Читайте NV у Google
«Трампу та його синам надали довічний імунітет від діючих податкових перевірок» — із таким заголовком вийшла стаття у Financial Times
Здавалося б, Трамп за дві свої ходки в президенти вже поглумився над всіма мислимими та немислимими державними устоями та моральними канонами. Але ніт — фантазія у старенького ще працює будь здоров. Він без упину шукає (і головне, знаходить) все нові й нові можливості нахлобучити американське суспільство та розвести всіх на гроші. Цього разу Донні вирішив судитися сам із собою і від імені держави «програв» на власну користь.
Спочатку подав до суду на власний уряд з вимогою відшкодувати йому $10 млрд моральної шкоди — за те, що не вберегли від стороннього ока його податкові декларації. Захищати свій уряд від себе він поставив Тодда Бланша — свого ж колишнього адвоката, якого призначив генпрокурором. Той «на диво» опору не чинив, провину держави визнав і запропонував Дональду «владнати» цей позов поза залою суду. В результаті Трамп свої претензії відкликав, а уряд за це назавжди звільнив його і його родину від будь-яких податкових претензій.
Але давайте по-порядку…
Донні вирішив судитися сам із собою і «програв» на власну користь
Почалося це ще з першої каденції Трампа. На відміну від усіх своїх попередників за останні півстоліття, свої податкові декларації оприлюднювати він відмовився — спершу його освистали, оскільки це порушувало давню традицію, але формально закон цього не вимагав. Втім, журналісти та політичні опоненти все ж намагалися вияснити, скільки насправді платить податків людина, яка пробивалася в Білий дім як «успішний бізнесмен та мільярдер». Але без декларацій це перевірити було неможливо…
У 2017 році до Internal Revenue Service (IRS) — американської податкової служби — влаштувався чоловік на ім'я Чарльз Літлджон. Формально штатним співробітником він не був, а працював за контрактом через приватну компанію Booz Allen. Проте пізніше слідство встановило, що Літлджон пішов туди цілеспрямовано — щоб отримати доступ саме до декларацій Трампа. Між 2018 і 2020 роками Чарльз активно зливав податкові дані спершу до The New York Times, а потім до ProPublica.
У підсумку NYT опублікувала розслідування, де показала — в рік свого приходу до Білого дому Трамп заплатив федерального податку аж $750, а в попередні роки — взагалі нуль, бо списував багатомільйонні збитки.
ProPublica окремою серією показала, як найбагатші американці платять суттєво менший відсоток від доходу, ніж пересічні працівники…
Загалом Літлджон зливав дані не лише про Трампа — в ході слідства з’ясувалося, що постраждало понад 400 000 платників податків (переважно бізнесмени).
У січні 2024 року суддя Ана Реєс призначила Чарльзу Літлджону пʼять років увʼязнення. Республіканці тоді нещадно критикували Мін'юст Байдена за таку «м’яку» угоду. А в січні 2026 року, вже повернувшись до Білого дому, Трамп разом із синами Дональдом молодшим та Еріком подав позов проти вже «власної» Податкової та Міністерства фінансів — як приватна особа.
З правового боку позов був слабким — той, хто зливав, був контрактником, а не штатним працівником держави, і довести відповідальність уряду в таких випадках вкрай складно. Суддя Кетлін Вільямс у Маямі це бачила і прямо казала, що тут виходить дивна ситуація — позивач Трамп і відповідач (уряд США, який він тепер очолює) — це по суті одна й та сама сторона, яка «веде переговори сама із собою»…
Але найцікавіше — далі.
18 травня 2026 року Трамп несподівано свій позов відкликав. А 19 травня на сайті Мін'юсту зʼявився документ, в якому сказано, що уряд США «назавжди позбавлений права» висувати будь-які податкові претензії до Дональда Трампа, його синів і Trump Organization за всі минулі декларації. Крім того, оголосив, що створює Anti-Weaponization Fund — на суму $1,8 млрд. З цього фонду проти «зловживання правосуддям» виплачуватимуть гроші тим, хто вважає себе жертвою політичного переслідування. Хто це буде? Вирішуватиме адміністрація під керівництвом Трампа.
Тобто Дональд спочатку посварився сам із собою, потім помирився сам із собою на власних умовах — і за всі ці внутрішні утиски, переживання та політичні переслідування виставив рахунок платникам податків. Красиво? Приголомшливо!
Ніхто раніше до такого не додумався, а Дональд, бачите — зміг. Не дурно лікарі на обстеженні, коли він двічі підряд на картинках відрізнив верблюда від лева і від носорога, визнали його когнітивні здібності феноменальними…
Чи може це мати якийсь зв’язок з тими фінансовими зловживаннями та інсайдерськими торгами, про які ми неодноразово згадували впродовж попередніх місяців? На перший погляд — ні. Прямого юридичного зв’язку немає. Податкова угода — це IRS, інсайд — це SEC. Різні відомства, різне законодавство, різні справи.
Однак зв’язок таки є, і він глибокий…
Перше. Податкова декларація — це місце, де відображаються усі потоки. Якщо хтось у родині заробив на «вдало розрахованих угодах» перед тарифами, чи на ставках у prediction markets — ці гроші зрештою мусять проявитися в деклараціях (як дохід, чи через якусь LLC). Аудит — це якраз той ліхтарик, яким держава може посвітити в ці закутки навіть без окремої справи про інсайд.
Так от — цей ліхтарик Дональд щойно і «назавжди» вимкнув.
Друге. Скандали, які крутяться навколо «чиїхось» вдалих угод, укладених якраз перед ринковими подіями: розворот по тарифах, пост THIS IS A GREAT TIME TO BUY за години до паузи, аномальні ставки на нафту перед активізацією і припиненням ударів по Ірану. Це при тому, що Дональд-молодший — прямий інвестор Polymarket, член його дорадчої ради і стратегічний радник Kalshi. Тобто саме тих платформ, до яких питань найбільше. Було…
Третє. Угода створила прецедент — президент може подати в суд на власну адміністрацію, потім через призначеного ним же генпрокурора врегулювати справу на своїх умовах і в обхід судді вийти з процесу переможцем зі всіма закритими ризиками. Причому цей фокус можна провернути не лише з податками — з чим завгодно…
Більше того — Anti-Weaponization Fund дозволяє будь-яке майбутнє розслідування перейменувати з «розслідування злочину» на «політичне переслідування» і отримати за нього не покарання, а грошову компенсацію!..
Реакція опозиції була різкою. Сенатор Рон Уайден, демократ і член фінансового комітету Сенату, нагадав про федеральний закон 26 U.S.C., який прямо забороняє посадовцям виконавчої влади (включно з президентом) втручатися в те, кого Податкова перевіряє, а кого ні. Юристи також вказували на порушені норми Конституції, а організація CREW, яка слідкує за етикою в уряді, назвала цю угоду «найзухвалішим актом самообслуговування в історії американського президентства».
Але Дональду, як соловʼю — все по…
Текст опублікований з дозволу автора