«Роби, що я кажу, інакше не запрошу тебе на мій день народження!»
«Не буду твоїм напарником у цьому проєкті, якщо не віддаси мені десерт зі свого обіду!»
Таке залякування багато дітей шкільного віку використовує як метод розв’язання конфліктів. А деякі батьки та вчителі вважають подібні поширені погрози загалом нешкідливими.
Але зрештою, чи так уже вони відрізняються від того, що діти можуть чути від дорослих у своїй родині? Від «Твоєму татові краще відвезти тебе до школи вчасно, інакше твоя мама дуже розсердиться на нього!» до «Якщо не віддаси мені цю іграшку, більше не будеш моїм найкращим другом!» — лише один крок.
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
І доросла, і дитяча версії є проявами булінгу. Як дитячий психолог я знаю, що діти відтворюють ту поведінку, яку спостерігають вдома. При цьому булінг пов’язаний із негативними наслідками не лише для тієї дитини, з якої знущаються, а й для тих, хто знущається: в останніх ризик зіткнутися з депресією у підлітковому віці вищий, ніж у їхніх однолітків. Підлітки, які булять інших, також частіше поводяться агресивно і порушують правила, мають проблеми зі вживанням психоактивних речовин і проводять час із однолітками, які мають такі самі схильності.
Хороша новина полягає в тому, що батьки можуть змінити власний спосіб розв’язання конфліктів, щоб продемонструвати дітям приклад здоровішого та позитивнішого спілкування.
Як переконувати людей робити те, що ви хочете
Незалежно від того, у якій культурі вони зростають і який мають темперамент, більшість дітей діють, маючи на меті одне з двох: отримати (чи зробити) те, чого вони хочуть, або ж уникнути того, чого вони не хочуть.
Діти хочуть обіймів і ласки, похвали, крутих іграшок, смачної їжі та солодощів. Вони хочуть гратися, веселитися та проводити час із рідними та друзями. З іншого боку, вони не хочуть робити те, що здається їм утомливим, стресовим, страшним або нудним, наприклад, прибирати, допомагати із хатніми справами, готуватися до сну або виконувати складні чи марудні шкільні завдання.
Якими способами можна змусити когось зробити те, що йому не хочеться робити, особливо якщо ця людина залежить від вас? Можна використовувати позитивні прийоми — наприклад, пряме заохочення, стимули та похвалу, — а можна негативні — погрози, маніпуляції та примус. Деякі з них — наприклад, ввічливе прохання, постійне використання слів «будь ласка» та «дякую» — діють краще за такі як пиляння чи благання.
Діти дізнаються, які методи є ефективними і прийнятними, спостерігаючи, як їх застосовують ті дорослі, які мають над ними владу.
Прояви поваги мають величезне значення
Як один із крайніх проявів, діти, які бачать, що батьки агресивно поводяться одне з одним, схильніші до агресії та насильства у власних соціальних стосунках. У своїй знаковій науковій роботі під назвою Дослідження ляльки Бобо, опублікованій у 1961 році, психолог зі Стенфорда Альберт Бандура виявив, що дошкільнята, які бачили, як дорослий бив і копав надувну фігуру розміром із людину, частіше агресивно зривалися на цій ляльці, коли відчували розчарування.
У своїх дослідженнях я зосередилася на людях, які ще в ранньому дитинстві були свідками домашнього насильства між батьками. У дорослому віці ці люди частіше ставали як жертвами насильства, так і тими, хто його вчиняв у стосунках зі своїми партнерами. Особливо часто насильство у дорослому віці проявляли ті, хто стикався з домашнім насильством у дошкільному віці, а не в пізніші роки — це свідчить про те, що раннє дитинство є особливо важливим періодом, коли батьки мусять демонструвати здорові моделі поведінки в конфліктних ситуаціях.
Багато людей зазвичай обходяться без застосування фізичної сили одне до одного чи до своїх дітей, тому діти також звертають увагу на те, як працюють тонші прийоми, зокрема маніпуляції, погрози та ізоляція. Дитина, яка постійно чує: «Якщо не зробиш цього, можеш попрощатися з тим» або «Якщо ти цього не зробиш, я з тобою ось що зроблю», — засвоює, що погрози є прийнятним і ефективним способом змусити інших підкоритися.
А як щодо ще підступнішої поведінки, наприклад, взаємної критики батьків або ігнорування одне одного?
Якщо діти регулярно стають свідками того, як дорослі звинувачують або знецінюють одне одного — наприклад: «Мамуся така незібрана, у неї постійно все шкереберть!» або «Тато такий ледачий, що мамі завжди доводиться самій і готувати, і прибирати» — то вони з більшою імовірністю використовуватимуть такі самі стратегії, щоб самоствердитися в суспільстві.
У випадку з дітьми молодшого віку це матиме такий вигляд: «Ми не будемо з тобою грати, бо в тебе потворна сукня» або «Ти недостатньо розумний для того, щоб виконувати це завдання разом зі мною». Діти здатні помічати слабкі сторони одне одного і використовувати їх, щоб домогтися свого.
А старші діти, які бачать, як один із батьків карає іншого «мовчанкою», «ігноруванням», «бойкотом» або «зникненням», починають вважати такі дії стратегіями, що можуть стати у пригоді.
Показуємо приклад доброти
Але як щодо протилежної ситуації: якщо дітям шкодить поганий приклад батьків, які демонструють агресію або неповагу, чи піде на користь демонстрація поваги, доброти та співчуття? Відповідь — так.
Батьки, які завжди висловлюють взаємні прохання з повагою, дякують одне одному, хвалять одне одного й діють як команда, демонструють своїм дітям здорові соціальні стратегії, і такі моделі поведінки мають довгострокові переваги. Озброєні цими позитивними навичками, діти не тільки з меншою імовірністю стануть знущатися з інших, щоб отримати бажане, але і з більшою імовірністю розпізнаватимуть булінг щодо себе — і протистоятимуть йому.
Наприклад, якщо мама є більш терплячою та чуйною, а тато здатний бути непохитним і «стояти на своєму», вони можуть скоординувати зусилля та використовувати сильні сторони одне одного. Це може бути так: мама м’яко, але впевнено організовує ранкові збори, а тато бере на себе відповідальність за дотримання чіткого режиму сну.
Але щоб діти це помітили, дуже важливо, щоб у їхній присутності обоє батьків хвалили сильні сторони одне одного: «Подякуємо мамі за те, що встигли вийти з дому вчасно!» — «Як нам пощастило, що тато дбає про наш розпорядок!» Ці ледь помітні, але відчутні прояви поваги мають величезне значення і підказують, як використовувати стосунки для досягнення власних інтересів, але робити це в позитивний і здоровий спосіб.
Діти, які звикли отримувати бажане за допомогою ввічливості та поваги, менш схильні терпіти злу, підлу або маніпулятивну поведінку з боку хуліганів. Доброта стає частиною їхньої особистості, і це дає їм силу просто розвернутися та піти від кривдника.
Діти спостерігають за дорослими, щоб зрозуміти, як слід поводитися. У батьківській владі не тільки визначати, що і як робитимуть діти, а і власним прикладом демонструвати, як ставитися одне до одного і як долати труднощі, зберігаючи при цьому позитивний настрій. Головне — показувати, що все можна успішно вирішити за допомогою доброти, командної роботи та вдячності — і робити це протягом усього життя дитини, в ідеалі — з найранішого етапу її розвитку.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Оригінал опубліковано на The Conversation