Загальна канва виглядає так: болотний диктатор боїться замаху та перевороту, а між силовими структурами наростають конфлікти. Заодно розкрилася інтрига масових відключень інтернету на болотах: за цими заходами стоїть не ФСБ, як вважалося раніше, а Федеральна служба охорони (ФСО), що забезпечує особисту безпеку вищого керівництва РФ і, зокрема, самого Путіна.
Усі можливі заходи безпеки різко посилено. Найближчі співробітники, які мають доступ до «тіла № 1», перебувають під постійним відеонаглядом. Сам диктатор більшу частину часу проводить у модернізованих бункерах, зокрема в Краснодарському краї. Там він може залишатися тижнями, тоді як пропагандистські медіа транслюють заздалегідь підготовлені сюжети про його «активну діяльність».
Водночас Путін фактично припинив відвідувати свої улюблені резиденції в Московській області та на Валдаї.
У такому режимі московський цар живе вже кілька місяців. Безпрецедентне посилення безпекових заходів відбулося після ліквідації генерал-лейтенанта Фаніля Сарварова в Москві 22 грудня 2025 року — цей військовий злочинець загинув унаслідок підриву автомобіля.
Немає сумнівів, що Путін боїться українських спецслужб. Але не менше він боїться власного оточення. У звіті зазначається, що одним із ключових джерел нестабільності він вважає свого давнього соратника — колишнього міністра оборони, а нині секретаря радбезу РФ Сергія Шойгу.
Путін фактично припинив відвідувати свої улюблені резиденції
Ситуація має свою передісторію. Колись Путін «оригінально» розв’язав конфлікт між Шойгу та власником ПВК Вагнер Євгеном Пригожиним. Як відомо, Пригожина ліквідували. А от із Шойгу вийшло значно цікавіше: його усунули з посади міністра, після чого почали методично знищувати його оточення — арештовувати заступників, конфісковувати майно, «зливати» компромат у ЗМІ.
Сам Шойгу при цьому залишається формально недоторканим. Його роль принизлива: спостерігати за розправою над власним кланом і не втручатися. Така собі «царська забава», яка закономірно призвела до того, що цар почав боятися свого боярина. Подібні розваги з аналогічними наслідками практикувалися на болотах ще за часів Івана Грозного.
Окремо у звіті зазначається, що нинішні чвари у вищому ешелоні силових структур зумовлені невдачами на фронті, а також економічними та іншими внутрішніми проблемами. Фактично «конфлікт еліт» переходить у нову фазу — внутрішню війну силовиків. Це підкилимна, невидима війна, але від того не менш реальна: з замахами, вбивствами, викраденнями та катуваннями, замаскованими під «слідчі дії». Під загрозою всі — включно з «головним арбітром». Болотний цар боїться своїх бояр, бо добре знає, з ким має справу. Інстинкти його не підводять.
Замах на Путіна рано чи пізно відбудеться — це майже неминуча доля будь-якого диктатора. Адольф Гітлер пережив десятки замахів у період з 1933 по 1945 рік. Найнебезпечніші з них сталися у 1944−1945 роках, коли стало очевидно, що війна програна, а сам фюрер — військовий злочинець. Заколотниками були вищі офіцери — освічені, раціональні люди, які усвідомлювали катастрофу та розуміли, що Гітлер — злочинець.
У випадку з Путіним ситуація дещо інша: навколо нього немає аристократів.
Зате є безліч щурів, які чудово розуміють: корабель під його керівництвом іде на дно, а тікати їм нікуди. Це також потужна мотивація для ліквідації «бункерного діда». Шанси Путіна вижити в таких умовах виглядають примарними. А якщо й виживе — з високою ймовірністю постане перед Міжнародним кримінальним судом.
Ніхто не знає, як довго триватиме ця інтрига. Але ми точно знаємо інше: агресора чекають нові поразки на полі бою і нові «далекобійні санкції». Історія розставить усі крапки над «і». Недоімперія зникне з лиця землі.
Правда переможе. Ми — переможемо. Слава Україні!
Текст опублікований з дозволу автора