Читайте NV у Google
Як Фідель Кастро поріднив кубинських католиків і гомосексуалістів. А всі його експерименти оплачувала Москва
Минулої осені мені довелося брати інтерв'ю у ветерана нашого боксу Михайла Михайловича Зав'ялова. У радянські часи він подовгу бував на Кубі, тренуючи тамтешніх бійців. «Так вони просто не можуть працювати на заводах по вісім годин. Клімат, ментальність, – ділився своїми спостереженнями колишній тренер. – Що у них відмінно поставлено – це сфера послуг. Дівки, звичайно. Медицина...»
У 1960-му, в перший революційний рік, нова влада на Кубі націоналізувала землю із ще незібраним урожаєм, а також порти і безліч підприємств. Навіть казино і борделі перейшли під контроль Кастро, що викликало невдоволення мафії. Поступово він витіснив і американські компанії, хоча до перевороту частка капіталу зі Штатів у кубинській економіці доходила до 70%.
Країну покинули багато аристократів і художня богема. Для перевиховання потенційних ворогів, з тих, хто залишився, нова влада створила свій ГУЛАГ: у 1965 році в колись бунтівній провінції Камагуей з'явилися табори UMAP (військові загони допомоги виробництву). Правда, система була м’якішою за сталінську, проіснувала всього три роки, і через неї пройшли лише 35 тис. людей – тільки чоловіки. Невільники в основному працювали на зборі цукрової тростини.
Куба стала найдорожчою частиною проекту МосквиУ листопаді 1965-го Кастро впровадив загальну військову повинність. Молодь прийшла на призовні дільниці. Уже під час розподілу юнаки, які до цього відмовилися вступати до комуністичних організацій, потрапили в UMAP. Все нагадувало альтернативну військову службу. Згодом у табори стали висилати гомосексуалістів, католицьких священиків, керівників громад інших конфесій, релігійну молодь, неформалів типу хіпі та інтелектуалів, які критикували Кастро.
До перевиховання працею додалися обов'язкові тортури з боку начальства. Особливо важко було релігійним "призовникам".
Незабаром про умови утримання в таборах UMAP стало відомо більшості населення острова. Влада на позір ніби пішла на поступки, і головна газета країни Granma в квітні 1966 року повідомила: "Дехто з офіцерів [з числа табірного начальства] не мали ні терпіння, ні досвіду і втратили самовладання. Їх засудив військовий суд".
За найскромнішими підрахунками, 507 чоловік з тих, хто пройшли через UMAP, залишилися довіку в психлікарні, 72 людини померли від катувань, 180 наклали на себе руки. Ці дані в кінці 1990-х оприлюднив письменник Норберто Фуентес, який був близьким другом Кастро, а пізніше зробив невдалу спробу втекти з острова, його схопили, але згодом відпустили.
Через UMAP пройшли Хаїм Ортега, нинішній кардинал у Гавані, і багато нині успішних у США кубинських музикантів і письменників.
Куба стала найдорожчою частиною проекту Москви зі створення іміджу світової супердержави. В середньому щорічні відрахування з СРСР на острів Свободи коливалися в межах $6 млрд.
Ще з 1960 року чорноморські порти стали приймати кубинський цукор-сирець. Українські цукрові заводи за програмою дружньої допомоги переробляли по 2 млн т цієї сировини на рік. Аж до початку 1980-х. Подумати тільки! Від Гавани до Одеси морем – близько 10 тис. км, причому СРСР закуповував сирець за цінами, вдвічі вищими за світові.
А от на радянську нафту, яка йшла у відповідь на Кубу, ціни були пільговими. За рік Кастро отримував стільки нафти, що почав продавати її, не вивантажуючи з танкерів. У деякі роки ці продажі давали Гавані третину валютного доходу – навіть від цукру скарбниця отримувала вдвічі менше.
За програмою підтримки острова СРСР побудував теплові електростанції в Гавані, Ренті, Маріелі, Сантьяго-де-Куба з лініями електропередачі. Вони склали трохи менше половини всієї енергетичної потужності країни.
Крім цього, на Кубу з СРСР йшли практично всі можливі товари, бо з 1962 року США, до яких усього 200 км, закрили свій ринок для острова. У той час ходив жарт, мовляв, росіяни не шлють Кастро хіба що снігоприбиральні машини.
Тому розпад СРСР став для Острова свободи смертельним ударом, після якого він вже не зміг оговтатися. "Сказати кубинцям, що СРСР розпався, – це все одно, що сказати "завтра сонце не зійде", – казав Кастро на початку 1990-х. – Одного дня так і сталося. І сонце не зійшло".
А коли згасло світило на ім'я Кастро, кубинці нарешті зрозуміли: заробляти вони можуть тим, що у них виходить найкраще. Була ж Гавана колись справжнім конкурентом Лас-Вегаса.
Зараз новоявлена світу Куба може стати новою Меккою задоволення і потіснити всілякі там Таїланд і Балі. Сонце, білі піски Варадеро, неймовірна музика з танцями. І звичайно, сфера послуг. Найрізноманітніших.
Знадобилося всього півстоліття – мізер для історії – щоб зрозуміти, Куба може-таки стати островом справжньої Свободи. Але не в ізоляції і за примусом. А з узаконеними і без того природніми людськими відносинами. Принаймні їх передбачає нова конституція.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени