«Розумні» репресії Кремля. Як Путін намагається приборкати молодь
Молоде покоління гірше піддається державній пропаганді і хоче, щоб на зміну нинішній безпросвітній стагнації прийшло більш радісне майбутнє
Після спірного ювілейного саміту НАТО в Лондоні фокус європейської політики змістився на два інших саміти, де президент РФ Володимир Путін мав зіграти ключову роль. Перший відбувся у Сочі 7 грудня. Путін мав зустріч із президентом Білорусі Олександром Лукашенком, щоб обговорити перспективи тіснішої інтеграції їхніх країн. Друга зустріч на вищому рівні відбулася 9 грудня у Парижі, метою якої були перемовини щодо тліючого конфлікту на Донбасі, в рамках так званого «Нормандського формату», куди входять лідери РФ, Франції, Німеччини та України. Однак останні декілька днів політичні пристрасті в Москві підживлювалися не серією самітів, а справами в місцевих судах, де сім російських опозиційних активістів звинувачували в екстремізмі. В результаті Єгор Жуков, студент престижної Вищої школи економіки Москви, продемонстрував під жорстким тиском вражаючу стійкість і гідність і став новим обличчям протестного руху.
Справа проти Жукова пов’язана з його відеоблогом на YouTube, і тут фальсифікація звинувачень була надто грубою. Чекаючи на вирок до 4 років суворого режиму, Жуков відмовився визнавати провину, і його останні слова до суду про важливість особистої відповідальності та любов були промовлені спокійно і щиро. І викликали бурхливу реакцію в російських соцмережах, що збентежило кремлівських «наглядачів», котрі побоюються, що це може призвести до нової хвилі протестів. Суддя виніс вирок — три роки умовно. Одначе звільнений Жуков звернувся до своїх прихильників, що винесений вердикт не може вважатися справжньою перемогою. Чимало відомих особистостей з російського опозиційного табору — від антикорупційного активіста Олексія Навального до політика у засланні і колишнього керівника ЮКОСа Михайла Ходорковського — назвали цей суд фарсом і пародією на справедливість.
Влада насправді намагається уникати зайвої жорстокості, натомість застосовуючи тактику «розумних» репресій, щоб запобігти протестній діяльності, при цьому даючи охолонути розгніваному суспільству, розлюченому перевищенням поліцейських повноважень і зловживаннями у правовій системі.
Молоде покоління гірше піддається державній пропаганді і хоче, щоб на зміну нинішній безпросвітній стагнації прийшло світле майбутнє. У Кремля не виходить ані ефективного спілкування з молоддю, ані підкупу її обіцянками «патріотичної» кар'єри.
Цікаве згадування у вердикті судді щодо того, що Жуков вчиться на факультеті політології, сигналізує про неможливість можновладців вигадати бодай якесь переконливе виправдання їхнього привілейованого доступу до багатства і передбачає пригнічення гуманітарної освіти. Дійсно, нещодавно прийнятий закон про іноземних агентів, що стосується людей, яким закидають несанкціоновану співпрацю із західними недержавними організаціями або медіаплатформами, дозволяє владі окрім іншого «зачищати» університети й усувати надто ліберальних професорів.
Несподівано «м'який» вирок, винесений Жукову й іншим «екстремістам», міг бути спробою Кремля уникнути негативного розголосу напередодні паризького саміту, який Путін вважав своїм новим «мирним фронтом» у Європі. Атмосфера вже була зіпсована тим, що з Німеччини видворили двох російських дипломатів-шпигунів, причетних до ще одного вбивства.
Путін намагався нейтралізувати цей скандал і запросив німецьку бізнес-еліту до резиденції в Сочі, щоб обговорити співпрацю після зняття санкцій. Він сподівається на плідний перезапуск діалогу з європейськими партнерами. Проте вони лишаються прикутими до амбіцій президента Франції Еммануеля Макрона, який прагне бути лідером в міжнародних відносинах, незважаючи на цілковиту неспроможність вирішити внутрішні проблеми паралізованої страйками Франції.
Єдина проблема, що постає на шляху путінських маневрів, — це тривала російська агресія, і лідер Кремля був готовий продемонструвати деяку гнучкість щодо бойових дій на Донбасі, щоб вилучити анексований Крим з подальших обговорень. Путін планував обіграти недосвідченого президента України Володимира Зеленського, котрий не був упевнений у міцності його підтримки у Франції і Німеччині, не кажучи вже про перейняті імпічментом Сполучені Штати. Одне лишається незмінним — затята позиція його супротивників, Петра Порошенка і Юлії Тимошенко, до будь-яких компромісів, на які нинішній український президент міг би піти.
Людина, яку Путіну ще не вдавалося обіграти, — це президент Білорусі Лукашенко. Російський уряд чинив сильний тиск на Мінськ, використовуючи економічні інструменти — передусім нафту і постачання природного газу, щоб примусити прийняти «дорожні карти» подальшої інтеграції, яка загрожує суверенності Білорусі. Опозиція Білорусі хоч і ослаблена багаторічними жорстокими репресіями, проте змогла розбудити в суспільстві занепокоєння через можливу втрату державності.
Лукашенко взяв у свої руки ініціативу, звернувшись до парламенту і заявивши у властивій йому манері, що він «не пацан, який відпрацював президентом 3−4−5 років» і що кроків до побудови політичного союзу заплановано не було. Його зустріч з Путіним тривала більше п’яти годин: меню їхнього обіду ретельно висвітлювалося в медіа, але про подробиці досягнутого «прогресу» промовчали. Нова зустріч глав держав анонсована на 20 грудня. Та навряд чи Лукашенко погодиться на зменшення його контролю над політичним і поліцейським апаратом, який керує Білоруссю.
Путін може вважати, що його механізми контролю є сильнішими. І Жуков підтверджує, що диктатура — це єдина інституція в Росії, яку влада дбайливо культивує. Структура цієї владної монополії, одначе, наскрізь корумпована. Вона заштовхує диктатора нагорі в пастку псевдовлади, де, як здається, все під контролем, проте насправді нічого не працює. Режим може досягти економічного «процвітання» тільки шляхом підтасування статистичних даних. Він може прагнути ефективної «патріотичної» пропаганди, але йому не домогтися тотальної цензури в соцмережах чи приборкання інтернету. Слова юного студента поціновуються його поколінням набагато більше, ніж надмірне самовихваляння влади. А його впевненість у майбутньому Росії, вільної від гноблення і корупції, руйнує всі політичні плани Кремля підтримувати путінізм довічно.
Переклад НВ
Новое Время має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ