан Хмара у 1964 році закінчив Львівський державний медичний інститут, отримавши фах лікаря стоматолога.
Після закінчення інституту він працював стоматологом в смт Гірник Червоноградської міської ради Львівської області, брав участь у дисидентському русі, зокрема розповсюджував самвидав та іншу заборонену літературу.
У 1960-х роках Степан Хмара вперше в Україні переклав працю Сахарова Роздуми про мир, інтелектуальну свободу та прогрес.
Після масових арештів опозиційної української інтелігенції, зокрема В’ячеслава Чорновола, продовжив підпільне видавництво Українського вісника.
У цьому підпільному виданні у 1974 році були опубліковані статті Етноцид українців у СРСР та Генеральний погром, які перевидавалися багатьма європейськими мовами.
Вперше Степана Хмару затримали у 1975 році, але відпустили через відсутність доказів про його причетність до «антирадянської пропаганди».
У 1980 році Хмару заарештували за тим самим обвинуваченням і засудили до семи років ув’язнення в таборах суворого режиму та п’яти років заслання. Ув’язнення він відбував у таборах для політв'язнів № 35 та № 36, відсидівши, зокрема, 306 днів карцеру. Також він неодноразово оголошував голодування.
Повернення в Україну з радянських таборів та політична діяльність
У 1987 році Степан Хмара вийшов на свободу і повернувся в Україну, де став одним з керівників Української Гельсінської спілки. Коли на її основі у 1990 році було створено Українську республіканську партію, він став заступником її голови. Того ж року Хмара вперше був обраний народним депутатом українського парламенту, набравши 63.61% голосів в Індустріальному виборчому окрузі № 261 у Львівській області.
Крім того, у 1989 року він став заступником голови Львіського міського страйкового комітету, до якого увійшли представники понад 50 заводських страйкомів і страйкомів закладів та установ і громадських організацій.
У жовтні 1990 року Степан Хмара підтримав Студентську революцію на граніті та її вимогу перевиборів Верховної Ради. Хмара та ще кілька народних депутатів прийшли у табір голодуючих студентських активістів та оголосили голодування на їх підтримку.
7 листопада 1990 року, коли активісти Української Студентської Спілки виступили проти останнього військового радянського параду, Степан Хмара вийшов на одиночний пікет на знак протесту проти цього параду. Проти нього влаштували провокацію, після чого взяли під варту, звинувативши у нападі на співробітника правоохоронних органів.
Справа Хмари отримала широкий суспільний резонанс, його звільнили лише у квітні 1991 року.
У травні 1992 року на III з'їзді УРП він вийшов з партії через незгоду з її політикою, а в червні 1992 року на конференції радикального крила УРП, яка стала Установчим з'їздом Української консервативної республіканської партії (УКРП) був обраний її головою. Очолював УКРП до грудня 2001 року.
Степан Хмара також відомий тим, що був співавтором Конституції України.
Після проголошення Незалежності України Степана Хмару обирали народним депутатом ще двічі - у 1994 році, коли його висунули виборці у Львівській області, та у квітні 2002 рок, коли він був обраний за списком Блоку Юлії Тимошенко, входячи на той момент до ВО Батьківщина.
У 2004 році Хмара підтримав Віктора Ющенка та був активним учасником Помаранчевої Революції.
У серпні 2006 року Ющенко присвоїв Степану Хмарі звання Героя України з врученням ордена Держави — за визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії, у жовтні 2007 року — Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за безкомпромісність і твердість волі у виборюванні незалежності України та з нагоди 70-річчя від дня народження, а у листопаді 2008 року Орден Свободи — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів демократії та з нагоди Дня Свободи.
У березні 2005 року Степан Хмара вийшов з фракції Батьківщина і у 2006 році брав участь у виборах в Раду за списком Українського народного блоку Костенка і Плюща. Вибори цей блок програв.
Хмара різко критикував президента Петра Порошенка, звинувачуючи його, зокрема, в тому, що він «став на шлях державної зради».
Критикував він і нинішнього президента Володимира Зеленського. Так, 28 червня 2021 року, Хмара прийшов на урочисте засідання Верховної Ради та слухав виступ президента, стоячи у футболці з написом «Зе! Вбивця Конституції».
У липні 2022 року разом з дружиною Роксоланою Степан Хмара взяв на поруки комбата Торнадо Руслана Онищенка, засудженого до 11 років позбавлення волі за статтями про опір співробітнику правоохоронних органів, присвоєння владних повноважень, доведення до самогубства, зґвалтування неприродним способом, викрадення, незаконне позбавлення волі або викрадення людини та катування. Дружина Степана Хмари, повідомляючи про це, стверджувала, що Онищенко нібито був ув’язнений «абсолютно незаконно, чисто за політичними мотивами».
28 липня 2022 Хмара разом із Дмитром Ярошем, Віталієм Кличком та іншими 129 громадськими та політичними діячами написав відкритий лист президенту України Володимиру Зеленському з закликом повернути Геннадію Корбану українське громадянство.
Про смерть Степана Хмари повідомила 21 лютого 2024 року його дружина Роксолана Хмара.
«Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу перемогу… Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї», — написала вона на своїй сторінці у Facebook, коментуючи його смерть.
