Нова фаза війни. План дій для другого фронту
Ми будемо дедалі швидше та рішучіше зривати фасади, за якими так довго ховалися ті, хто забезпечує російську воєнну машину
Російський бліцкриг проти України провалився. Героїчні зусилля наших збройних сил та суспільства зірвали плани Кремля. Це безумовний успіх. Замість швидкої переможної кампанії він отримав гідну відсіч. На нас чекає ще не одне загострення на фронті, ще не раз російські війська робитимуть спроби просунутись углиб території України. Однак злам відбувся, і тепер цілком очевидно, що ця війна вже не йтиме за кремлівським планом. Завзяття та запекла рішучість у протистоянні безжальному ворогу стали вагомим аргументом для світової спільноти: Україна варта того, щоб за неї боротись. Ми не самі в цій війні.
Тоненький ще лічені тижні тому струмок допомоги — військово-технічної, гуманітарної, фінансової - перетворюється на дедалі потужніший потік. Наші війська отримують ефективну зброю, і її номенклатура неухильно зростає, і спільними зусиллями питання ленд-лізу із абстрактно-теоретичної переходить у практичну площину. Так само, спільними зусиллями українського та іноземних урядів і міжнародних організацій наша банківська система витримала шок війни та функціонує стабільно. На вільних від окупантів територіях працюють комунальні служби, а ситуацію із продовольством з огляду на обставини можна вважати принаймні прийнятною.
Ми тримаємось. Та у цьому протистоянні Україна являє собою, так би мовити, перший фронт. Стійкість, звитяга і мотивація плюс фахове командування — запорука нашої перемоги. Однак те, наскільки повною вона буде, чи матиме Росія можливості для продовження агресивної політики, залежить і від другого фронту — фронту міжнародних санкцій. Історія неодноразово демонструвала: що скрутніші були економічні обставини в імперії двох столиць, то менш войовничою вона ставала.
Україна варта того, щоб за неї боротись. Ми не самі в цій війні
Іншими словами, мета санкцій — примушування керівництва Росії до якнайшвидшого зупинення війни проти України через економічний тиск. Та мусимо розуміти: вони мають досить обмежений вплив на хід бойових дій тут і тепер — це свого роду отрута вповільненої дії. Однак завдяки довгостроковому ефекту санкції мають ускладнити можливості для провадження Москвою агресивної політики в майбутньому — це один з елементів гарантування нашої безпеки щонайменше на той період, поки не запрацюють юридично зобов’язуючі механізми нової безпекової архітектури.
Таким чином, основний сенс санкцій полягає в тому, щоб змусити Росію зосередитись на подоланні своїх внутрішніх проблем. Було б наївним розраховувати, що російське керівництво відмовиться від своїх агресивних планів через зниження рівня життя громадян. Тому потрібно зробити так, щоб ради фінансування війни Москва віднімала не лише валютні рахунки, але й пенсіонерські «гробові», щоб бюджетники забули про індексацію, і щоб навіть попри цей державний грабунок військові заводи не могли випускати нічого складнішого за «калаш». У боротьбі холодильника з телевізором тим часом має перемогти інстинкт самозбереження.
Відтак очевидно, що, приміром, малопомітні широкому загалу економічні обмеження мають куди більший економічний ефект, ніж широко розкручена конфіскація десятка яхт олігархів. Хоча, беззаперечно, вони мають бути покарані за підтримку та фінансування агресії проти України. Як слушно зазначив Борис Джонсон, їм ніде не вдасться сховати свої брудні гроші. Ми будемо дедалі швидше та рішучіше зривати фасади, за якими так довго ховалися ті, хто забезпечує російську воєнну машину. Будемо полювати на їхні нечесно нажиті прибутки.
Та цього полювання замало. Потрібні злагоджені, комплексні та ефективні дії широкого спектру. І нам, і нашим союзникам та партнерам — зокрема тим, хто намагається демонструвати, а не робити — це добре відомо. Отже, ми маємо змусити санкції працювати — без збоїв та імітацій. Маємо зробити їх «необхідними» — тобто такими, які обійти неможливо.
Кілька тижнів тому президент виступив з ініціативою створити «санкційну» групу. Я запропонував зібрати провідних міжнародних та українських експертів, які б в оперативному режимі займалися оцінкою роботи санкцій, пошуком шляхів їх оптимізації та підвищення ефективності. Ця група, очолювана мною та послом Майклом Макфолом, вже представила перші результати своєї роботи. Складений План дій щодо посилення санкцій ляже в основу подальшої роботи на цьому напрямі. Причому не лише нашої: Україна пропонує союзним державам та партнерам підтримати цю ініціативу.
Зокрема, скористалися можливістю президенства в Європейському енергетичному співтоваристві, яке Україна отримала на 2022 рік, і формально внесли до цієї організації пропозицію щодо запровадження повного нафтогазового ембарго щодо Росії. Цей пункт у Плані позначено під № 1, адже за результатами трьох кварталів минулого року на енергоносії припадало 34,5% доходів федерального бюджету. Ми не маємо ілюзій щодо рішучості всієї світової спільноти відмовитись від російських вуглеводнів, тому пропонуємо також запровадити схему, за якою сплачені за них гроші лишатимуться на ескроу-рахунках. Доступ до них має бути заблоковано для Росії до завершення не лише воєнних дій, але й, як мінімум, судових процесів щодо репарацій.
Серед інших пунктів ПДС окремо виділю також внесення Росії до чорного списку ФАТФ поряд із Іраном та КНДР, всеохопні санкції проти банківських установ Росії та Білорусі, торгівельні обмеження щодо їхніх товарів, а також розширення транспортних та страхових обмежувальних заходів. Ще одна лінія тиску пов’язана із наданням РФ та РБ статусу держав — спонсорів тероризму, а російської армії та політичним партіям — терористичних організацій, що також пов’язано із посиленням моніторингу їхньої фінансової діяльності.
Особливо підкреслю, що План передбачає посилення заходів прозорості та поглиблення координації: синхронізація санкційних політик у часових та юридичних рамках є важливим чинником посилення їх ефективності. Ще одним таким чинником слугує впровадження механізму вторинних санкцій, спрямованих проти тих осіб і компаній, які намагаються заробити, надаючи послуги з обходу санкцій первинних.
Так чи інакше, ми усвідомлюємо, що між санкціями та способами їх уникнути розгортається таке саме змагання, як між снарядом і бронею. Тому нинішня редакція ПДС не є остаточною, і робота над його вдосконаленням триватиме надалі. Між тим історичний досвід показує, що з часів Першої світової режимам-агресорам, як правило, не вдавалося виграти війну на виснаження. І це вселяє надію.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ