Не лише Картонковий майдан, але й критику в західних медіа. Зараз патова ситуація. Якщо президент під ультиматумами поверне його на посаду міністра оборони, він втрачає не обличчя, а почне втрачати реальну владу. Його будуть сприймати формально як першу особу в країні, але яка вже не керує країною, яка змушена поступатися під ультиматумами.
Формально Федоров був і є, і може бути його підлеглим як міністр оборони. Але якщо підлеглий ставить своєму керівникові ультиматуми, і керівник змушений їх виконувати — хто головний? Відповідь всім очевидна. І ось це головна проблема. Це пояснення того, чому Зеленський не може зараз повернути Федорова на посаду міністра оборони. Для нього це буде початок політичного кінця.
І крім того, з високою ймовірністю виникне ситуація
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
двох центрів впливу. Федоров сам сказав (це стосується оборони, воєнної політики), що є три центри впливу: президент, міністр оборони і головком ЗСУ.
І тоді це запрограмований конфлікт
Але тут виникне вже більш широка рамка: є центр впливу за формальними й юридичними повноваженнями, за реальними повноваженнями — у президента, і водночас з’явиться новий центр впливу в особі міністра оборони, який може ставити президенту ультиматуми. Плюс ще й Картонковий майдан тощо. І тоді це запрограмований конфлікт. Рано чи пізно вже між ними виникне протистояння по тих чи інших рішеннях: в розподілі реальної влади тощо.
Тому це патова ситуація.
Оптимально було, якби вони домовились, наприклад, щодо посади віцепрем'єра. Якщо це віцепрем'єр без реальних повноважень — тоді я Михайло розумію. У нас такі були історії. Свого часу, наприклад, Янукович призначив Валерія Хорошковського першим віцепрем'єром, але реальних повноважень не було. І це швидко стало помітно. От у його попередника були реальні повноваження, реальні механізми впливу, а у Хорошковського не було. І все. Віцепрем'єр без портфеля.
Ніхто зараз точно не знає — ця посада, яку пропонували Федорову — міністр з воєнних інновацій — наскільки вона була б реальною дієвою. Якби Зеленський і Федоров домовилися, що ця посада передбачає реальний контроль над Міністерством оборони, над Укроборонпромом, над Укроспецекспортом — над інституціями, які так чи інакше пов’язані з ринком зброї, з формуванням політики щодо ресурсів, з контролем над цими ресурсами — тоді, я думаю, що у Федорова могло б з’явитися більше повноважень, ніж було на посаді міністра оборони.
Але він пішов на принцип. І оце, я думаю, його певна помилка. Тому що я вже дивлюсь, що навіть ці люди, які вважали звільнення Федорова неправильним, зараз трошки критикують, що Михайло відмовився. Тут, я думаю, можна було б знайти певний компроміс.
Чому Михайло Федоров уперся — відповідь на це запитання знає лише сам Михайло Альбертович. Можемо робити лише припущення. Тут теж треба брати до уваги суто психологічну ситуацію. І Зеленський, і Федоров — обидва вперті. Вони дуже схожі в цьому сенсі. Обидва харизматики, енергійні, не люблять поступатися.
А зараз, мені здається, Михайло Федоров відчув ще і значну суспільну підтримку. Не лише Картонковий майдан. Є дані соціології: 72% опитаних не підтримали рішення про звільнення Федорова з посади міністра оборони. Я думаю, що це додає йому, скажімо так, самооцінки. І він відчуває за собою суспільну підтримку, тому і почав вимагати від Зеленського. Хоча має розуміти, що під ультиматумами не буде реальної взаємодії.
Якби наші політики думали про державу, діяли б раціонально було б дійсно краще. Це стосується і Зеленського, його деяких кадрових рішень, тут можна критикувати і Михайла Федорова. Але політики і державні діячі — теж люди: вони діють під емоціями, думають про власні, іноді егоїстичні, інтереси.
Наприклад, щодо Зеленського: одна з популярних версій — він усував потенційного конкурента. Я просто дотримуюсь версії, що, ймовірніше, таких людей, які формували у Зеленського негативне ставлення до Федорова, було багато. Не одна, і не дві, і навіть не три людини. Називаю, умовно: склалася антифедоровська коаліція, яка врешті-решт спрацювала. Якийсь вплив від Андрія Єрмака цілком ймовірно міг бути. Я це не можу ні довести, ні спростувати. Але версія виглядає як вірогідна.
Ну і самого Зеленського дратувало те, що на нього Федоров тисне, вимагає від нього певних рішень. А Зеленський не любить конфліктів всередині команди. Коли хтось стає чинником проблеми, конфліктів — тоді він цієї людини може позбутися.
Щодо Арахамії, теж багато публікацій, припущень — теж могло бути. Давид Георгійович теж може давати поради президенту. Оце точно, це підтверджують різні джерела, є і зустрічі. Нагадаю, до речі: коли починалися всі ці кадрові перестановки в уряді, тоді перший, хто повідомив про чотирьох кандидатів на посаду прем'єра, це був Арахамія.
Я думаю, що за лаштунками могло бути ще щонайменше декілька людей, які могли якщо не прямо, то опосередковано впливати на позицію Зеленського.
Але і у самого Зеленського, я думаю, склалися не дуже добрі почуття в цій ситуації навколо Федорова. Коли міністр починає ставити умови, вимоги — звісно, як реагувати? Так що це ситуація, в якій дуже багато психології.
Тому, на жаль, і психологічні міжособистісні протиріччя в цьому випадку відіграють велику роль.
Повне інтерв'ю з Володимиром Фесенком читайте тут і слухайте на Radio NV