Київський котел: оточення армії СРСР. Пів мільйона загинуло, ще більше потрапило в полон — події через два роки від початку Другої світової
Через два роки від початку Другої світової війни німецька армія підійшла до Дніпра по всій течії від Херсона до Києва. Катастрофа, що відбулася потім, увійшла в історію під назвою Київський котел.
У вечері 14 вересня в районі Лохвиці передові частини 1-ї і 2-ї танкових груп німецької армії зімкнули коло оточення гігантського «київського котла», — пише воєнний історик Марк Солонін. — Величезне угруповання радянських військ, загалом понад 40 дивізій, було розгромлено упродовж одного тижня. Верховне командування вермахту повідомило тоді про захоплення 665 тис. полонених, 3.718 гармат і 884 танків".
Наприкінці серпня 1941 року у вищому командуванні Вермахту не сумнівались, що взяття радянської столиці Москви, яке покладе кінець усій війні, — справа кількох місяців. Але Адольф Гітлер вибрав іншу стратегію.
21 серпня він підписав директиву, яка дуже здивувала його генералів. Головним завданням було не захоплення Москви до кінця року (що виглядало б цілком логічно, бо для успішної операції в німецької армії були всі підстави), а окупація Києва, Криму і промислових вугільних районів Донбасу. Також він наказав заблокувати шляхи підвезення росіянами нафти з Кавказу, а на півночі — оточити Ленінград і з'єднатися з фінськими військами.
Генерал-полковник Гайнц Гудеріан, командувач 2-ю танковою групою, страшенно лютував, дізнавшись про рішення фюрера. Адже його танки стояли фактично на підступах до Москви. А тепер, за наказом Гітлера, генерал раптом мав розвернути своє військо на південь і йти на Київ.
Гудеріан, на прізвисько Швидкий Гайнц, мав великий авторитет у війську. Він був одним із родоначальників моторизованих способів ведення війни, співавтор застосування бліцкригу в польській і французькій кампаніях. Історики й сьогодні вважають його одним із найсильніших військових стратегів Другої світової війни. Швидкого Гайнца обурювало, що «якийсь єфрейтор» (таке звання мав Гітлер у Першу світову, служивши посильним на фронті) віддає йому безглузді накази й фактично ставить під загрозу всю військову операцію.
Генерал-полковник намагався переконати Гітлера власним авторитетом, що розворот його армії на Київ — це фатальна помилка, яка може розтягнути війну до зими, а Німеччина не була до цього готова.
Новину про зміни в плані Барбаросса Гудеріан описав так:
«23 серпня 1941 року мене викликали до штабу групи армії Центр на нараду, в якій брав участь начальник генерального штабу сухопутних військ. Він повідомив нам, що Гітлер вирішив наступати насамперед не на Ленінград і не на Москву, а на Україну. Для нас було очевидно, що начальник генерального штабу генерал-полковник [Франц] Гальдер сам глибоко вражений тим, що його план розвитку наступу на Москву зазнав краху. Ми довго радилися з питання, що можна було зробити, щоб Гітлер все ж змінив своє остаточне рішення. Ми всі були глибоко впевнені в тому, що запланований Гітлером наступ на Київ неминуче призведе до зимової компанії з усіма її труднощами, яких верховне командування хотіло б уникнути, маючи на це всі підстави».
Але Гітлер, попри всі аргументи Гудеріана, не захотів використати на рідкість сприятливу оперативну ситуацію під Москвою. Він побоювався, що генерал-фельдмаршал Вальтер фон Рейхенау, з яким фюрер мав напружені особисті стосунки, не впорається без підтримки Гудеріана на Південно-Західному фронті. А тому свого рішення не змінив.
