Пастка для розуму. Як ворог веде проти України когнітивну війну
Нещодавно обставини підштовхнули глибше проаналізувати поняття «когнітивної війни», що останніми рокам стало популярним, зокрема, серед аналітиків та керівників НАТО
Існують різні визначення когнітивної війни, але узагальнено її можна описати як дії, спрямовані на те, аби вплинути на мислення ворога з метою змусити його виконувати твою волю.
З одного боку, когнітивна війна є новою сферою, яка тільки формується і тому це поняття поки не є чітко відмежованим від, наприклад, інформаційної війни чи психологічних операцій (PSYOP). Можна стверджувати, що термін «когнітивна війна» є ширшим за згадані і включає їх як свої складові. Саму ж когнітивну війну розглядають як одну зі складових гібридної війни, тому, як правило, її атаки поєднуються з іншими методами гібридної агресії.
З іншого боку, намагання вплинути на мислення ворога не є чимось новим і практикувалося з давніх часів. Проте ці спроби були розрізненими і нестабільними, а тому про когнітивну війну не доводилося вести мову. Ключовими змінами стали розвиток інформаційних технологій та наук про мислення, які дали змогу здійснювати настільки масштабні й ефективні атаки на мислення ворога, що фахівці почали називати їх «когнітивною війною».
Об'єктами когнітивних атак можуть бути конкретні особи (військові, політики, керівники), групи людей чи навіть усе населення.
Завданням є придушення волі до боротьби
Когнітивні атаки можуть бути спрямовані як на те, аби вплинути на конкретне рішення згаданих осіб (наприклад, росіяни сьогодні організовують безліч атак, аби переконати українців протистояти мобілізації), так і на їхнє сприйняття світу, вірування, настанови (attitudes), цінності чи навіть ідентичності. Зокрема, Москва з допомогою культурного продукту прагне сформувати у мешканців західних країн позитивне ставлення до росіян, аби потім використати його для досягнення своїх стратегічних цілей.
Завданнями когнітивної війни переважно є придушення волі до боротьби, поляризація суспільства, підрив довіри до інституцій та лідерів. Наприклад, під дописами військових у соцмережах можуть публікувати образливі коментарі нібито від цивільних, спрямовані на те, аби змусити захисників задатися питанням «За кого ми воюємо?» і таким чином демотивувати їх та посіяти в суспільстві розбрат.
Головним інструментами когнітивних атак є інформація та відповідні технічні засоби її обробки й поширення. За носіїв такої інформації використовують надзвичайно широке коло засобів: від замовних статей і коментарів до мистецьких заходів, які, до прикладу, використовують росіяни, аби викликати симпатію в мешканців країн — союзників України і таким чином схилити їх на свій бік.
Водночас, слід зауважити, що когнітивну війну не можна ототожнювати з інформаційними атаками, адже, ведучи її інколи, також удаються до фізичних дій, аби досягнути когнітивного ефекту. Так, до прикладу, Росія регулярно влаштовує різного роду диверсії на території країн ЄС із метою залякати їхніх громадян і стримати від протистояння з нею.
Аналогічно слід відзначити, що когнітивні атаки використовують не тільки дезінформацію. З маніпулятивною метою можуть використовувати і правду. Наприклад, росіяни поширюють справжні фото загиблих українських воїнів чи тортур над ними з метою посіяти страх. Подібним чином, ворог використовує реальні проблеми і конфлікти в українському суспільстві, щоб досягнути бажаної мети. Наприклад, випадки корупції нерідко «роздмухують» із метою підірвати довіру до державних інституцій та їхніх керівників. З аналогічною метою можуть бути використані різного роду невдалі рішення чи навіть слова посадовців.
Когнітивні атаки переважно спрямовані на несвідомі, автоматичні процеси людського мислення. Це не дивно, адже з когнітивних наук відомо, що більшість рішень та висновків ми робимо, користуючись інтуїтивним мисленням першого типу (т. зв. «Система 1»), яке є автоматичним, швидким та несвідомим. Натомість мислення другого типу, тобто те, яке ґрунтується на свідомих міркуваннях (т. зв. «Система 2»), «вмикається» тільки тоді, коли Система 1 не має вдалого рішення або ж очевидним є ризик помилки. У більшості випадків Система 2 приймає рішення Системи 1 без перевірки, або ж навіть вигадує для них розумне виправдання (так трапляється, наприклад, коли ми спонтанно зробивши нераціональну покупку, вигадуємо причини, чому вона нам була конче необхідною).
Когнітивні атаки на Систему 1 найбільш ефективні, оскільки її робота відбувається поза свідомістю, тому помітити втручання в неї дуже важко. Отож, ми приймаємо зроблені нею висновки, не зауважуючи стороннього впливу на них, і навіть вигадуємо для них раціональне виправдання.
Мислення першого типу відбувається за певними правилами, чимало з яких добре вивчені і відомі, наприклад, під назвою «евристики» й «когнітивні упередження». Сучасні когнітивні атаки часто ґрунтуються на використанні цих правил. Наприклад, якщо дезінформацію передавати респектабельним упевненим голосом, то існує ймовірність сприйняти її за правду, оскільки спрацює правило «Якщо інформація передана впевнено, то вона заслуговує довіри» (т.зв. «евристика впевненості»). Для нашого логічного «Я», звичайно ж, це правило видаватиметься абсурдним, оскільки з тону голосу ніяк не випливає висновок про істинність інформації, яку він озвучує. Проте в автоматичного мислення свої правила і для нього назване є вагомою підставою, щоб повірити в почуте.
Наскільки небезпечними можуть бути когнітивні атаки? Маю відзначити, що мені невідомі методи, які можуть мати справді потужний вплив, тобто швидко, вагомо і стабільно змінювати мислення людей у вигідний для ворога спосіб. Іншими словами, не існує «когнітивної бомби», яка б мала нищівний і, найголовніше, стабільний уплив на мислення. Ті його схильності, що роблять нас нераціональними і використовувані в когнітивних атаках, не проявляються в однозначний і передбачуваний спосіб.
В експериментах, які їх виявили, далеко не всі учасники підпадали під їхній уплив і ухвалювали нераціональні рішення. Крім того, коли ці експерименти намагалися повторити в інших умовах та з іншими учасниками, то нерідко жодного ефекту не було помітно. Тобто робота тих схильностей людського розуму, які використовують у когнітивних атаках, залежить від багатьох чинників (вік, освіта, культура, рівень утоми тощо). Тому напевне знати, що ґрунтована на них атака досягне бажаної мети, неможливо.
Можливо, саме через це росіяни, ведучи когнітивну війну, використовують іншу стратегію — не покладаються на одну чи кілька операцій, які принесуть бажану мету, а натомість атакують великою кількістю дрібних дій, які в сукупності дають змогу досягати поставлених цілей. Іншими словами, за відсутності «когнітивної бомби» вони атакують великою кількістю боєприпасів дрібного калібру, сподіваючись на те, що частина з них таки досягне мети і в сукупності вони матимуть бажаний вплив на мислення ворога.
Наприклад, прослухана російська пісня чи переглянутий кінофільм майже не здатні змінити ставлення українців до росіян. Проте коли це робити систематично, то краплина за краплиною вони можуть сформувати краще ставлення і сприйняття росіян як близьких та зрозумілих, що є однією зі стратегічних цілей Путіна, який не втомлюється повторювати, що росіяни й українці — один народ.
Водночас, дрібний характер когнітивних атак робить їх підступними. Зазвичай, ми не надаємо їм ваги і не сприймаємо як загрозу — прослухавши російську пісню чи прочитавши замовний коментар, майже кожен залишиться впевненим, що вони не матимуть на нього жодного впливу. Тому люди рідко сприймають такі атаки як небезпечні, даючи їм змогу досягати кумулятивного ефекту, якого прагне ворог.
Даючи оцінку силі методів когнітивної війни, слід пам’ятати, що ця сфера активно розвивається, отож, цілком можливо, що в майбутньому з’являться значно потужніші засоби ведення такого роду воєн.
На сайті командування ОЗС НАТО з питань трансформації йдеться про те, що когнітивні атаки фокусуються на підриві раціональності. Таким чином, можна зробити висновок, що основою когнітивного захисту є захист раціонального мислення.
Отож, як захистити раціональність? Займаючись цим питання професійно, маю сказати, що перша й очевидна відповідь — тобто навчання раціонального мислення — є правильною. Проте цей метод має обмежену ефективність. Знання правил логічної аргументації, прийомів маніпуляції чи принципів роботи автоматичного мислення не завжди допомагають уникнути нераціональних висновків. Для цього також необхідні системні кроки, зокрема розвиток інфраструктури раціонального мислення, тобто середовища, яке б допомагало уникати когнітивних атак і сприяло раціональним рішенням. Наприклад, замість того аби постійно боротися з когнітивними атаками, можна просто забрати їх джерело, як-от російські пропагандистські ресурси (що й зробила свого часу Україна та багато інших демократичних країн).
Тому заходи з когнітивної безпеки мають включати як різного роду навчальні ініціативи, які підвищують когнітивну стійкість індивідів (розвиток критичного мислення, емоційної грамотності тощо), так і комплексні кроки з розвитку безпечного когнітивного середовища, які може і повинна робити держава. Без системних зусиль останньої протистояти сучасним когнітивним загрозам неможливо.