Майдан проти «політичних династій». Що відбувається в Індонезії

Основний посил протестів можна зрозуміти за допомогою трендових хештегів протестувальників, які українською можна орієнтовно перекласти як «дотримуйтеся рішення Конституційного Суду», «відкиньте династійну політику», а візуальним супроводом величезної кількості дописів у соцмережах було зображення у стилі оповіщення про надзвичайну подію, взяте з індонезійського короткометражного фільму жахів в стилі аналогового горору, в якому на синьому фоні білим зображений герб Індонезії (Гаруда Панча Сила) в супроводі напису «надзвичайний стан». Цей мем отримав навіть індонезійською назву «синій Гаруда». Популярним також був заголовок «загроза індонезійській демократії», на захист якої протестувальники з різних прошарків суспільства — від профспілок рибалок і студентів до зірок телебачення — масово вийшли на вулиці. Не обійшлося без сутичок з поліцією.

Якщо коротко, то народне невдоволення викликане тим, що попри рішення Конституційного суду Індонезії, який підтвердив вікове обмеження особа, молодше 30 років балотуватися на посади губернаторів, парламент вирішив швидко внести зміни до законодавства про місцеві вибори. Зниження вікового порогу дозволило би молодшому синові чинного президента, 29-річному Кесангу Пангарепу, брати участь у листопадових виборах цього року на посаду губернатора Центральної Яви. Цікавий нюанс полягає в тому, що розглядався варіант таких змін, за яких кандидату в губернатори могло би бути 30 років на момент інавгурації, а не на момент балотування.

Також варто додати, що у жовтні 2023-го Конституційний Суд Індонезії вніс зміни до законодавства про президентські вибори, які встановлювали віковий ценз у 40 років, для того, щоб дозволити Гібрану Ракабумінгу Ракі, старшому сину президента Джоко Відодо, який народився 1987-го року, брати участь у президентських виборах. Нині у свої 36 він є віцепрезидентом-електом Індонезії, а зміна передбачала виняток для тих кандидатів, які раніше займали виборні посади. У 2020 році Гібран Ракабумінг Рака був обраний мером міста Суракарта (Центральна Ява). До нього цю посаду раніше обіймав його батько Джоко Відодо — до того, як був обраний губернатором Джакарти, а згодом й сьомим президентом Індонезії. Головою Конституційного Суду, який виніс рішення по суті на Користь Гібрана, був його дядько Анвар Усман. Ця історія дозволяє краще зрозуміти, чому один із хештегів протестувальників у соцмережах і лозунги протестувальників на вулицях були спрямовані проти «політичних династій».

На користь кандидатам, пов’язаним із сім'єю Джоко Відодо

Рада народних представників — нижня палата індонезійського парламенту, який називається Народним консультативним конгресом, не вдовольнилася рішенням Конституційного суду країни і все ж вирішила внести зміни до виборчого законодавства, згідно з яким нижній вік кандидатів на посади губернаторів мав визначатися не датою балотування, а датою їх інавгурації. Також депутати мали намір внести й інші зміни до виборчого законодавства, які, на думку протестувальників, були би виключно на користь політичним кандидатам, пов’язаним із сім'єю Джоко Відодо.

Дуже активно у соціальних мережах виступала студентська молодь: асоціації індонезійських студентів, які навчаються за кордоном, публікували і просували свої заяви, у той час, як їхні однолітки в Індонезії масово та організованого виходили на вулиці. У розпал протестів Кесанг Пангареп, через вік і бажання якого балотуватися на посаду губернатора по суті й розпочалися заворушення, разом зі своєю дружиною Еріною Гудоно вирушили на приватному літаку до Лос-Анджелесу на відпочинок перед тим, як Еріна має розпочати своє навчання на магістратурі в Пенсильванському університеті. Вона викладала в інстаграмі сторіз зі своїм люксовим відпочинком, що ще сильніше обурило індонезійців, які навіть почали писати листи до Пенсильванського університету з вимогою позбавити її стипендії на навчання.

Зрештою, запланованого засідання парламенту з ухваленням контроверсійних змін не відбулося. Як сказав заступник речника індонезійського парламенту Суфмі Даско Ахмад, «перегляд закону про регіональні вибори не може бути здійснений». Ця заява була очевидна на фоні того, що протестувальники у Джакарті ввечері 22-го серпня знесли частину огорожі парламенту, а місцева поліція била їх, застосовувала сльозогінний газ і водомети для того, щоб розігнати натовп, який складався переважно зі студентів університетів. Після того, як поліції вдалося їх розігнати, прибула друга група протестувальників, яка складалася зі старшокласників, у дерев’яних лаштунка і масках, які теж вступили в зіткнення з поліцією. До журналістів, які були на місці і намагалися висвітлювати події, поліція застосовувала силу і вимагала видалити відзняті ними матеріали. Сутички протестувальників з поліцією відбувалися і в інших містах: приміром, згідно з повідомленнями, у місті Семаранг (Центральна Ява) 18 протестувальників були доставлені до лікарні.

З мого спілкування зі знайомими в Індонезії я зрозумів, що вони відчувають, що індонезійська демократія перебуває у небезпеці, а «політичні династії», проти яких особливо активно виступає молодь, нікуди не поділися. Разом з тим, приклад цих протестів показує, що індонезійська суспільство добре розуміє, що проти недемократичних практик і зосередження влади в будь-чиїх руках варто виходити на протести та доносити до можновладців своє невдоволення. Переписка зі знайомим-індонезійцями дуже нагадала мені мої ж відчуття від спілкування у месенджерах з друзями і рідними за часів наших Майданів. Нам, українцям, які чудово розуміють ціну свободу та мають справді насичений досвід боротьби за неї, дуже добре зрозуміло, що відчувають індонезійці, чия боротьба заслуговує на нашу повагу. Між нашими країнами пролягають тисячі кілометрів, але ось такі живі історії показують, що попри відстань наші народи єднає прагнення до вільного, справедливого і демократичного суспільства.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV