Світ став біднішим, а Путін — багатшим. До чого призвела війна Трампа

створити ядерну зброю. Збереження ядерної програми на етапі, що передує створенню бомби, але без перетину цієї межі, не спрацювало як засіб стримування — навпаки, саме це перетворило режим на мішень для атаки. Можливо, головний висновок полягає в тому, що від нападу захищені лише держави, які мають ядерну зброю, а для решти сигнал очевидний: ядерний арсенал слід нарощувати.

Хоч як це парадоксально, але втручання, покликане зупинити поширення ядерної зброї, цілком може дати протилежний результат.

4) Перетворивши війну на питання виживання режиму та заявивши про необхідність зміни влади, США знизили поріг для подальшої ескалації. У результаті Тегеран отримав новий інструмент стримування — можливість паралізувати країни Перської затоки, перекрити Ормузьку протоку й завдати серйозної шкоди світовій економіці за допомогою порівняно дешевих і технологічно простих безпілотників і ракет.

5) Контроль над Ормузькою протокою тепер може стати для Ірану джерелом доходу. Тегеран, імовірно, зможе стягувати плату за прохід суден, поповнюючи тим самим державну скарбницю. До війни протока була відкритою для вільного судноплавства.

Зростання цін на енергоносії збільшило доходи Росії та інших країн «осі зла».

6) Імовірно, адміністрація Трампа зрештою піде на поступки Ірану й укладе угоду, що передбачає пом’якшення санкцій, послаблення режиму заморожування активів і приплив інвестицій, які дадуть можливість і надалі підтримувати чинний режим.

7) Війна призвела до зростання цін на нафту й енергоресурси, сповільнивши світову економіку та посиливши інфляційний тиск. Це, своєю чергою, обмежить можливості центральних банків знижувати ставки: вони залишатимуться високими довше, ніж очікувалося, що додатково стримуватиме світове економічне зростання. У результаті глобальний ВВП виявиться нижчим, а сукупний добробут населення світу — меншим.

8) Спровокувала скорочення світових стратегічних запасів нафти, підвищивши ймовірність масштабного системного шоку в майбутньому.

9) Зростання цін на нафту й енергоносії збільшило доходи Росії, Ірану й інших держав, що належать до «осі зла». Для Росії це відбулося в особливо важливий момент — коли наприкінці 2025-го і на початку 2026 року санкції почали дедалі відчутніше позначатися на її економіці. На початку 2026 року знижка на нафту марки Urals становила близько третини, а до кінця лютого дефіцит російського бюджету вже сягнув річного планового рівня за ціни на нафту Urals приблизно 40 доларів за барель. Покращення бюджетного стану й зовнішнього платіжного балансу Росії дало Москві змогу продовжити війну в Україні, що означає нові людські жертви.

10) Конфлікт також вичерпав обмежені запаси критично важливих американських ракет, зокрема Patriot і THAAD. Їхнє виробництво є дорогим і тривалим процесом. Унаслідок цього Україна зіткнулася з дефіцитом засобів протиповітряної оборони, що дає Путіну змогу посилювати балістичні удари й затягувати війну. Водночас нестача перехоплювачів підвищує вразливість країн Перської затоки і США та створює нові ризики для Тайваню в разі нападу з боку Китаю.

11) Продемонструвала межі американської військової могутності й виявила неспроможність Вашингтона повною мірою врахувати уроки українського конфлікту — насамперед щодо безпілотників і нових військових технологій. Це стане додатковим стимулом для противників США, зокрема Китаю, який уже давно активно інвестує в розвиток безпілотних систем.

12) Створила враження, що США є ненадійним партнером, і посилила прагнення ключових союзників диверсифікувати свої оборонні відносини. Це вже проявилося в підписанні Мекканської угоди між Саудівською Аравією, Туреччиною і Пакистаном. Прагнення цих країн «не класти всі яйця в один кошик» (тобто не залежати виключно від США) послаблює глобальні важелі впливу Вашингтона. Імовірно, аналогічний процес розпочнеться і серед європейських союзників.

У довгостроковій перспективі це може послабити систему американських альянсів і знизити попит на американське озброєння, оскільки держави розвиватимуть власні оборонні виробництва, здатні з часом скласти конкуренцію США.

13) Прагнення диверсифікувати зв’язки та зменшити залежність від Вашингтона, ймовірно, прискорить і відтік капіталу з долара й американських безризикових активів. Про серйозність побоювань Вашингтона з цього приводу свідчить рішення Мінфіну США підтримати японську єну: його було ухвалено на тлі ризику вимушеного розпродажу Японією американських активів.

14) Війна зробила перспективу тривалого миру в Газі, на Західному березі й навіть у Лівані ще примарнішою, оскільки на тлі конфлікту посилилася недовіра до політики США й Ізраїлю на Близькому Сході. Водночас менш імовірним стало й подальше розширення «Угод Авраама».

15) Зрештою, війна ще більше підірвала суспільну підтримку Ізраїлю в США. І, ймовірно, посилила сумніви щодо виправданості попередньої безумовної військової та фінансової допомоги Ізраїлю з боку Вашингтона.

Переклад NV

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал