Чому Україні не вдався план перемоги
У своєму останньому тексті ексголовком ЗСУ Валерій Залужний порушив дуже болісну тему — про стратегічне планування (точніше, його дефіцит) в умовах великої війни
Тобто — спробу знайти оптимальний баланс в трикутнику «політичні цілі — наявні ресурси — способи застосування відповідних ресурсів». Не претендую на повну істину, але спробую внести певну ясність до цієї проблематики на основі відкритих джерел.
Якщо орієнтуватися на наші публічні заяви на найвищому політичному рівні від середини весни 2022 року (коли зірвали оригінальні анігіляційні плани ворога) і до появи Плану перемоги у вересні-жовтні 2024 року, наш імпліцитний задум опирався на просту ідею: ми виграємо США і Європі час, щоб вони провели індустріально-промислову мобілізацію по типу WWI та WWII, і ми поєднаємо це із нашим людським потенціалом, і не просто стабілізуємо ситуацію, але перехопимо ініціативу та звільнимо — якщо не всі, то більшість втрачених територій, щоб підсилити наші переговорні позиції. Тут чітко відчувається вплив WWII на сприйняття і плани — зокрема через поп-культуру.
Чітко відчувається вплив WWII на сприйняття і плани
Навіть коли Таврійський наступ 2023 року, котрий робився на запасах боєприпасів, накопичених партнерами до 2022 року, не дав очікуваного результату, то це не вважалося проблемою. Перехід Сил оборони України до стратегічної активної оборони в 2024 році розглядався як тимчасовий момент — поки наші партнери не розкачають арсенал демократії, і ми знову спробуємо не лише стабілізувати фронт, а й перехопити ініціативу.
Але ця наша оцінка не врахувала низку моментів.
Наші партнери із багатьох причин не змогли/не захотіли робити індустріально-промислову мобілізацію по типу тотальних війн XX століття. Частково це пояснюється тим, що війна Україна-РФ не розглядається ними як визначальним для світової політики ХХІ століття, не зважаючи на красиву риторику. Частково — через зміни, крізь які пройшли західні суспільства за останні 80 років, частково через проблематику ОПК після 30 років «мирного дивіденду».
Так само неспроможність Конгресу США в жовтні 2023-квітні 2024 ухвалити новий suplemental була першим дзвіночком того, що нас чекає далі — а саме прихід в Білий Дім адміністрації, для якої війна Україна-РФ не є пріоритетом від слова «взагалі» із точки зору підсилення позицій України через допомогу і тиск на РФ.
Так само в нас вже в кінці 2023 року рельєфно почала вимальовуватися проблема залучення додаткового людського потенціалу в умовах триваючої війни на виснаження із усіма нашими структурними проблемами і позицією партнерів.
І, як наслідок, ідея виграти час на промислову мобілізацію партнерів не лише для стабілізації фронту, а для перехоплення ініціативи, хоча і жила іще певний час по інерції, але почала розсипатися із кінця 2023 року і до кінця 2024 року.
Коли ж до влади в Білому Домі повернувся Дональд Трамп, триматися за відповідні ідеї стало геть важко. В той час, як протягом 2024 року сформувалася наша стратегія по дефолту — розмін територій на час і максимальні втрати ворога сподіваючись, що противник виснажиться швидше ніж в нас закінчаться ресурси і потенціал тримати фронт…
Текст опубліковано з дозволу автора
Проєкти Фонду Повернись живим