Перший пішов першим. Яким було життя президента України Леоніда Кравчука
88-річний Леонід Кравчук, президент України у 1991—1994 роках, пішов із життя 10 травня. Торік він переніс операцію на серці у Німеччині і з того часу не покидав клініку. НВ розповідає про основні віхи життя цієї історичної персони.
Леонід Кравчук — перший із президентів незалежної України, який помер.
Народжений у Польщі
10 січня 1934 року в родині Макара та Юхимії (Єлизавети) Кравчук, що мешкали в селі Великий Житин Рівненського повіту Волинського воєводства (нині — Рівненська область), народився хлопчик, його назвали Леонідом. Тоді ці українські землі перебували під владою Польщі, тож перше громадянство майбутнього президента України — польське.
2020 року Рівненський архів опублікував запис метрики про народження Леоніда Кравчука.
1939 року Великий Житин став частиною СРСР; 1941-го Макар Кравчук пішов на війну, з якої не повернувся.
Мати Леоніда Кравчука прожила в рідному селі все життя, відмовляючись від пропозицій сина перебратися до Києва. 1980 року Юхимія Іванівна померла від інсульту, пораючись на городі.
Батьківської оселі Леоніда Кравчука у Великому Житині не збереглося. Є будинок, де родина жила після того, як його мати вдруге вийшла заміж.
Свого часу там хотіли облаштувати музей першого президента, проте той відмовився, сказавши, що на подібне заслуговують лише покійні.
Модель для Щорса
Здобувши бухгалтерську освіту у Рівненському кооперативному технікумі, Кравчук переїхав до столиці. 1958 року закінчив Київський державний університет, отримав спеціальність викладача суспільних наук. Того ж року вступив у Компартію.
Із навчанням в університеті пов’язаний напівлегендарний епізод. Кравчук стверджує, що був натурщиком для пам’ятника Миколі Щорсу, позувавши скульпторові Миколі Лисенку. «Я навіть не знав, що таке буває, що пам’ятники роблять з натури. Погодився. І ось протягом двох місяців ходив до Лисенка в майстерню як на роботу. Як це роблять? Сідаєш на козла дерев’яного, тобі кажуть, як ноги тримати, і ліплять. Пам’ятаю, що отримував за це досить непогані гроші. Купував на них їжу, годував половину гуртожитку. Правда, в той час я не знав, що це буде саме пам’ятник Щорсу», — розповідав він Сегодня у 2009 році.
Щоправда, історики архітектури уточнюють, що натурщиків було декілька і фінальну версію статуї ліпили з іншого студента…
У столиці України Кравчук познайомився зі студенткою з Сумщини Антоніною Мішурою. Молоді побралися, 1959 року в них народився син Олександр.
Ідеолог КПРС
З 1958 по 1967 рік Леонід Кравчук працював у Чернівцях, а після закінчення Академії суспільних наук при ЦК КПРС став партійним функціонером. На початку 80-х «доріс» до посади завідувача відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ, став членом Центрального комітету.
Майбутній президент тоді боровся із проявами буржуазного націоналізму та впливом Ватикану на західноукраїнських теренах.
Усе змінилося, коли за наполяганням першого секретаря ЦК Володимира Щербицького та секретаря ЦК з ідеології Юрія Єльченка Кравчук став «куратором» Народного руху за перебудову, на той час — організації письменників та іншої інтелігенції. «Публічним політиком я став фактично за наказом партії», — писав Леонід Макарович в автобіографії.
Він відвідав установчий з'їзд Руху (і навіть виступав — під свист зібрання), а потім на Політбюро наполягав на реєстрації нової громадської структури.
Голова Ради
1990-й — рік кар'єрного злету Кравчука, він став спікером Верховної Ради УРСР XII скликання. Цьому передував від'їзд до Москви голови Ради Володимира Івашка, який у ЦК КПУ розцінювали як втечу. Івашко погодився на пропозицію генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова стати його заступником.
На роль спікера Ради комуністи висунули другого секретаря ЦК Кравчука. Уже тоді, писав він, ортодоксальне крило Компартії вважало його «бандерівцем», а націонал-демократи таврували як партапаратника. Під час таємного голосування він набрав 224 голоси — замало для обрання. Кандидат від Народної Ради Ігор Юхновський, який посів друге місце, відмовився брати участь у другому турі виборів. Кравчук вважав, що це було зроблено умисно, щоб подовжити «спікеріаду». Але перший віцеспікер Іван Плющ заявив, що в бюлетені для повторного голосування внесуть прізвище депутата Бориса Мокіна, який став третім. Кравчук набрав 239 голосів, чого йому вистачило для обрання спікером.
Роботу тієї Ради він називав «виром», а атмосферу — зовсім несхожою на благочинне зібрання комуністичних часів.
Кульмінацією активності того парламенту стало проголошення незалежності України у серпні 1991 року.
Президент
Про події 19—24 серпня 1991 року Кравчук багато й охоче розповідав пресі. Переговори в Києві з членом ДКНС генералом Валентином Варенниковим, вихід із партії, намагання не допустити вуличних маніфестацій і врешті — проголошення Акту про незалежність.
«Я злукавив би, коли б сказав, що десятиріччями плекав мрію про незалежність України… Я жив на зламі епох і також, даруйте за вислів, ламався. Це було важко і солодко водночас», — писав Кравчук у спогадах.
На 1 грудня був призначений референдум щодо підтримки Акту та вибори президента України. За словами політика, він більше переживав саме за референдум і був щасливий, дізнавшись підсумки: 90,32% за незалежність.
На виборах глави держави Кравчук набрав 61,59% голосів, його головний конкурент В’ячеслав Чорновіл — 23,27%.
Президентську присягу Кравчук виголошував, поклавши одну руку на Пересопницьке євангеліє, а другу — на примірник Конституції УРСР.
За тиждень, 8 грудня 1991 року, він підписав у Біловезькій пущі угоду про припинення існування СРСР як геополітичної реалії.
П’ятирічний термін перебування на посаді Кравчук не допрацював. Під тиском опозиції, на тлі гіперінфляції та шахтарських страйків, він погодився на дострокові вибори влітку 1994 року.
У двох турах перший президент поступився експрем'єрові Леоніду Кучмі (хоча виграв перший тур). У книзі Одна Україна, єдиний народ (2010) Кравчук називає помилкою згоду на проведення дострокових виборів. У 1994-му він називав їх неконституційними і взагалі збирався не балотуватися. Документи до ЦВК подав за три дні до завершення терміну…
«Допомагала проти мене Росія, втручаючись безпосередньо. І команда в мене була погана. Просто погана — люди, виховані за більшовицьких часів. А команда Кучми займалася піаром», — писав він.
Кравчук стверджує, що традицію передавання влади від президента до президента на урочистій церемонії вигадав та започаткував саме він.
Ядерна зброя, кравчучка
Кравчук завжди уточнював, що остаточні угоди про без’ядерний статус України підписав його наступник Кучма, хоча розроблялися вони з 1992 року. Ядерні озброєння на території країни неможливо було застосувати, адже коди запуску все одно знаходилися в Москві, наголошував перший президент.
«Термін ядерних боєголовок закінчувався в 1997 році. Ніщо в житті не вічне. Потрібно було замінити всі ядерні боєголовки. Україна їх не виробляла. Потрібно було попросити, щоб Росія поставила боєголовки на стратегічні ракети, що стояли в Україні. Це реально? Ні», — казав він Радіо Свобода у 2019 році.
Тачку-кравчучку, винахід інженера-конструктора київського авіазаводу Олексія Сергеєва й один із символів першої половини 90-х, політик вважав передвісником позитивних змін в житті українців. «Той, хто у 90-і їздив із кравчучкою, нині має свій бізнес, а хто бігав із прапором, то бігає з ним і досі», — прокоментував він в інтерв'ю журналу Пропозиція в 2013 році.
2006 року, коли Кравчук балотувався в народні депутати за списком проросійського блоку «Не так!», ширився анекдот про перейменування кравчучки на нетачку.
У парламенті та поза ним
З 1994 по 2006 рік експрезидент був депутатом Верховної Ради. Спершу — позафракційним мажоритарником, потім членом фракції СДПУ (о). Він зблизився з бізнесменами Григорієм Суркісом та Віктором Медведчуком, про яких відгукувався компліментарно. (В останні роки, правда, казав, що за всіма вчинками Медведчука простежується «напрямна дія пана Путіна»).
Діяльність другого президента Кравчук охарактеризував фразою-мемом: «Маємо те, що маємо». Однак потім не раз висловлював Кучмі підтримку.
Під час подій 2004 року, викликаних фальсифікацією результатів виборів президента, проявив себе як миротворець. Наполягав на голосуванні за пакет постанов та законопроєктів, що мав покласти край кризі. Ось якою була «формула Кравчука»: «ЦВК — голосуємо, 4180 — голосуємо, закон „Про вибори“ — голосуємо, 3207 — голосуємо, і йдемо пити коньяк».
Публічно опонував четвертому президенту Віктору Януковичу, зауважуючи, що той даремно погодився балотуватися, а сором за це обрання має відчувати весь український народ. Утім, Кравчук погодився очолити Конституційну асамблею, яка готувала вигідні режиму Януковича зміни до Основного закону. 2013 року він брав участь в організованих Адміністрацією президента круглих столах, де засуджувалися масові маніфестації в Києві та висловлювалася підтримка діям Беркута.
На виборах президента 2019 року підтримував Юлію Тимошенко, котра не зуміла вийти у другий тур.
Останні роки
З початком війни на сході України Кравчук активно коментував події, пропонуючи надати Донбасу особливий статус. На думку експрезидента, конфлікт не має військового вирішення.
Також він схвалював ініціативи щодо євроінтеграції України та очолив громадську організацію Рух за Україну в НАТО.
30 липня 2020 року президент Володимир Зеленський призначив 86-річного Кравчука головою делегації України у Тристоронній контактній групі, це сталося після відставки попереднього голови Леоніда Кучми. На цій посаді своєю головною метою перший президент називав удосконалення механізму дотримання режиму повного і всеосяжного припинення вогню.
У червні 2021 року Кравчук переніс операцію на серці та вимушено припинив політичну діяльність. Декілька місяців він перебував у реанімації, потім проходив реабілітацію. Відомостей про його стан практично не надходило.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022-го від імені колишніх президентів Кравчука, Кучми та Ющенка було оприлюднено заяву зі словами підтримки співвітчизників. «Всі разом ми переможемо. Ми вистоїмо. Росія заплатить за свої злочини. Слава Україні! Героям слава!» — говорилося у зверненні.
10 травня 2022 року Леоніда Кравчука не стало.
