«Смертників набирають». Як СРСР проводив ядерні випробування на Новій Землі — згадує 90-річний львів'янин, який служив у районі подій
Геополітика14 жовтня 2022, 13:45
«Про нас у Сєвєроморську казали: „О, це смертників набирають“», — розповідає НВ 90-річний Володимир Змий, якому випало в далекому 1955-му брати участь у перших випробуваннях ядерної зброї у водах губи Чорна — затоки на південно-західному краю острова Південний архіпелагу Нова Земля.
Його, 18-річного львів'янина, призвали до хімічних військ СРСР, де він спочатку пройшов курс у так званій учебці — навчальній частині — у відібраному совєтами у Фінляндії Виборгу. Далі Змий служив на кораблях-тральниках, які відпрацьовували розміщення мін на воді. Завданням хіміків на них полягало у дезактивації — очищенні корабля й одягу екіпажу від бойових хімічних речовин. Принагідно вони слідкувати і за рівнем радіації як на борту, так і довкола.
«КДБ нас перевіряло, що Бог ти мій, — хто в кого дід, хто прадід. То я мав певний рівень доступу до секретної інформації, — пригадує Змий. — Відібрали 50 осіб, хіміків. Уже на базі на Новій Землі нас поділили на групи по п’ять бійців. Спали в наметах, але на ліжках, грілися буржуйками».
Полігон на Новій Землі спорядили всього за рік до ядерних випробувань. «Там стояли зо три похилі хатини», — згадує Змий про перше відвідування бухти Бєлушья губа, де на його очах виросло однойменне селище чи, по-простому, «Бєлушка».
За даними Віктора Михайлова, колишнього міністра з атомної енергії Росії, який молодим науковцем-фізиком брав участь у випробуваннях, для облаштування полігону СРСР витратив 135 млн карбованців, із них на будівництво — 72,9 млн, на вимірювальну апаратуру — 31,2 млн, на переобладнання кораблів-мішеней — 25,7 млн і на переобладнання літаків — 5,2 млн карбованців.
Тодішнє випробування було першим підводним і мало на меті встановити зокрема рівень руйнації надводних і підводних човнів від ядерного вибуху. Для цього в затоку пригнали чотири ескадрені міноносці і стільки ж субмарин. Дрібніших суден, як-от і тральників, навіть не рахували.
«По всій бухті стояло страшне виття, бо на кожному кораблі була розміщена різна живність, — розповідає колишній хімік-львів'янин. — По цих тваринах потім досліджували дію радіації. На різній відстані від епіцентру».
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Ядерний заряд для того випробування помістили в торпеду, яку сторчма опустили зі 100-тонного тральника на глибину 35 м. Рівно о 8.00 21 вересня 1954 року зі штабного корабля Емба словом «Нуль» закінчився відлік.
«Султан здійнявся миттєво і застиг, за винятком верхньої частини, де повільно почала утворюватися грибоподібна шапка (відео того часу), — згадував Євген Шитіков, у той час — офіцер Управління ядерних озброєнь ВМФ, який також брав участь у навчаннях. — Стовп від внутрішнього свічення був білим-пребілим. Такої білизни я ніколи не бачив. Здавалося, що стовп води поставлений надовго, вийшов джин із пляшки і завмер, не знаючи, що робити далі. Потім султан почав повільно руйнуватися згори, опадати. Ми не відчули ударної хвилі, пройшов якийсь вітерець. Зате дуже добре було видно біг підводної ударної хвилі поверхнею води. Як тільки хмару вибуху віднесло від акваторії випробувань, поспішили встигнути на кораблі-мішені до їхнього затоплення. Під час вибуху загинув найближчий до епіцентру есмінець. На решті кораблів удалося сфотографувати всі основні ушкодження».
Ці спогади Шитіков складав уже в званні віцеадмірала для парадного збірника, приуроченого в Росії до 50-річчя початку ядерних випробувань на Новій Землі. Відтак, у цих розповідях не бракує пафосу, а цікаві подробиці майже відсутні.
Відвертішими звучать спомини, не обтяжені посадовою самоцензурою. «Після вибуху зразу бойова тривога і наш корабель пішов у бік епіцентру. Хвилин за 20 були вже там, — розповідає Змий. — Радіація була невисока — я сам міряв — щось 34 Рентгена. Далі пішли до берега, і там прилади почали зашкалювати, — понад 600 Рентгенів».
На суші теж були хіміки, і вони по рації мали звітувати про заміри. «Але вони геть забули свої позивні — ну, по номерах свого загону, — і перелякано питали у керівництва, не як годиться: „Прибори зашкалюють! Що нам робити?“ Зі штабного корабля наказали: „Тікайте до берега!“ Бо всю радіацію чомусь понесло на сушу і далі у бік Норвегії. А один із кораблів, який мав теж швидко вийти із зони ураження, сів на мілину, — пригадує Змий. — То хлопці й отримали по 50−60 Рентгенів, а максимально допустима для людини доза — 25. Якось там позмивали ту радіацію, і ніби й обійшлося».
«Ми взагалі були молоді й поводилися безоглядно, — продовжує львів'янин. — Навіть протигази познімали, коли працювали в самому епіцентрі. Чхали ми на ту інструкцію. Для нас, що полковник, що генерал — не знаєш, хто вони такі, бо всі були в однакових тілогрійках і ватниках. Хто вони нам? Тоді якось не доходило, що це небезпечно».
За наказом командування всіх бійців вивели із зони ураження. Але Змий розповідає, що його із товаришами вчені-дослідники попросили ще допомогти: «Піднести щось, аби вони швидше закінчили заміри і менше часу наражалися на опромінення. Ми такі: „Як поставите пляшку, то зробимо“. А вони знали, де у різних бункерах схований спирт у великих таких бутлях, то й пригощали добре».
Набагато пізніше стало відомо, що доля учасників тих випробувань залежала від багатьох випадковостей. Не було чіткого розуміння, куди саме піде радіаційна хвиля. Та й очікування потужності самого вибуху коливалися від 1,5 до 11 кілотонн — така разюча різниця пояснювалася нестійкістю самого заряду. Зрештою, вибух мав усього 3,5 кілотонн у тротиловому еквіваленті, і невідомо, як потужніший ефект уплинув би на випробувальників.
Капітан Змиєвого тральщика роздав бійцям гроші — по 500 карбованців (чотири місячні зарплатні звичайного радянського інженера), і хлопці з нетерпінням чекали, доки їх доправлять до Архангельська чи хоча б до Сєвєроморська, щоб там прогуляти «ядерний» заробіток. «Сміялися, як один солдат з азійських республік, коли побачив, що прилади зашкалювали, почав бідкатися: „У мєня маладой жена“. Переймався, що радіація зашкодить потенції. А командир йому: „Та ти ще виживи — після 600 Рентгенів!“», — розповідає Змий.
В офіційних звітах повідомлялося, що у випробуваннях використали 100 собак, із яких 75 перебували на суднах-мішенях, 25 — на берегових об'єктах. Після вибуху у відсіках кораблів захлинулося 6 тварин, променева хвороба І та ІІ ступеня вразила лише 11 інших — доза перевищила 80 рентгенів. У одного собаки доза наблизилася до 300 рентгенів, тварина отримала променеву хворобу ІІІ ступеня. Решта тварин не постраждали.
Щодо військових, які пережили 21 вересня 1955-го в Бєлушьїй губі, даних нема.
Володимир Михайлович Змий розповідає, що хвороби прийшли до нього з віком: із рідного Львова довелося переїхати до Первомайська — степове повітря Миколаївщини порадили лікарі.