Повномасштабне вторгнення Росії в Україну вступає в п’ятий рік і триває вже довше, ніж тривало протистояння нацистської Німеччини і Радянського Союзу у Другій світовій війні.
Так не мало бути. Коли чотири роки тому президент Росії Володимир Путін віддав наказ про вторгнення, він очікував на швидку і переможну операцію, яка знищила б українську державність і поклала край незалежності України. Ця надмірна самовпевненість відбивалася в початковому плані вторгнення: величезні колони бронетехніки йшли до міст головними магістралями, практично не враховуючи ймовірність серйозного опору української сторони.
Путін не прагнув мобілізувати додаткові війська для цього амбітного заходу. Він вважав, що наступальних сил у складі десь 200 000 професійних солдатів, що більш ніж достатньо для досягнення цілей. Повідомлялося навіть, що частини, які брали участь у вторгненні, привезли з собою парадну форму — для неминучих, як тоді вважали, урочистостей з нагоди перемоги. Однак скоро стало очевидно, що кремлівський диктатор докорінно невірно оцінив ситуацію.
Блискавична атака Росії провалилася, тому що
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
базувалася на низці хибних політичних і військових припущень. У політичній сфері лідери Росії давно вважали Україну штучною державою, позбавленою єдиної національної ідентичності. У результаті вони, вочевидь, були щиро вражені масштабом народного опору навесні 2022 року, коли мільйони українців піднялися на захист своєї країни.
На полі бою початковий етап вторгнення виявив слабку сторону претензій Росії на статус військової супердержави. Російська армія може вражати, без жодного опору маршируючи Красною площею, але командири Путіна зазнавали труднощів із проведенням операцій об'єднаних сил в Україні та демонстрували явний брак уяви. Аналогічно, російські ВПС не змогли встановити контроль над повітряним простором України.
Україна більше не «військовий карлик» і має у своєму розпорядженні безліч козирів
Плани Путіна провалилися тому, що він недооцінив Україну. Роками відкидаючи українську державність як історичну випадковість і наполягаючи на тому, що українці насправді росіяни («один народ»), він, схоже, переконав себе в нездатності України проявити ту ступінь національної згуртованості, яка необхідна для тривалої оборони. Його воєначальники, мабуть, поділяли це зневажливе ставлення і явно не вірили, що українська армія здатна вести сучасну війну.
В основі цих уявлень багато в чому лежало прийняття бажаного за дійсне. Їхні прихильники вважали за краще не помічати істотного прогресу України в зміцненні державності в пострадянські роки і недооцінили значення глибоких військових перетворень, проведених у країні після початку російської агресії 2014 року.
Путін і його колеги по Кремлю були не єдиними, хто прорахувався, недооцінивши Україну. Напередодні повномасштабного вторгнення військові та політичні лідери Заходу також поспішили списати країну з рахунків.
Хоча прогнози різнилися, існував широкий консенсус: Україна не має реальних шансів протистояти могутності російської армії і буде повністю зметена військовою машиною Кремля за лічені дні. Натомість Україна виграла битву за Київ і вразила весь світ.
Цей видатний успіх задавав тон усьому, що було далі. До кінця 2022 року Україна звільнила близько половини територій, захоплених Росією на початковому етапі вторгнення. Відтоді Київ зумів завдати серйозної шкоди Чорноморському флоту Росії і змусив Путіна відвести більшу частину військових кораблів, що залишилися, з окупованого Криму. Україна також дедалі активніше переносить війну на територію Росії, завдаючи ударів далекобійними дронами і ракетами по цілях у глибині Російської Федерації.
За останні чотири роки вторгнення Росії перетворилося на найбільшу європейську війну з часів Другої світової, а низка революційних технологічних нововведень змінила військову доктрину. У 2022 році поле бою, як і раніше, визначали танки, бронетехніка та артилерія, як це було з початку XX століття. Сьогодні війну формують насамперед дрони і малі групи піхоти.
Поширення цих технологій перетворило цей конфлікт, що розпочався як війна маневрів, на війну на виснаження, де зона смертельного ураження тепер тягнеться щонайменше на 10 кілометрів від умовної точки дотику по обидва боки лінії фронту. Роботизовані комплекси завдають ударів по супротивнику на суші, в повітрі та на морі, а також застосовуються для евакуації поранених, виконання логістичних завдань і для охорони передової.
Україна показала високу ефективність у цьому інноваційному способі ведення війни. У багатьох випадках командири української армії шукали високотехнологічні рішення, щоб компенсувати переважну перевагу Росії в чисельності та традиційній вогневій потужності.
Київ також розглядає інновації в оборонних технологіях як економічно вигідний спосіб компенсувати часто непередбачувані поставки озброєнь від західних партнерів країни. Такий підхід допоміг мінімізувати негативні наслідки скорочення прямої допомоги США Україні після повернення Дональда Трампа в Білий дім минулого року.
У результаті Україна сьогодні має велику і високотехнологічну вітчизняну індустрію дронів, а розробники постійно вдосконалюють наявні моделі на основі зворотного зв’язку з поля бою. Видатні успіхи України у сфері оборонних технологій з 2022 року вивели країну на передовий рубіж у галузі безпілотних систем. Держави-партнери дедалі частіше визнають цей статус і хочуть використовувати український досвід, водночас українські військовослужбовці навчають своїх колег із НАТО ведення бойових операцій із дронами.
В умовах драматичних змін у міжнародній безпеці, спричинених президентством Трампа, Київ опиняється на геополітичному підйомі. На тлі прагнення США скоротити свої трансатлантичні зобов’язання українську армію розглядають як один із ключових чинників забезпечення безпеки Європи в майбутньому. Країна, яку колись вважали військово незначущою, тепер визнається незамінною для захисту континенту.
Становлення України як найбільшої та найінноваційнішої армії Європи дозволило країні стримувати наступ Росії та запобігати будь-яким великим проривам. Хоча Москва з кінця 2023 року постійно зберігає ініціативу на полі бою, російська армія зуміла захопити лише близько одного відсотка додаткової української території, при цьому втративши сотні тисяч людей.
Загрузнувши у кривавому болоті на передовій, Путін почав перебільшувати успіхи своєї армії, прагнучи зберегти міф про неминучу перемогу Росії і послабити зовнішню підтримку України. Цю тактику було нещадно розкрито наприкінці 2025 року: Путін неодноразово стверджував, що захопив Куп’янськ на північному сході України, проте український президент Володимир Зеленський особисто відвідав місто і записав селфі-відео, яке викрило брехню кремлівського диктатора.
Незважаючи на значний послужний список України у сфері військових інновацій та успіхи на полі бою з 2022 року, є ознаки того, що як Росія, так і деякі західні партнери Києва продовжують недооцінювати країну. Нещодавні публічні заяви Путіна про його рішучість продовжувати війну разом із дедалі відвертішою відмовою Москви від компромісного миру свідчать про те, що Кремль, як і раніше, очікує краху української армії.
Тим часом президент США Дональд Трамп неодноразово заявляв, що Україна «не має козирів» і, отже, повинна погодитися на мирну угоду, вигідну Кремлю. Інші європейські політики продовжують стверджувати, що несприятлива ситуація на полі бою змушує Україну йти на болючі поступки для того, щоб покласти край війні.
Ці песимістичні оцінки ігнорують уроки останніх чотирьох років. Російська армія вочевидь не є непереможною силою, якою її зображує пропаганда Кремля, а Україна більше не «військовий карлик» і має у своєму розпорядженні безліч власних козирів.
Головний висновок полягає в тому, що результат на полі бою в кінцевому рахунку визначається людським фактором. Саме тут Україна демонструє свою перевагу: армія досвідчених, винахідливих і високомотивованих бійців захищає свої домівки та сім'ї.
Добре відома винахідливість українських військових і готовність країни впроваджувати інновації в оборонному секторі безсумнівно зіграли ключову роль у підтримці військових зусиль України. Але незважаючи на те, що нові вражаючі зразки озброєнь часто привертають увагу ЗМІ, було б помилкою вважати, що сила української армії ґрунтується тільки на технологічних досягненнях.
Війна вступає у п’ятий рік, і вже очевидно, що український народ загалом заслуговує на світову повагу за своє рішуче протистояння Росії та перетворення країни на серйозну військову державу. Ніхто не розуміє цього краще, ніж Путін, який платить величезну ціну за те, що недооцінив свого часу Україну.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Проєкти Фонду Повернись живим