Повну версію інтерв'ю з Костянтином Єлісєєвим слухайте на Radio NV
Всі переговори у цьому трикутнику, що відбулися за останні півтора місяці — як кажуть, лише перший раунд, що, на превеликий жаль (і це очікувано), не приніс прориву. Але це лише початок, тому треба готуватися до непростого тривалого переговорного процесу. І ключовою тут, звичайно, є проблема Росії. Бо Росія — це частина проблеми, а не частина рішення. Але це не означає, що переговорний процес, який почався, зазнав невдачі. Він не провалився ні з боку США, не провалився з боку України. Він спіткнувся поки що об так званий російський поріг.
Те, що ми зараз маємо, коли після трьох років широкомасштабної війни і одинадцяти років війни нарешті почали говорити про її припинення, то як би хто не ставився до заяв Трампа, його переговорних тактик, він відкрив для всіх нас вікно можливостей. Вікно можливостей зупинити несправедливу, агресивну, неспровоковану Україною криваву війну. І ми повинні цим шансом, вікном можливостей, звичайно, скористатися.
Тому ми зараз лише на початку великого процесу.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
А ви знаєте, що історичний досвід доводить, що остаточні домовленості потребують часу. І, зазвичай, війну набагато легше розпочати, ніж завершити. Тому нам треба працювати довго, невпинно, і для того, щоб все-таки принести мир на нашу багатостраждальну землю.
Війну набагато легше розпочати, ніж завершити
Наша сила, передусім, у трансатлантичній єдності і в єдності з нашими європейськими партнерами. Мета і візія Путіна щодо миру — це капітуляція України та Європи під керівництвом Трампа. Або капітуляція України та Заходу під керівництвом Трампа, якщо точніше. Тому нам потрібно цього не допустити. І це якраз грає на руку Путіну. Тому я дуже сподіваюся і покладаюся на лідерство і Макрона, і прем'єр-міністра Великої Британії Стармера з тим, щоб відновити трансатлантичну єдність і разом принести мир Україні.
Давайте не забувати, що, на превеликий жаль, за останні роки Європа трошки заснула, відпочиваючи на плечах свого союзника США. І тільки зараз вона почала прокидатися, щось вирішувати. Але, звичайно, ми очікуємо не лише рішень, ми очікуємо від наших європейських партнерів конкретних дій. Дуже добре, що вони говорять про, наприклад, військовий контингент. Але ось днями була зустріч в Великій Британії керівників військових відомств європейських країн — так званої коаліції охочих — які обговорювали можливі перспективи введення військового контингенту на українську територію. І ключовий посил там був таким: без підтримки з боку США ця місія проблематична. І ми маємо розуміти, що якщо Європа стане сильнішою, то від цього буде сильніша і Україна, і ті ж Сполучені Штати. Тому треба працювати, робити все можливе для того, щоб не сперечатися з президентом США, а будувати мости.
Наші відносини з Трампом мають бути кращими, ніж відносини Трампа з Путіним. І досягти цього непросто, але все для цього треба робити. Проблема в тому, що Трамп дивиться на Росію як на величезну ресурсну базу. Він сказав, що Росія — це найбільша країна світу, вона простяглася на 11 часових поясів. Розумію Трампа як бізнесмена. Це величезні можливості не лише з точки зору рідкісноземельних металів. Що ми маємо протиставити такому баченню Трампа — запитують мене. Знаєте, коли Трампа щойно обрали на посаду президента минулого року, я не втомлювався казати, що на відміну від Байдена Трамп не є людиною цінностей. Це людина deals, людина інтересів. По-друге, Трамп — це людина, яка дуже жорстко орієнтується лише на інтереси американського народу. І це треба сприйняти і з цим треба працювати.
Але, з іншого боку, якраз Путін намагається завоювати прихильність Трампа, обіцяючи йому величезні економічні угоди, потенційні вигоди від співпраці з Росією. Одним словом, він намагається переконати Трампа, що Україна нічого не означає для США в порівнянні з Росією. От наша місія — якраз цю ідеологію Путіна збити. І в цьому теж полягає одне з важливих завдань для української дипломатії, для дипломатії європейських країн. Але, підсумовуючи, я ще раз кажу: Трамп — це стихія. І не варто з цією стихією боротися, а варто її спрямувати в потрібне для нас русло. І це також ще один з викликів дипломатії.
По-перше, треба знати психологічний портрет президента Трампа. В Кремлі цим активно займаються, і зараз триває боротьба, хто краще зможе якраз це використати. Тому перше правило, яким треба керуватися в спілкуванні з Трампом — вибачте, але це треба казати — в діалозі з ним жодним чином не можна його критикувати, а треба завжди через позитив його хвалити і навіть інколи казати лестощі. Думаю, що я не перший, хто про це говорить, і саме в такий спосіб, яким з ним ведуть розмови інші лідери. Я розумію, що це звучить трохи екстравагантно, але така на сьогодні ситуація.
Друге. Трамп — це людина — deals, тобто людина справ, людина домовленостей. І він дуже любить і дуже цінує саме довіру. І коли він вперше зустрічається з якимось партнером, він починає людину вивчати і відчувати, наскільки можна цій людині довіряти. І для того, щоб перевірити цю довіру, він їй пропонує різні домовленості.
Трамп — це людина, яка має шалено розвинену інтуїцію й інстинкти. І це треба також використовувати в роботі на користь української держави. Бо зараз стоїть питання нашого виживання, питання існування України як незалежної, суверенної і територіально-цілісної держави.
Перш за все, я звертаю увагу на слово довіра — trust. І хто б, щоб не казав, але те, що відбулося 28 лютого в Овальному кабінеті, на превеликий жаль, не сприяло відновленню довіри між президентом України і президентом Сполучених Штатів. І тільки після зустрічі в Джидді, після телефонної розмови президента Зеленського з Трампом, почалося певне відновлення довіри. Я, наприклад, розглядаю їхню телефонну розмову в такому ключі. І потім, якраз на цьому базисі, можна далі переконувати його сприйняти і прийняти українські червоні лінії. Чому зараз не домовитися з американцями, щоб підписати окрему декларацію, яка б розширила рамки визнання територіальної цілісності України? Наприклад, підписати декларацію, яка б чітко фіксувала, що, наприклад, Донецька і Луганська області, Запорізька і Херсонська області були, є і будуть українською територією, США ніколи не визнають цю українську територію російською. Тим більше є прецедент невизнання радянськими балтійських країн у 1940 році.
І ще, наприклад, я вважаю, що зараз час нам діяти з американцями позитивно-агресивно. Тобто чому б зараз не ініціювати в Конгресі США двопартійну резолюцію на оборонну підтримку України. Бо не забувайте: те, що зараз нам дають, це, як кажуть, спадщина Байдена. Нам зараз дуже потрібно ініціювати цю резолюцію і просувати, щоб це вже була спадщина Трампа, якою потім, до речі, він би пишався. Так само, як зараз він продовжує пишатися тим, що надав нам свого часу Джавеліни.
І третє дуже важливе, можливо, це комусь не сподобається. Я думаю, що нам час припинити в Україні антиамериканську істерію. Бо це грає на руку лише Путіну. І повірте мені, він із задоволенням все роздмухує, використовуючи свої п’яті колони, всякі дезінформаційні кампанії і так далі. Тож припиніть демонізувати Трампа. Давайте спокійно працювати, давайте дамо шанс Трампу зробити те, що він обіцяв. А ми маємо зробити так, щоб повернути цю його стихію в правильне русло на користь національних інтересів України.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV