Заморожені активи РФ. Чим ризикує Захід, якщо не віддасть їх Україні
Аргументи проти експропріації активів РФ на користь Україні — слабкі
Ніколас Малдер опублікував у FT колонку, в якій виступає проти заморожування і подальшого використання для перемоги України у війні і подальшого відновлення у мирний час поки що лише знерухомлених російських активів.
На мою думку аргументи, використані Малдером, досить слабкі і не відповідають дійсності — фактично академічні на даному етапі.
По-перше, він стверджує, що якщо заморожуванням, а потім розподілом активів на $300 млрд Захід має на меті відмовити Росію від її дій, то Москва не дуже цим переймається.
Я б не погодився з цим, оскільки нещодавні агресивні заяви російських чиновників проти арешту активів свідчать про те, що їм не байдуже, і це цілком реально. Малдер також стверджує, що той факт, що у 2022 році Росія мала профіцит поточного рахунку платіжного балансу в розмірі $227 млрд, свідчить про те, що вона майже поповнила свої валютні резерви на суму понад $300 млрд втрачених активів — отже, це означає, що вона не надто переймається втратою цих активів зараз.
Облік платіжного балансу не такий простий, і Малдер не враховує відтік капіталу, що також був величезним у 2022 році і навіть у 2023-му. Офіційні дані Центробанку РФ свідчать про те, що насправді немає такого повного відновлення резервів, яке б компенсувало $300 млрд, втрачені внаслідок дій Заходу. ЦБ РФ щотижня публікує дані про резерви, включно з $300 млрд, що досі перебувають у західних юрисдикціях, а отже, є іммобілізованими.
Де було це верховенство права, коли ми приймали брудні російські гроші
Ці дані показують, що резерви становили $643 млрд за тиждень до повномасштабного вторгнення в лютому 2022 року, а потім впали (переважно через відтік капіталу) до мінімуму в $541 млрд — у жовтні 2022 року. Відтоді вони дещо відновилися завдяки поєднанню вищих цін на нафту та енергоносії, вищих облікових ставок та обмежень руху капіталу для захисту курсу рубля, але все ще перебувають у діапазоні $580−600 млрд. Зауважте також, що поточний рахунок платіжного балансу залишився профіцитним у 2023 році, хоча, ймовірно, на дві третини нижчим, ніж у 2022 році, але все ж таки без величезного накопичення резервів, як припускав Малдер.
Дійсно, за винятком іммобілізованих $300 млрд з розрахунків Малдера, доступні резерви ЦБ РФ становили $343 млрд до вторгнення, а зараз — близько $280−300 млрд. Профіцит поточного рахунку не надто допоміг поповнити резерви, але значна частина коштів просто зникла в результаті втечі капіталу — я б сказав, через війну та санкції. Таким чином, Росія все ще значно скоротила резерви в іноземній валюті, і це ускладнило управління обмінним курсом і монетарною політикою ЦБ РФ. Про що свідчить ослаблення рубля (як наслідок, вища інфляція) і вищі облікові ставки (нижчі темпи зростання).
По-друге, Малдер стверджує, що експропріацію активів зазвичай здійснюють лише воюючі сторони, а в цій війні Захід не є воюючою стороною, тому не повинен вдаватися до таких дій. Це має робити Україна.
Знову ж таки, я б не погодився з такою логікою. Путін чітко дав зрозуміти, що розглядає цю війну як ширшу війну із Заходом — і російське державне телебачення постійно наголошує на тому, що Росія воює в Україні з НАТО. Сотні мільярдів доларів військової підтримки з боку НАТО також свідчать про те, що Захід розглядає Росію як екзистенційну загрозу, а війну в Україні — як лінію фронту проти загрози з боку автократії.
Війна це чи проксі-війна, Захід має виграти або забезпечити Україну так, щоб вона була найкращою першою лінією оборони. І пам’ятайте також, що Росія двічі застосувала зброю масового знищення на території держави НАТО — Солсбері та Литвиненко. Звичайно, Україна вживає заходів, щоб отримати репарації за вторгнення Росії, але активи перебувають на Заході, і судовий процес триватиме роки, навіть десятиліття, на що Україна просто не має часу. Їй потрібні фінансові ресурси зараз, інакше вона програє війну, і тоді вся аргументація щодо репарацій стане академічню.
По-третє, Малдер припускає, що Заходу не потрібно експропріювати російські активи, оскільки він може легко дозволити собі підтримувати Україну.
Дійсно, можна було б так подумати, якби врахувати, що щорічні витрати на підтримку України в розмірі близько $100 млрд є дріб'язком порівняно з сукупним ВВП Заходу в $40 трлн або з $1 трлн сукупних витрат Заходу на оборону. Але якщо зважати на муки, пов’язані з проходженням через Конгрес нового законопроекту про витрати США на Україну в розмірі $61 млрд, або на чотирирічну угоду про фінансування України в розмірі 50 млрд євро, узгоджену ЄС, незважаючи на вето Орбана, то, очевидно, ні. В умовах глобальної кризи вартості життя, коли на Заході конкурують за пріоритети витрат і фокус уваги, важко змусити західних платників податків підписатися під такою підтримкою. І якщо Захід не зможе знайти ресурси для підтримки України, Україна програє війну і припинить своє існування.
Тоді Захід отримає російські танки поблизу своїх кордонів і войовничу, впевнену та експансіоністську Росію, яка прагне змінити більше кордонів. Він також, ймовірно, зіткнеться з дестабілізуючим впливом потоків десятків мільйонів українських мігрантів на Захід. Малдер не говорить нам, як ми будемо реально фінансувати Україну, якщо не використовуватимемо російські активи. Він згадав про потенційне використання відсотків, отриманих від цих активів, але на рівні $4−5 млрд на рік це не зачіпає того, що реально становить $100 млрд — річний абонемент у наступне десятиліття.
По-четверте, Малдер подає аргумент про верховенство права. Мовляв, експропріюючи російські активи, ми підриваємо сприйняття верховенства права на Заході. Я міг би запитати, де було це верховенство права, коли ми приймали клептократичні брудні російські гроші? Чому не було поставлено правильних запитань, коли ці брудні гроші надходили у першу чергу?
Захід вважає, що це нормально — відмивати доходи клептократії, зароблені в юрисдикціях, де немає верховенства права, а потім зберігати їх у банках і захищати лицемірними аргументами про верховенство права, щоб потім захищати активи воєнних злочинців і лідерів, які чинять геноцид, таких, як Путін. Так, ніби Путін, агресор, має більше прав на захист у західних правових системах, ніж очевидна жертва численних порушень верховенства права — Україна.
Тепер ми можемо роками чекати, поки закони будуть змінені, щоб зробити все так, як хоче Малдер. До того часу брак коштів означатиме, що Україна програє війну, а разом з нею і Захід. І всі дебати про експропріацію активів стануть академічними, оскільки Росія контролюватиме уряд у Києві, і він не зможе переслідувати Росію за завдані збитки. І тоді $200 млрд, які Захід вже витратив на допомогу Україні, щоб захистити себе і відбити російську агресію, будуть просто викинуті на вітер. Натомість я б стверджував, що Захід, і Європа зокрема, повинні будуть витрачати сотні мільярдів доларів щорічно додатково на свою оборону від Росії, яка додасть український ВПК до свого арсеналу.
Отже, пане Малдер, ваші аргументи можуть бути ідеальними на папері та з академічної точки зору бути привабливими, але в реальній політиці сувора реальність така: вони означають поразку України. І тоді запитайте себе, що це означає.
Політики створюють закони. У цьому випадку закони повинні бути змінені. Стратегічним пріоритетом номер один для Заходу після падіння комунізму в 1989/91 роках є перемога України. Росія зараз є найбільшою загрозою миру і стабільності в Європі за останні 30 з гаком років. Ми просто зобов’язані фінансувати Україну всіма правдами і неправдами, і я не бачу іншого реалістичного способу зробити це, окрім як використовуючи поки що лише іммобілізовані російські активи.
Переклад NV
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV