Вбивчо холодна весна-2022 в Маріуполі. Мої уроки для Києва
Ситуація в Києві жваво нагадала мені уроки виживання в Маріуполі
Тоді 2−3 березня росіяни вирубали в місті абсолютно все — газ, електрику, тепло, воду, каналізацію, зв’язок. Без надії на відновлення. Блокада. За -15 морозу. Це була вбивчо холодна весна.
Ми почали готувати їжу на вогнищах. Я запропонував: «Давайте готувати просто під стінами будинку або взагалі на сходовому майданчику всередині під'їзду. Росіяни явно за 15−20 км від міста, під Нікольським. Раптом що — ми відразу в під'їзд або будемо всередині, уже захист…»
Народ обурився: «Ні-ні, дим від багать піде у вікна квартир! Недобре. Треба подалі у дворі…»
За кілька днів усі втекли на сходовий майданчик усередині під'їзду і готували там, бо у двір регулярно прилітало. Усі квартири провонялися димом. Від ударних хвиль повиносило рами, кругом був бруд і сміття.
Виживання на війні — це дуже «неприємно», «некомфортно», «брудно»А рано вранці 12 березня російська ракета знесла три верхні поверхи і вбила 10 людей, які там спали. Ми ледь змогли відчинити двері в під'їзд — верхні поверхи впали перед входом. Ми виколупували з них дерево для багаття в під'їзді — дверні та віконні рами квартир наших мертвих сусідів, уламки меблів, дерев’яні рамки фотографій.
Весь будинок моментально перемістився в підвал — у сиру смердючу темряву, на брудні матраци. Мужики на сходовому майданчику готували їжу для всіх. При звуках снарядного або мінного прильоту в два стрибки ховалися за шахтою ліфта.
На зараз я особисто знаю двох маріупольців, чиї родичі загинули під час готування їжі у дворах. Випадковий уламок, раптовий російський обстріл. Хоча цілком могли готувати всередині під'їздів.
Ви ж були «на кварталах» (неформальна назва місцевості на лівому березі річки Кальчик, близько до заводів Азовмаш та ім. Ілліча). Ви ж бачили через долину, що коїлося з нами на 17-му, на 23-му — дим, вогонь, вибухи… Чому ви продовжували готувати у дворі?!
Виживання на війні для цивільних — це дуже «неприємно», «незручно», «некомфортно», «брудно», особливо для столичних киян. Але, йоперний театр.
На Бога/Кличка/Зеленського і так далі сподівайся, але й сам до роботи берися.
Вмикаємо мізки і діємо разом. І з розумом.
Текст опубліковано з дозволу автора