Уразливі місця Путіна. Давайте тверезо поглянемо на Росію
Недооцінка Росії на поточний момент є великою небезпекою
Назвемо це місячною політикою. Цього тижня російське космічне агентство Роскосмос підписало меморандум з Китайським національним космічним управлінням про створення Міжнародної наукової місячної станції «з відкритим доступом для всіх зацікавлених країн і міжнародних партнерів». Це була найістотніша ознака того, що Москва бачить своє космічне майбутнє з Китаєм, а не зі Сполученими Штатами, тим самим підкреслюючи подальше формування стратегічного союзу з Пекіном.
І це відбувається після чверті століття американо-російського космічного співробітництва, розпочатого тими, хто мріяв після холодної війни про примирення між Москвою і Вашингтоном. Його кульмінацією було будівництво й експлуатація Міжнародної космічної станції.
Меморандум, підписаний 9 березня, також став явним випадом на адресу NASA, яке запропонувало Росії приєднатися до програми Артеміда, названої на честь сестри-близнюка Аполлона, метою якої є висадка першої жінки і наступного чоловіка на Місяць до 2024 року. З міжнародними партнерами Артеміда також досліджуватиме поверхню Місяця ретельніше, ніж будь-коли, використовуючи передові технології.
«Вони вважають свою програму не міжнародною, а схожою на НАТО», — посміхнувся торік Дмитро Рогозін, генеральний директор Роскосмосу. Рогозін багато насміхався в Брюсселі, будучи як колишній російський посол в НАТО. «Ми не зацікавлені в участі в такому проєкті».
Оцінка можливостей і слабких місць Путіна
Замість того, щоб зупинятися на тому, що все це означає для майбутнього космосу, адміністрації Байдена важливіше подумати про те, як врахувати цю новину в новому підході до путінської Росії.
У президента США Джо Байдена немає ілюзій щодо Путіна. Він демонструє, що готовий до співпраці, якщо це в інтересах Сполучених Штатів, а коли виникне необхідність — застосує санкції. Його першою зовнішньополітичною перемогою стала угода з Путіним про продовження договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-III), що ознаменувало відмову від підходу колишнього президента Дональда Трампа до контролю над озброєннями.
Проте Байден також ввів нові санкції проти Росії, спільно з Європейським Союзом, після отруєння і ув’язнення лідера російської опозиції Олексія Навального. Ще невідомо, як адміністрація Байдена працюватиме з чинними та чи введе вона нові санкції проти трубопроводу Північний потік-2 — найактуальнішої проблеми, яка зараз розділяє політику ЄС і навіть Німеччини.
Який би курс не обрав Байден, йому не варто посилювати помилки попередніх адміністрацій, викликані хибними уявленнями про занепад Росії і надмірною увагою до Пекіну.
«У Путіна немає такої влади, як у його радянських попередників у 1970-х роках або у президента Китаю Сі Цзіньпіна сьогодні», — пише Майкл Макфол у журналі Foreign Affairs, посол США в Росії під час правління Барака Обами. — «Але і Росія не така слабка і напівзруйнована держава, якою вона була в 1990-ті роки. Незважаючи на негативні демографічні тенденції та відкат ринкових реформ, вона відродилася як одна з наймогутніших країн світу — зі значно більшою військовою, кібернетичною, економічною та ідеологічною міццю, ніж думають більшість американців».
Макфол зазначає, що Росія модернізувала свою ядерну зброю, а Сполучені Штати — ні, і значно модернізувала звичайні збройні сили. У Росії одинадцята за величиною економіка в світі, з валовим внутрішнім продуктом на душу населення більше, ніж у Китаю.
«Путін також вклав значні кошти в космічну зброю, розвідку і кіберможливості, про які Сполучені Штати дізналися на власному гіркому досвіді», — пише Макфол, маючи на увазі велику кібератаку, про яку стало відомо на початку цього року після того, як Росія зламала багато підрозділів уряду США і тисячі інших організацій.
Разом з тим Путін виявляє меншу стриманість в тому, наскільки агресивно він протистоїть внутрішнім опонентам, кидає виклик Заходу. Схоже, він готовий ризикнути для досягнення подвійної мети: відновлення становища і впливу Росії і зменшення впливу Сполучених Штатів.
Генрі Фой, голова московського бюро Financial Times, недавно написав переконливу статтю про сьогоднішню Росію під заголовком Жорстокий третій акт Володимира Путіна.
Фой пише: «Після 20 років, протягом яких правління Путіна підкріплювалося спочатку економічним процвітанням, а потім войовничим патріотизмом, його уряд тепер звернувся до репресій як головного інструмента втримання влади».
Світ наочно переконався в цьому на прикладі отруєння Навального, а потім його арешту після повернення в Росію після відновлення в німецькій лікарні. Фой також повідомляє про «безліч законів», ухвалених наприкінці минулого року, спрямованих проти теперішніх і потенційних супротивників. Останній крок був зроблений в суботу, коли російська влада затримала 200 муніципальних депутатів, зокрема декого з найвідоміших діячів опозиції, під час форуму в Москві.
Дехто розглядає все більш безжалісне переслідування Путіним інакомислення і безпрецедентні арешти на тлі масштабних і різнобічних протестів на підтримку Навального як ознаку зростання вразливості президента Росії.
Інші, однак, бачать у його діях з моменту захоплення Криму в 2014 році, аж до очевидних останніх кібератак, свідчення його зрослих можливостей. Вони попереджають про майбутні все більш нахабні дії.
Обидві точки зору слушні — Путін одночасно більш уразливий і могутній. Його репресії вдома і напористість за кордоном — дві сторони однієї людини.
Хибні уявлення США про занепад Росії стримують стратегію
Отже, що з цим робити? У The Atlantic Council, організації, яку я очолюю як президент і головний виконавчий директор, цього тижня була незвичайна публічна перепалка між ворожими голосами співробітників щодо того, яким має бути правильний курс дій щодо путінської Росії. Суперечка стосувалася того, яку роль має відігравати турбота про права людини в формуванні політики США щодо Москви.
Як би не підходили до цієї проблеми, важко заперечити те, що зростання стратегічних зв’язків Росії з Китаєм, підкреслені місячною угодою цього тижня, — всього лише частина зростаючої гори свідчень того, що підхід Заходу до Москви протягом останніх двадцяти років не призвів до бажаних результатів.
Що терміново необхідно, так це перегляд адміністрацією Байдена стратегії щодо Росії, який починається з визнання того, що неправильні уявлення про занепад цієї країни приховали потребу в більш стратегічному підході.
Підхід має поєднувати більш привабливі елементи взаємодії з більш витонченими формами стримування разом із союзниками. Для цього будуть потрібні терпіння і партнери.
Що потрібно, так це стратегічний контекст для різноманітних дій і політики щодо Росії: нові або наявні режими економічних санкцій проти Росії, потенційна відповідь на останні кібератаки, більш ефективні способи протидії дезінформації і більш творча відповідь на зростання китайсько-російського стратегічного співробітництва.
Надмірна реакція ніколи не була гарною політикою, але недооцінка Росії на цей момент є набагато більшою небезпекою.
Довгострокова мета має відповідати тому, на що сподівалися співробітники NASA двадцять п’ять років тому, — американо-російському примиренню і співпраці.
Потім помістіть це в контекст Європи — єдиної, вільної і мирної, де Росія знайде своє законне місце, — мрію, сформульовану колишнім президентом США Джорджем Бушем-старшим усього за кілька місяців до падіння Берлінської стіни.
Що б не хотів Путін, важко повірити, що росіяни не віддали б перевагу такому результату замість китайсько-російської висадки на Місяць.
Переклад НВ
Оригінал вперше опублікований на CNBC.com
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Фредеріка Кемпа. Републікування повної версії тексту заборонене
Читайте найцікавіші колонки в нашому телеграм-каналі Мнения НВ