Чи вирішить Україна сміттєве питання?

Два ефективних реформаторських інструменти, якими користується увесь розвинутий світ, у нас досі не запрацювали — це розширена відповідальність виробника (РВВ, EPR, extended producers responsibility) та PAYT (принцип «плати за те, що викидаєш»).

Блокування закону «Про управління відходами», на жаль, зупиняє запровадження фінансового інструменту розширеної відповідальності виробника, згідно з яким бізнес нарешті почав би нести фінансову і організаційну відповідальність за створення доступної всім і кожному інфраструктури роздільного збору. Якщо коротко — нарешті з’явилися б кошти на баки для роздільного збору під кожним будинком, спеціальні вантажівки, сортувальні лінії і на загальнонаціональну інформаційну кампанію про роздільний збір.

Сміттєвий бізнес очевидно боїться таких нових реалій і не погоджується з тим, що зі сміттєвих баків може зникнути картон і пластик, бо завжди вважав цей не облікований ніким ресурс своїм додатковим заробітком. Коли відходами пакування почне управляти інший гравець (як Організація розширеної відповідальності виробника), цей потік доходів у перевізника може зникнути.

З іншого боку наявність легкої і об'ємної фракції в сміттєвих баках, як картонні коробки і пластики, дозволяють перевізнику заробляти більше коштів на вивезенні відходів з-під будинків, а запровадження культури сортування буде нещадно різати кількість наповнених сміттям баків мінімум навпіл. Тож лобізм сміттєвих перевізників поки перемагає і робить все можливе, щоб цей закон не виносився у сесійну залу на друге читання.

Куди ми хочемо рухатися? Туди, де дешево та брудно?

Принцип PAYT («плати за те, що викидаєш») — про нове тарифоутворення і очевидно, про чимале зростання плати за послуги поводження з відходами для населення. Цей принцип стосується плати за оброблення залишкових відходів, які не підлягають сортуванню і містять здебільшого органіку. Саме ці побутові відходи засмічують нашу країну найбільше.

Сьогодні тариф на сміттєву послугу для населення обраховується в об'ємах кубового контейнеру, в той час, як захоронення відходів на звалищах обраховується у тоннах. Ці відмінності дозволяють перевізникам отримувати необлікований надлишок, а утворювачі сміття позбуваються можливості платити за фактичну кількість сміття, що викидається. Щоб успішно реалізувати принцип PAYT і визначити реальну вартість послуги, потрібно зобов’язати перевізників обладнати сміттєвози зважувальним обладнанням.

А якщо ОМС хочуть побудувати сучасні сміттєпереробні підприємства і припинити варварську практику захоронення (а саме для цього і був написаний закон 2207−1-д), в тариф потрібно додати ще один достатньо дороговартісний пункт — операцію оброблення.

Вартість оброблення невідсортованого сміття на МВТ заводах в Європі становить 30−80 євро (897- 2393 грн) за 1 тонну ТПВ. Якщо порівняти ці цифри з актуальною вартістю захоронення ТПВ на звалищах в Україні (70 — 205 грн за 1 тонну), то з’явиться логічне питання — як пояснити стрибок цін на послугу населенню, яке звикло до дешевого захоронення? Відповіді на це питання уникає кожен мер і, не вирішуючи проблему, передає це складне завдання своїм наступникам. Популізм і небажання починати непростий, але такий необхідний діалог з населенням відтерміновує на невизначений час реформу і можливість зупинити варварську практику захоронення.

Громадянське суспільство впливає на розвиток подій і це всім очевидно. Громадські організації навчилися робити гарні адвокаційні кампанії і шукати впливових друзів в кулуарах, і дещо чому навчилися у професійних лобістів. Тож ця боротьба триватиме, допоки не з’явиться сміливий лідер, який почне непопулярний діалог із суспільством і розставить всі крапки над і. Поставить питання: куди ми хочемо рухатися — туди, де дешево і брудно, або туди, де справедлива плата за сміттєві послуги і вільна від звалищ українська земля.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ