Що стоїть за пропозицією «території в обмін на членство в НАТО»
Пропозиції щодо територій в обмін на членство в НАТО дуже навіть обговорюються вже понад півроку
Вступати в НАТО «частинами» чи території в обмін на членство в НАТО — це не велика новина: такі пропозиції вже близько півроку лунають на різних майданчиках. Просто найбільш відверто це пропонувалося за зачиненими дверима і, звісно, «з найкращих міркувань і турботи про Україну і її людей».
Тому новини тут немає. Як мінімум для тих, хто в темі. Новина в тому, що тепер двері привідкрили і закинули першу пробу у вже цілком публічний простір. Але скажу так: після наполегливої неготовності, точніше спротиву, американської сторони надати Україні більш чітке запрошення до членства в НАТО у Вільнюсі, було вже ясно: є дуже високий ризик, що членство України в НАТО буде/може розцінюватися як переговорний елемент в перемовинах з Росією. Можливо, не завтра, але такий ризик є. І він — високий.
Насправді, «території в обмін на НАТО» — це своєрідна реінкарнація корейського сценарію заморозки лінії розмежування, оскільки у класичному вигляді такі пропозиції ще минулої осені не злетіли і отримали масовану критику.
Серед наших партнерів є ті, для кого тривала окупація українських територій — майже так само неприйнятна, як і для України. Але є ті (і вони впливові), які вважають, що це може бути раціональним виходом, якщо на полі бою буде повний глухий кут, мобілізаційний ресурс України буде вичерпано, а нищівних для Росії поразок на фронті так і не відбудеться.
Членство в НАТО навіть «частині» України ніхто поки що не гарантував
Тому не треба слухати «виправдовувань» за начебто неправильно сформульовані сценарії: території в обмін на членство в НАТО — дуже навіть обговорюються.
Щоправда, тут є кілька важливих «але», на яких дискусія з прихильниками такої формули, як правило, швидко закінчується:
1. Членство в НАТО навіть «частині» України ніхто поки що не гарантував і немає поки підстав вважати, що гарантує. В певний момент членство в НАТО перетвориться на ілюзорні «безпекові гарантії». А відкотити назад буде пізно через політичну інерцію переговорів;
2. Немає жодних підстав вважати, що Росія зацікавлена у політичній довгостроковій домовленості, що їй буде «досить» окупованих нині територій і на цьому, навіть без формального політичного пакту про перемир’я, вона погодиться припинити бойові дії і завершити конфлікт. І в цьому ключова проблема, адже прихильники «територій в обмін на НАТО», за моїм скромним досвідом експертних дискусій, виходять саме з цього! А цей вихідний пункт недоведений і навіть хибний. Хибне припущення — неадекватний результат.
3. Іноді можна почути, мовляв, вступите до НАТО підконтрольною частиною, а тоді, як звільните, приєднається і решта територій. І це, друзі, маніпуляція і відвертий обман, що сильніший будь-яких безпекових «запевнень» Будапештського меморандуму. Чому? Дуже просто: ключові країни НАТО (США, Німеччина — найбільш затяті в цьому плані) вважають, що якщо і приєднувати Україну, то тоді, коли ризик зіткнення з РФ буде мінімальний. Логіка ж України і наших східноєвропейських сусідів якраз зворотна: саме членство в НАТО мусить цей ризик нової війни звести нанівець. Тобто, тут не території в обмін на членство, тут ключове — політична домовленість. А це однозначно вже не передбачатиме жодних спроб України деокупувати решту своїх територій. Тому по факту Україна буде, найімовірніше, зв’язана політично у навіть спробах звільнити свої території. І в цьому основна дилема.
Розділити територію України на політичні частини, одна з яких, умовно, потрапляє під парасольку НАТО, а інша (тимчасово окупована) — ні — поки що непідйомне рішення. Тут все впирається в просте питання: завтра Росія обстрілює лінію фронту, обстрілює територію далі — НАТО включається чи ні? Відповіді немає навіть у наших стратегічних партнерів. Але й робити вигляд, що якийсь із цих варіантів «вступу частинами» наразі є робочим — неадекватно.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV