Національна гра «Боротьба з повінню на Закарпатті»
Україна не вміє жити планами розвитку на роки, тому що про них згадують лише після стихійних лих і забувають одразу, як біда і обличчя жертв йдуть з телеекранів
Раз у чотири-п'ять років в Україні повторюється національна гра — «боротьба з повінню на Закарпатті». Вода сходить з гір, змиває населені пункти і дороги, гра починається.
Першими в гру вступають керівники країни. Вони рятують народ від чергового «раптового» стихійного лиха. Летять міністри, вертольоти, рятувальники, телекамери, вивергають турботу, співчуття, скорботу, казенну допомогу, обіцянки все виправити і всім повернути дах і все відбудувати краще колишнього за рахунок резервного фонду.
Потім в гру вступає місцева влада — вони, скромно відводячи вбік очі, говорять, що необорима стихія змила взагалі все, треба терміново направити кошти з держбюджету, все, що нажито непосильною працею…
Потім вибухають соцмережі і суспільство, адже люди знову обговорюють фотографії вирубаних лісів, які рубали і продовжують рубати, всі постять карпатські пеньки.
Потім вступають в справу експерти-екологи, які дають професійні оцінки комплексної проблеми, зміни клімату, втручання людини в екосистеми, забруднення сміттям.
Потім героями новин стають постраждалі — вони втратили все, їх дуже шкода, публікуються картки і номери рахунків
Потім президент звітує, скільки людей врятували, скільки будинків відновили, скільки грошей виділили, а Кабмін звітує, що план боротьби з повенями затверджений, і гроші в бюджеті майбутнього року передбачені, мовляв, якщо вони будуть працювати ще рік, то всі необхідні мільярди знайдуть і виділять.
Таким чином, провал влади перетворюється на подвиг. І через кілька тижнів все стихає і забувається, адже повені є скрізь, буває, а що масштаб у нас великий, так ви на інші країни подивіться.
Ніхто не відповідає за те, що в боротьбу з повенями закопали за попередні десятиліття мільярди, куди вони пішли, чи можна було скоротити масштаби збитку? Ніхто не вивчає відповідальність місцевої влади, надзвичайних служб, як велася робота на випередження?
Ніхто не вивчає, а як фінансуються держпрограми з розширення захисних споруд і як захищаються від забудови охоронні зони водойм, як контролюється господарська діяльність в зонах ризику, де передбачається сходження води?
Ніхто не проводить парламентські слухання, щоб оцінити, як змінюється екологічна ситуація в країні, що треба робити щоб уникнути біди в майбутньому?
Ніхто не контролює, як виконуються рішення Ради національної безпеки і оборони України та укази президентів щодо захисту населення від стихійних лих? Тому що в наступному році може, не заллє.
Україна не вміє жити планами розвитку на роки, тому що про плани розвитку тут згадують тільки після стихійних лих, катастроф, воєн, і забувають одразу, як біда і обличчя жертв йдуть з телеекранів.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ