Чи здатна ксенофобія у Росії похитнути режим Путіна
Багатьох українців цікавить, чи може ріст ксенофобії спричинити повстання пригноблених народів, аби розхитати Росію зсередини
Нещодавно OpenMinds опублікували дослідження, в якому йдеться про значний ріст ксенофобії в Росії, тобто ненависть до іноземців і чужинців. Вони проаналізували тисячі публікацій у Telegram-каналах та мільйони коментарів у VK, опубліковані протягом останніх трьох років. Як результат, у понад сім разів збільшилася кількість ненависних коментарів щодо мігрантів у соцмережах, а ознаки ксенофобії містили 75% від усіх коментарів.
Та найцікавіше: половина коментарів — а це сотні й сотні тисяч — мали заклики до радикальних дій — від правоохоронного переслідування та депортації мігрантів і аж до їхнього побиття та вбивства. З огляду на це назріває питання, чи здатна ксенофобія в Росії спровокувати реакцію пригноблених груп і народів? Чи може така ненависть у якийсь момент стати неконтрольованою, зчинити внутрішні міжусобиці й загрожувати путінському режиму?
Як розвивалася ненависть
Нинішній пік ксенофобії у Росії спричинений терактом у Крокус-Сіті Голлі, що стався торік у березні та забрав життя 145 осіб. Відповідальність на себе взяла Ісламська держава, а виконавцями теракту назвали чотирьох громадян Таджикистану (хоча, за класикою російської пропаганди, в інтернет-просторі ширилися різні версії громадянства звинувачених).
Цей інцидент розв’язав руки націоналістичним угрупованням, які у своїх доктринах вже давно сповідують «Росію для росіян». Наприклад, парамілітарна група Русская община разом із поліцією влаштували рейди проти нелегальних мігрантів.
«Людей масово затримували, масово вимагали у них хабарі. Затримували та репресували здебільшого легальних мігрантів. Поліцейські нападали на гуртожитки, грабували людей, крали гроші та телефони. Кількість кейсів поліцейського насильства зросла у 38 разів у порівнянні з попередніми роками», — повідомила російська правозахисниця Валентина Чупік.
Видається, що Росію неодмінно несе до якогось насильницького вибуху
У соцмережах росіяни таке насильство схвалювали та радо підтримували, а федеральні пропагандисти — замість зменшити градус ксенофобських настроїв — продовжили зображати мігрантів як загрозу. Водночас російська влада з 5 лютого запровадила нові обмеження для нелегалів, зокрема, дозволивши поліцейським видворяти їх за кілька адміністративних правопорушень (раніше для цього потрібне було рішення суду).
Ксенофобія — у крові
Збираючи до купи всі ці факти, видається, що Росію неодмінно несе до якогось насильницького вибуху: з одного боку, вкрай радикалізовані росіяни, які прагнуть тотального очищення, а з іншого, мігранти та народи, які безпідставно зазнають гноблення. Проте це якщо вести свої спостереження із радикалізованого інформаційного простору й ігнорувати соціологію.
Через місяць після теракту в Крокус-Сіті Голлі (ще під час бурхливого обговорення атаки) Левада-Центр провів загальноросійське опитування щодо ставлення до приїжджих. 56% росіян висловилися, що пускали б вихідців із Середньої Азії до Росії лише тимчасово або взагалі б закрили їм в'їзд до країни. Здавалося б, це дуже високий показник, але опитування у динаміці вказують, що він був таким упродовж останніх років (у 2018−2020 рр. навіть становив 59−61%).
Водночас, за даними того ж опитування, 89% росіян рідко або ніколи не відчували ворожості до себе з боку людей інших національностей, а 78% не бачать у своєму місті жодного міжнаціонального напруження. Ці показники важливі, оскільки вказують, чи відчувають росіяни реальну загрозу від мігрантів. Якби відчували, була б висока ймовірність спалаху насильства. А інакше ксенофобія стає лише інструментом управління суспільними страхами й спрямовування радикального мислення росіян у вигідне для режиму русло.
Опитування свідчить, що не сталося кардинальної зміни у ставленні росіян до мігрантів, яка б змогла спровокувати суспільні потрясіння. Ксенофобія була і є звичним явищем для Росії. Вона виплекана її колоніальним й імперським минулим, а нині розбурхана націоналістичними ідеями захисту російського народу від шкідливих культур та цінностей (як-от демократії) задля виправдання загарбницьких воєн російської влади.
Чи очікувати на спротив?
Багатьох українців цікавить, чи може ріст ксенофобії, — навіть якщо здебільшого він помічається в інформаційному полі, — спричинити повстання пригноблених народів, аби розхитати Росію зсередини.
По-перше, така радикальна відповідь можлива на надмірну кампанію насильства влади. Жорсткі поодинокі рейди поліції і радикалів у державі, де справи давно вирішуються насильством, й погіршення ставлення до мігрантів у вже нетолерантній Росії не є такою відповіддю. А сам Путін, відповідно до даних decoder, зрідка згадує у промовах мігрантів та екстремізм (у 2024 р. лише 10−12 разів), хоча й змінив риторику від необхідності мігрантів (під час пандемії COVID-19) до регуляції міграції (відповідь на теракт у Крокус-Сіті Голлі).
По-друге, для того, аби радикалізація переросла у насильницький організований протест (на демократичний вже надія давно згасла), необхідно три передумови: потреба, наратив і мережа (3-N model of radicalization). Поки жодна з них не є достатньою, і з усіма цими передумовами працює Росія.
Потреба
Потреба полягає у бажанні людини відновити втрачену особистісну значущість, тобто визнання й повагу до себе і своєї групи. На перший погляд, ксенофобія цілком задовольняє цю передумову. Однак варто враховувати її соціально-економічний контекст та історію Росії.
Ідея «російської людини», просякнута шовінізмом, побутує вже не одне століття, тому фактично є нормою всередині країни, навіть якщо має чимало публічних противників. Правозахисники й активісти інших народностей, розповідаючи про своє життя в Росії, згадують булінг із самого дитинства. «Расизм і ксенофобія — два стовпи російського суспільства, й іншим людям ніколи не було безпечно ні у Москві, ні у Санкт-Петербурзі, ні в інших великих містах», — каже віцепрезидентка Фонду «Свободная Бурятия» Анна Зуєва.
І представники меншин та вразливих груп часто це ігнорують, бо всі звикли до насадженого наративу вищості «російської людини». Ба більше — меншини прагнуть стати тією «російською людиною», асимілюватися з росіянами, позбуваючись своєї ідентичності та культури від народження.
Потреба до радикальних дій (для захисту своєї общини) в індивіда прокидається, якщо він відчуває не лише пригноблення, а й стійку приналежність до свого народу або групи, що проявляється через культуру чи релігію. Джихади й ісламський тероризм були б неможливі без наративу про велику мусульманську общину (братерство), почуття обов’язку членів групи захистити віру та допомоги деяких геополітичних гравців.
Наратив
Що може об'єднати (який наратив) жертв російської ксенофобії? Насправді єдиний наратив складно підібрати, тому що нинішня ненависть розпорошена, вона не спрямована проти конкретної етнічної групи (хоча й дістається усім). «Деякі росіяни ненавидять всіх і за все. Росіяни ненавидять не-слов'ян, мігрантів із Центральної Азії, ненавидять тих, хто не зігує, хто виїхав за кордон, хто не співає пісні Шамана чи інших псевдопатріотичних співаків», — вважає Анна Зуєва.
Окрім того, російська пропаганда окупувала інформаційне поле не лише в себе, а й у своїх колишніх республіках. Хоча вона й не вирізняється оригінальністю, проте має повний контроль над наративами. Це стосується і соцмереж, які могли б бути потенційним майданчиком для об'єднання невдоволених та їхньої комунікації. Проте соцмережі перебувають у владі російських державних регуляторів та ботоферм, які змушують засумніватися у правильності своїх дій навіть найщирішого революціонера.
Також збиває зі шляху революції наратив, що сателіти і народи Росії зазнають без неї краху в управлінні державою й економічно. Путін постійно вказує на жертв своєї збройної агресії та гібридної війни, говорячи, що це нібито неспроможність влади і наслідки демократії приводять до кровопролиття.
А от економічні зв’язки справді можуть стати перепоною. Наприклад, аж 40% ВВП Таджикистану в різні роки забезпечували трудові мігранти в Росії. Ці люди часто є єдиними годувальниками родин, тому мають мало часу для пошуків власної ідентичності та значущості, опікуючись базовими матеріальними потребами піраміди Маслоу. Загалом російська влада традиційно використовує керовану бідність для придушення протестних настроїв.
Мережа
Над тим, аби пригноблені групи не могли створити мережі, які загрожуватимуть російському режиму, працюють всі правоохоронні органи та ФСБ. У чекістській державі складніше мобілізувати людей на повстання та діяти як угруповання. До прикладу, одне з досліджень вказує, що у демократіях терористичні організації зустрічаються у 3,5 разу частіше, ніж у недемократичних режимах.
У Росії здебільшого функціонують мережі, які займаються бандитизмом, співпрацюють з російськими правоохоронцями (корупція) та не посягають на путінський режим. Ворогів Кремля швидко відправляють у в’язниці, депортують чи вносять у державні реєстри під ярликами екстремістів. До прикладу, з 5 лютого в Росії запрацювала ще одна база даних МВС — «реєстр контрольованих осіб», — куди вносять іноземців, які незаконно перебувають у країні. Її зможуть використовувати як ще один запобіжник утворення протестних мереж.
Також про відсутність масштабних і потенційно вибухових мереж свідчить статистика. Голова Слідчого комітету РФ Олександр Бастрикін торік у жовтні заявив, що мігранти вчинили 73 дії екстремістського спрямування, а роком раніше — 59 таких злочинів. Враховуючи, що екстремізмом у Росії зазвичай називають просте несхвалення путінської політики, таких правопорушень буде ще менше.
Навіщо Путіну ксенофобія?
Попри те, що ксенофобія в Росії нині не має значного потенціалу перерости у повстання, лишається той факт, що зараз її роздмухують у соцмережах та медіа. Вже згадане дослідження OpenMinds вказує на ріст матеріалів про міграцію у понад три з половиною разу. А оскільки вся пропагандистська машина у Росії працює лише на одну людину, постає питання: навіщо Путіну зараз включати цю тему до медійного порядку денного?
По-перше, це пов’язано із загальним колосальним рівнем ненависті, яка циркулює у російському суспільстві. Аби мобілізувати громадян на війну проти України, Путін зрощував ненависть через пропаганду. Коли ж він зазнавав поразок на полі бою, націоналісти-праворадикали відкрито його засуджували та вимагали радикальних дій. Тому доцільно для збереження свого режиму диверсифікувати джерела для подальшої ненависті, яку неможливо миттєво загасити за вказівкою Кремля. А що як доведеться піти на перемир’я з Україною? Куди подіти ненависть росіян, кинуту «царем» напризволяще?
«У Росії в людей накопичилося багато агресії, оскільки війна вже триває роки. Страшно уявити, до чого вона приведе. Безумовно, вона буде спрямована на беззахисну категорію населення, зокрема на мігрантів. Становище мігрантів погіршуватиметься разом із погіршенням якості життя росіян. Складається враження, ніби влада вирішила дати дозвіл нацистам спускати пар на мігрантів», — каже активіст Аршак Макічян.
По-друге, ксенофобія органічно вписується у світ, який будує Путін, — з безліччю ворогів навколо і просуванням концепту «російської людини» (звісно, за його схибленої історичної інтерпретації) та її вищості. Російська влада справді добре навчена управляти людьми завдяки страху. Коли всюди нібито небезпека й усі хочуть напасти, лишається згуртуватися навколо свого лідера, яким би він не був, бо інакше може бути ще гірше.
Тому чи має ксенофобія в Росії потенціал похитнути путінський режим? За нинішніх умов, ні. Як каже Карл Саган, правда «може кардинально відрізнятися від дійсності, якої ми відчайдушно хочемо, але наші бажання не визначають, що є правдою». Проте Україна та інші зацікавлені геополітичні гравці мають розглядати роздмухану ксенофобію і ненависть у російському суспільстві як зброю, яку можна направити проти режиму в момент його слабкості.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV