Не словом, а ділом. П’ять українських волонтерів, які прямо зараз змінюють країну на краще
Читайте NV у Google
У неділю, 5 грудня, відзначається Міжнародний день волонтера — на цей час у всьому світі налічується 970 мільйонів осіб, які беруть участь у волонтерській діяльності.
В Україні громадянське волонтерство почало особливо активно розвиватися у 2014 році, з початком агресії РФ, а також у 2020-му після приходу пандемії COVID-19.
НВ розповідає про п’ятьох українських волонтерів, які прямо зараз змінюють країну на краще.
Леонід Остальцев
Остальцев — ветеран війни на Донбасі, який заснував успішну групу компаній Veterano, куди входять піцерії, кав’ярні, кондитерська та бар.
2014 року Остальцев пішов добровольцем на Донбас, де захищав Україну у складі 30-ї окремої механізованої бригади. Був кулеметником, стрільцем, старшим стрільцем, командиром танка та навідником БМП. Військовий із позивним Кульбаба брав участь у боях за Саур-Могилу, Степанівку, а також обороняв Піски та Дебальцеве.
Після демобілізації у 2015 році Остальцев відкрив піцерію Pizza Veterano, головною «фішкою» якої стало те, що страви готували ветерани війни на Донбасі.
Через деякий час бізнес Остальцева перетворився на групу компаній Veterano Group — інші ветерани АТО/ООС можуть відкривати свій бізнес за франшизою Veterano. Плата за неї символічна, але отримати її можуть лише бійці, які повернулися до мирного життя.
Частину прибутку глава Veterano Group спрямовує на допомогу сім'ям загиблих українських військових. Відвідувачі піцерій також можуть залишити «підвішені піци» — сплатити замовлення для поранених військових у шпиталях або бійців Операції Об'єднаних Сил на фронті.
Леся Литвинова
Литвинова очолює фонд, який надає допомогу онкопацієнтам та паліативним хворим, а з початку пандемії COVID-19 безкоштовно надає кисневі концентратори пацієнтам із коронавірусом.
Волонтерською діяльністю Литвинова почала займатися під час Революції Гідності. Перші чотири роки вона присвятила допомозі переселенцям із окупованих територій України, а потім сконцентрувалася на паліативі та роботі з пацієнтами з онкологією.
Зараз, під час пандемії COVID-19, її благодійний фонд Свої безкоштовно надає кисневі концентратори тим, для кого не виявилося місць у місцевих лікарнях через завантаженість медустанов, або тим, кого виписали з низькими показниками сатурації і кисень потрібен вдома. Прилади надсилають пацієнтам по всій Україні безкоштовно.
У періоди стрімкого зростання захворюваності та сильного навантаження на медичну систему волонтери фонду працюють цілодобово. Співробітники Свої приймають сотні заявок на день, змінюють фільтри в концентраторах, обслуговують та дезінфікують техніку. Волонтери також моніторять наявність місць для киснезалежних пацієнтів у COVID-відділеннях та лікарнях міст.
Катерина Ножевнікова
Ножевнікова керує одним із найвпливовіших благодійних фондів Одеси Корпорація монстрів, який допомагає малозабезпеченим сім'ям, переселенцям, сиротам, а з 2020 року — людям, які постраждали від пандемії коронавірусу.
До волонтерства вона прийшла близько 10 років тому, після того, як прочитала на одному з міських форумів заклик допомогти жінці, яка опинилася у скрутному життєвому становищі. Потім разом із подругами Ножевнікова стала допомагати людям похилого віку та дітям на регулярній основі, збираючи для них одяг, продукти харчування, ковдри та іграшки, а також переселенцям.
Нині Корпорація монстрів, яка офіційно була зареєстрована як благодійний фонд у 2017 році, щорічно збирає не менше 14 мільйонів гривень для допомоги одеситам.
Серед людей, які можуть розраховувати на допомогу фонду: матері-одиначки, багатодітні та малозабезпечені сім'ї, діти-сироти, переселенці; люди, які потрапили у складні життєві обставини, а також сім'ї учасників бойових дій.
Також «монстри» регулярно допомагають місцевим та обласним лікарням, а також українцям, які постраждали від коронавірусу — 2020 року фонд акумулював понад 42 мільйони гривень на ці цілі.
Олеся Яскевич
За допомогою своєї організації Бачити серцем Яскевич допомагає соціалізуватися українським дітям з інвалідністю та кардинально змінює уявлення суспільства про їхнє життя.
До активізму у сфері інклюзивності Яскевич привела ситуація у сім'ї. 15 років тому у неї народився син Матвій, через якийсь час виявилося, що хлопчик незрячий, у нього також діагностували епілепсію та аутизм. Коли Яскевич на власному досвіді відчула, що суспільство складно приймає дітей з інвалідністю, і почала думати, як полегшити життя сина.
Громадська організація Бачити серцем, що соціалізує дітей з інвалідністю, існує з 2014 року. З 2016-го щоліта у Києві команда організовує інклюзивний Космотабір для дітей віком від 3 до 16 років, де ті вчаться спілкуватися один з одним, розвивають соціальні, комунікативні та побутові навички.
Крім цього, у Бачити серцем працюють психологи, які проводять групові заняття для мам, індивідуальні зустрічі для батьків, роботу з дітьми, які ростуть у сім'ї з братом чи сестрою з інвалідністю. Також є окремі групи для тат.
Громадська організація веде безліч паралельних інклюзивних проєктів та постійно набирає волонтерів у свої лави. Сама Яскевич за свою роботу нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Анастасія Леухіна
Леухіна дуже відома у волонтерських колах. Як співініціаторка масштабної кампанії Пустіть у реанімацію вона започаткувала зміни у відносинах медика та пацієнта в Україні.
Волонтерка очолює громадську організацію Горизонталі, яка адвокатує побудову людських відносин між людьми у медицині та освіті. Леухіна півтора року боролася за відміну внутрішніх правил лікарень, які забороняли рідним відвідувати близьких у реанімаціях, разом з іншими активістами залучаючи до висвітлення теми журналістів та чиновників для актуалізації проблеми в МОЗ.
Зокрема завдяки Леухіній у 2016 році в Україні набув чинності наказ про відкриття реанімацій. Рідні пацієнтів отримали можливість відвідувати їх 24/7 без часових обмежень. Каталізатором змін стала і особиста історія Леухіної: колись за зачиненими дверима реанімації помер її новонароджений син.
Щоб допомогти змінити стосунки між пацієнтами, медиками та суспільством, волонтерка написала Зовсім не страшну книгу про життя, смерть та все, що між ними. Вона охоплює всі аспекти паліативної допомоги, а також порушує табуйовану в українському суспільстві тему смерті. Крім порад лікарів та психологів, у ній містяться історії тяжкохворих пацієнтів, які продовжують радіти життю попри все.
