СРСР в головах. Чому Росія вибрала минуле
Совок розвалився. Юридично. Але в головах у багатьох він живе і зараз
Коли мені було років 14, і я був у полоні юнацького максималізму, то мій тато наставляв мене на шлях істинний, дискутуючи зі мною. Він, професійний колорист, вчив мене, що в житті немає чисто білого і абсолютно чорного, але є півтони і відтінки. І наводив аргументи.
«Славо, — говорив мені він, — Сталін не був грузином, Каганович не був євреєм, а Брежнєв не був українцем. Домігшись влади, вони стали можновладцями і втрачали всі свої національні або статеві ознаки. Комуністи з абсолютною владою. А люди стали для них лише функціями обслуговування всіх їхніх бажань і цілей. Але ти ж не станеш, Славо, судити про грузинів за Сталіним, про євреїв за Кагановичем та про українців за Брежнєвим. Немає поганих націй, але є паршиві люди».
Так тато привчав мене до багатогранності світу та відучував від максималізму. Він сильно не любив совок, говорив те, що думав, робив те, про що говорив, і совок відповідав йому взаємністю. Коли тата пізно вночі забрали мовчазні люди з КДБ, то я не міг повірити, що таке можливо. А він, повернувшись додому, розповів, як пихатий полковник-комітетник, який його допитував, засмучено зауважив, що якби не перебудова, то тато вже прямував би етапом. Тато у відповідь не змовчав:
— Не ваш тепер час, — сказав тато.
— Це тимчасово, — сказав полковник. Так що язик слід тримати за зубами, — додав він.
Тато тоді сказав, що у суспільства, в якому людина не має права на свободу слова і свободу висловлювання, немає майбутнього. Так і сталося. Совок розвалився. Юридично. Але в головах у багатьох він живе і нині. Для цих людей є тільки їхня правота, їхня точка зору, а все інше не має права на існування. І не важливо де вони живуть. Вони рудименти, які сумують за совком. Ця їхня позиція — кайдани на ногах всього суспільства. Вона не дасть можливості йти вперед. І тут приходить розуміння того, чому Мойсей водив євреїв 40 років пустелею. Він це робив для того, щоб пішло покоління тих, хто пам’ятає рабство і народилися ті, хто не знає кайданів. Тому в нас попереду ще довгий шлях. Але його треба пройти. Пройти, не ховаючи соромливо погляд від неприємних тем. Пройти, не створюючи одні міфи на заміну іншим, прийняти правду, навіть якщо вона болюча і гірка. Пройти, поважаючи один одного, цінуючи право на висловлення своєї точки зору і навчившись вести дискусію, не переходячи на особисте. Це не просто, але якщо іншим це вдалося, то й ми зможемо. Адже ми не гірші.
Головне треба пам’ятати, що якщо на вас мчить потяг, то заплющивши очі ви не позбудетеся проблеми. Зі складними темами або проблемами так само. Тому не заплющуємо очі та допомагаємо сконати совку в нас і навколо нас. По-іншому не вийде. І треба змінюватися на краще, справляючись з випробуваннями.
У Росії, наприклад, не впоралися. І після розвалу СРСР вони все ж повернулися до тоталітарного режиму, диктатури, до обмеження прав і свобод громадян партійною верхівкою, до КДБ-істської практики боротьби з дисидентами, до обмеження свободи слова, до заборони на інакомислення і до всього того жахливого, що було за комуністів. Росіяни не змогли пройти випробування, повернулися у звичний для себе стан покірності та легко повернули собі рабські нашийники. Тому що еволюція в бік демократії вимагала від них зусиль і якісного зростання. Простіше виявилося деградувати до рівня традицій і правил СРСР. Це їхній цивілізаційний вибір. І нам він не підходить. Це потрібно зрозуміти і пам’ятати. Завжди.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ