Читайте NV у Google
Якщо мати бажання, в армії можна змінити все — навіть систему харчування на «нулі»
Якщо в пересічного українця запитати, як він уявляє собі харчування в армії, стереотипи одразу ж підкажуть йому: тушонка! Старше покоління пам’ятає, як родич-військовий привозив на риболовлю промаслені бляшанки — тушонка так смакувала біля вогнища!
Але одна справа, з'їсти тушонку раз на рік у поході, зовсім інша — харчуватися нею кожен день, перемішуючи з локшиною швидкого приготування. Регулярне вживання таких продуктів швидко приведе до захворювань системи травлення.
З військової точки зору це мало чи відрізняється від бойового поранення, бо результат один — зниження боєготовності підрозділу. Швидка локшина і тушонка фактично грають на стороні ворога.
Швидка локшина і тушонка грають на стороні ворога
Коли я командував батальйоном безпілотних систем Злі сапсани, я вирішив змінити ситуацію — і запровадив проєкт індивідуального харчування. Незважаючи на мій довоєнний досвід роботи в ресторанному бізнесі, реалізувати його виявилося не так просто. Адже плани ми поставили амбітні: забезпечити індивідуальні обіди з кількох страв для понад сотень наших бійців!
Як це працювало?
Сніданок — пиріг з капустою або налисники з повидлом (на вибір). Перша страва на обід — борщ український або суп харчо. Друга страва — картопля фарширована з м’ясом або макарони з курячою гомілкою. У наступні дні тижня для вибору будуть наявні: сосиска з гречкою, зрази з капустою, картопля запечена, солянка збірна, сирний суп та багато іншого.
Нічого дивного — звичайне меню в кафе офісного центру, куди під час обідньої перерви стягуються «білі комірці» на бізнес-ланч. Але дія відбувається не в ділових кварталах великого міста, а на лінії бойового зіткнення. І клієнти вдягнені не в білі комірці, а в піксель.
Команду нашого «кафе» ми сформували з мобілізованих представників різних професій, серед яких не було жодного професійного кухаря. Поступово купляли кухонне обладнання: м’ясорубку, блендер і навіть девайс зі складною назвою пароконвектомат, який дуже стає у пригоді під час приготування великої кількості порцій їжі.
Створили групу «Годівничка» в месенджері, де приймали замовлення у бійців. Кожен міг обрати з двох варіантів сніданку та вечері, а на обід пропонувалися по два варіанти супу, салату та основної страви.
Готові замовлення пакувалися в пронумеровані лотки. У кожного бійця — свій номерок. Лотки — в термосумки. Термосумки — в автівку. Доставка їжі - щоденний ризик. Але результат того вартий. Ситі, задоволені, вмотивовані бійці здатні перемогти будь-якого ворога! До того ж, вони можуть більше часу приділити бойовій роботі, а не пошуку шматка ковбаси або самостійному приготуванню швидкої локшини.
Одна з найуспішніших реформ в армії? Так — це харчування
Сьогодні я командую військовою частиною забезпечення. І можу відповідально сказати: реформа харчування — одна з найуспішніших і найвідчутніших в ЗСУ.
Вона реалізована, вона є якісною і при бажанні командира військової частини реально працює.
На сьогодні, відповідно до затверджених норм, є певна сума коштів, яка закладається на одного військовослужбовця на добу на харчування.
Начальник продовольчої служби військової частини разом з медиком формує розкладку харчування і на її основі замовляє продукти. Замовлення робиться через державного оператора тилу: з каталогу постачальників він обирає все необхідне. Каталог для замовлення продуктів — величезний. М’ясо, риба, овочі, фрукти — від базових овочів до оливок, ананасів і червоної риби.
Одразу підкреслю. Немає абсурдних цифр на кшталт яєць по 17 гривень. Вартість продуктів не завищена й не занижена: я сам порівнюю її з ринком, магазинами, торговельними мережами й навіть онлайн-майданчиками. Сьогодні весь каталог тримається у межах ринкових цін, з урахуванням сезонності та наявності товару.
Кожна частина може формувати власні меню під потреби людей, дотримуючись норм калорійності. Теоретично цього достатньо для якісного харчування.
Практично — все залежить від одного фактору. Навіть найкраща реформа не працюватиме, якщо командування ставиться до неї за інерцією. Тобто головна проблема реформи — не система. Головна проблема — байдужість.
Тобто якщо начальник продслужби формально замовляє продукти. Ніхто не перевіряє якість. Ніхто не аналізує, що подобається чи не подобається бійцям. Ніхто не коригує розкладку страв. І результат — повернення до старої «тушонки». Не тому, що система погана. А тому, що її ніхто не використовує.
У моїй частині, навпаки, ми щодня контролюємо якість постачання. Якщо м’ясо приходить занадто жирним або невідповідним нормам — його замінюють. Якщо овочі привезли підгнилі — повертаються назад. Постачальники сьогодні працюють конструктивно. Проблеми бувають — але вирішуються.
Ми поступово оновлюємо обладнання в харчоблоках — купуємо сучасну техніку, яка інколи не передбачено або недостатньо у штатних потребах. Частину закуповуємо самостійно, частково допомагають волонтери, за що ми їм дуже вдячні.
Це дозволяє підвищити якість харчування військовослужбовців і зробити роботу кухні більш ефективною.
У харчоблоці поруч із досвідченими кухарями, які ще вчора працювали в ресторані, служать мобілізовані, які хочуть навчитися готувати й роблять це із задоволенням.
Команда постійно стежить за якістю страв і дотриманням усіх норм.
Суть проста. Сучасна армія — це індивідуальність, а не «усереднений солдат». Принаймні так має бути. ЗСУ переживають найбільшу трансформацію за всі роки незалежності. Ми переходимо до корпусної системи, вводимо сучасні спеціальності, автоматизуємо процеси. Але реформи — це не лише структура.
Головний вимір реформи — людиноцентричність
Повагу до солдата не можна декларувати — її треба втілювати на практиці. І харчування — найпростіший спосіб це зробити. Індивідуальний підхід у харчуванні — це: повага до здоров’я військового, підвищення боєготовності, мотивація, елементарне людське ставлення.
Це декомунізація в прямому сенсі — відмова від радянської ідеї «солдат терпить усе».
Навіть на передовій можна створити «ресторан на нулі». Навіть із мінімальними ресурсами можна забезпечити різноманітне харчування. Навіть у складній системі можна зробити так, щоб вона працювала.
Питання лише в одному: чи готовий командир керівництво будь-якого підрозділу ставити життя і здоров’я своїх людей вище за власну зручність?