«Бракує добре зроблених фільмів». Слава Бабенков з Ховаючи колишню розповів про старт акторської карʼєри у 30 та українське кіно
Читайте NV у Google
Слава Бабенков розповів про старт акторської карʼєри у 30 та українське кіно (Фото: Прес-служба)
NV поспілкувався з українським актором, виконавцем однієї з головних ролей у серіалі Ховаючи колишню Славою Бабенковим про український кінематограф, чоловічу дружбу та те, як йому вдалося почати акторську карʼєру у зрілому віці.
Ховаючи колишню — історія про стосунки, дружбу та пошук свого місця чоловіками й жінками у сучасному світі, що стрімко змінюється через війну. Четверо чоловіків приходять на прощання з військовою, яка загинула на фронті. Виявляється, що всі вони — її колишні. Ця незручна ситуація стає поштовхом до подальшого розвитку подій.
— Що у сценарії Ховаючи колишню вас зацікавило і чому ви погодилися на роль?
У першу чергу, зацікавила історія і те, як вона розвивається. Потім вже те, що Сергій Кулибишев, виявляється, написав персонажа спеціально під мене. Від такого не відмовляються. Також діалоги — вони справжні, живі, написані людською мовою, а не так, ніби це писав чат GPT.
— Для кого, на вашу думку, створювався цей серіал? Чим він корисний суспільству, зраненому війною?
Для українців. Я не скажу, що для всіх, тому що ми всі різні люди — з різними смаками й вподобаннями, але в ньому підіймається багато важливих тем. Він змушує задуматись над багатьма питаннями, які зараз так чи інакше торкаються кожного. Тому я б радив подивитись і скласти свою думку.
Про користь, мені здається, рано говорити — це можна буде оцінити пізніше. Але це однозначно якісний продукт, який відрізняється від інших. Я чув не один відгук, що цей серіал мав на людей терапевтичний ефект. Але глядачі ніколи не дивляться кіно чи серіал з думкою: «О, зараз як гляну щось корисне для себе!». Ні. Це вже відбувається під час перегляду та після, якщо, звісно, авторам вдалося викликати певні думки та емоції у глядача. А оцінити це кожен може для себе сам. Всі серії Ховаючи колишню вже доступні на платформі SWEET.TV.
— Сценарист і режисер Сергій Кулибишев зазначав, що при написанні одразу знав, кого хоче бачити в ролях. Наскільки ваш герой схожий на вас: що в ньому близьке, а що — ні?
Зі схожого — я теж такий же щирий і наївний часом в деяких питаннях. Як каже мій герой: «Я хороша людина. Всі ставляться до мене як до хорошого». А одна з головних рис, які відрізняються від мене, — він не любить тварин, а я їх обожнюю. Неприємно було казати там той грубий текст про тварин, але що поробиш.
— Чи комфортно вам було зніматись у серіалі, адже його герої ведуть доволі відверті розмови, і чи давав вам режисер свободу імпровізувати?
Було абсолютно комфортно, ми ще як актори між собою ділились якимись смішними, дурними й відвертими історіями між дублями. А щодо імпровізації, то ні. Сергій — деспот на майданчику (сміється — nv.ua) і нічого подібного не дозволяв. Насправді там не було особливо де імпровізувати, бо на репетиціях вже був створений «малюнок» гри. У Сергія все було класно і чітко прописано.
— Славо, чи вірите ви в чоловічу дружбу і якою її бачите?
Навіть не знаю. Мабуть, вірю, бо у мене насправді не так багато друзів. З ними я бачуся досить нечасто — буває, що всього декілька разів на рік. Але це люди, які завжди прийдуть мені на допомогу, вислухають та підтримають. Так само і я їх.
— Чи обговорюють чоловіки своїх колишніх так само відверто, як у серіалі, і чи готові ви самі до таких розмов?
Можливо, й обговорюють, але я вже на такі теми не розмовляв понад 15 років, скільки я з дружиною разом. Вислухати когось, звісно, можу, мені навіть дуже цікаво буває. Слухаю, як отой дід, у якого це в минулому, але в захваті від тих перипетій, які переживають люди. Насправді це просто питання довіри до співрозмовника.
— Як ви думаєте, чи прийшла б хтось із ваших колишніх на ваш похорон і що б сказала про вас?
Навряд. Але якби прийшла, то глянула б в труну і сказала: «А хто цей пухляк? Де той легінь, з яким я зустрічалася 20 років назад?»
— Порадьте фільм або серіал, який найбільше вразив вас останнім часом?
2000 метрів до Андріївки Мстислава Чернова.
— Зараз українські кінематографісти знімають досить багато комедій. Чи на часі це сьогодні в українському кіно, і яких фільмів або серіалів нам бракує?
Я вважаю, що на часі. Не можна забороняти собі позитивні емоції. Важливо розуміти й усвідомлювати на всіх етапах виробництва, що ти робиш і над чим чи над ким смієшся.
Багато українських кінематографістів знімають комедії, бо думають, що це простий жанр і легкі гроші. Але це не так. Написати щось, розраховуючи на півтора тупих жарти та те, що актори десь покривляються, — це не комедія.
Нам бракує добре зроблених фільмів і серіалів. Не якихось специфічних — просто добре написаних, добре знятих і зіграних історій будь-яких жанрів, не відірваних від реальності. Нам бракує анімації. Нам катастрофічно бракує дитячого та підліткового кіно і контенту. А у нас всі на колінці «шарашать» патріотичний контент, бо на це зараз умовно легко знайти кошти. Але в більшості випадків він викликає лише патріотичний сором.
— Славо, ви прийшли до кінотеатральних робіт у зрілому віці — наскільки складним був цей перехід, і що допомогло зважитися на зміну професії?
Досить складно, бо в 30 років кинути роботу, вирушити у невідомість і почати все з нуля було дуже ризиковано. Та й досі це лишається ризиком, бо професія дуже нестабільна.
Допомогла підтримка рідних, дружини, батьків, які повірили, що у мене все вийде. Або тоді сказали, що повірили. Я їх розумію: раптом почути від мене в 30, що я втомився працювати сценаристом і хочу стати актором… ну, таке собі. Якісь уявні перспективи. Мені здається, тільки тато дійсно повірив і сказав: «Давай, спробуй, я вірю. Ми з мамою підтримаємо — і навчання, і далі, щоб ти не помер з голоду». І для дружини було і є важливим, щоб я був щасливою людиною. А я щасливий, коли займаюсь акторством. Це найкраща робота, коли вона є.