Війна Путіна. Що втратить Китай
Якщо Сі Цзіньпін дозволить Росії своєю війною з Україною розділити світ, то Китай заплатить найвищу ціну
Нічим не спровокована війна Росії проти України прискорила поділ світу на два блоки, один із яких складається зі світових демократій, а інший — з автократій. Це натомість оголило ризики, притаманні економічній взаємозалежності між країнами з конфліктними ідеологіями та безпековими інтересами. І хоча майбутній процес деглобалізації погіршить становище всіх, Китай втратить найбільше.
Безумовно, Китай ішов до часткового відділення від США задовго до того, як Росія вторглася в Україну. І він прагнув забезпечити, щоб цей процес відбувався на його умовах, знижуючи свою залежність від ринків і технологій США. Для цього у 2020 році Китай оприлюднив свою так звану стратегію подвійного обігу, спрямовану на стимулювання внутрішнього попиту та технологічну самодостатність.
Разом з тим минулого року Китай, як і раніше, залишався найбільшим експортером у світі, постачаючи решті світу товари на $3,3 трлн, а США були провідним експортним ринком. Фактично, у 2021 році загальний обсяг торгівлі зі США зріс більше ніж на 20%, що зрештою привело загальний обсяг торгівлі Китаю до нового максимуму. Торгівля з Європейським Союзом також зросла, досягнувши $828 млрд, навіть попри те, що розбіжності у галузі прав людини зірвали спірну інвестиційну угоду між ЄС та Китаєм.
Ця угода була результатом переконання, що Європа збереже стратегічний нейтралітет у китайсько-американській холодній війні, щоб отримати економічні вигоди від взаємодії з Китаєм. Але якщо побоювань щодо прав людини було достатньо, щоб переконати Європейський парламент не ратифікувати угоду, то війна Росії проти України, яку Китай мовчазно підтримує і яка підштовхнула США та ЄС до зближення, ймовірно, підштовхне ЄС до широкомасштабнішого економічного відділення від Китаю.
Не можна звинувачувати західні демократії або їхніх автократичних супротивників у тому, що вони ставлять безпеку вище за економічний добробут. Але вони мають бути готові до економічних наслідків. І автократія із середнім рівнем доходу, як-от Китай, зазнає значно більших витрат, ніж багаті демократії, як-от США та їхні європейські союзники.
Тут у Китаю, схоже, немає добрих варіантів
По-перше, Китай постраждає від обмеження доступу до основних західних ринків. 2021 року експорт китайських товарів до США, ЄС та Японії — на які припадає 38% від загального обсягу експорту — становив майже $1,3 трлн. Якщо доступ Китаю до цих трьох ринків скоротиться вдвічі протягом наступного десятиліття — ймовірний сценарій — країні знадобляться інші ринки для поглинання приблизно 20% її експорту на суму близько $600 млрд (на основі даних про торгівлю за 2021 рік).
Тут у Китаю, схоже, немає добрих варіантів. Стратегія подвійного обігу Китаю вказує на те, що навіть його лідери не очікують, що інші зовнішні ринки заповнять слабину, яку залишили США та їхні союзники. Але очевидна переконаність Китаю в тому, що внутрішній попит може компенсувати ці втрати, також здається надуманою.
Високий рівень боргу, швидке старіння населення і розвал сектора нерухомості, як і раніше, стримуватимуть зростання ВВП, тоді як різка нерівність доходів, зростання витрат на житло та неадекватний соціальний захист обмежуватимуть споживчий попит. Закриття фабрик, що виробляють товари на експорт, і пов’язане з цим скорочення робочих місць ще більше посилять ці проблеми. Значна частка інфраструктури Китаю — особливо енергетичні та транспортні мережі — буде недовикористаною або навіть стане надмірною.
Крім скорочення експортних ринків, Китай втратить доступ до технологій, необхідних для побудови економіки, що базується на знаннях. Санкції США вже завдали збитків телекомунікаційному гіганту Huawei і завадили виробнику напівпровідників SMIC отримати передові технології. Якщо США переконають ЄС та Японію відродити Координаційний комітет з багатостороннього експортного контролю (CoCom), щоб перекрити потоки технологій у Китай — перспектива, яка стала вірогіднішою через війну в Україні — у Китаю буде мало шансів виграти технологічні перегони зі США.
Третю ключову ціну деглобалізації для Китаю складніше оцінити, але вона цілком може бути найвищою: втрата приросту ефективності від динамічної конкуренції. Продукція, що виробляється і продається в Китаї, сьогодні має набагато вищу якість, ніж два десятиліття тому, здебільшого тому що китайські компанії мусять змагатися зі своїми західними конкурентами. Але якщо вони будуть ізольовані від такого тиску, вони не зіштовхнуться з тиском виробляти якіснішу продукцію за нижчою ціною. Це перешкоджатиме інноваціям і шкодитиме споживачам.
Всі ці витрати могли б бути терпимими, якби економічний поділ справді зробив Китай безпечнішим. І спочатку може здатися, що саме це і відбувається, коли Китай знижує свою вразливість перед економічною та фінансовою зброєю, яку Захід застосував проти Росії. Але оскільки економічна міць Китаю могла б знизитися, те саме спіткає і його позицію на світовій арені — і статус Комуністичної партії вдома.
Сім десятиліть тому Мао Цзедун обрав шлях економічної самостійності та войовничої зовнішньої політики, що перетворило Китай на бідну державу-парію. Ця історія має стати суворим попередженням президенту Сі Цзіньпіну: якщо він дозволить Росії, стратегічному партнеру Китаю «без кордонів», своєю війною з Україною розділити світ, то Китай заплатить найвищу ціну.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Copyright: Project Syndicate, 2022
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ