«Вбивали по 15 росіян за день». Розповідь колишнього юриста, який став одним з найкращих снайперів Центру спецоперацій «А» СБУ

А тоді Хантер навчав новостворений снайперський підрозділ.

Кокос згадує, що тренування проходили, як в голлівудському фільмі, — командир добивався того, аби його бійці опанували свої страхи, мали досконале відчуття темряви та лісу, не звертали уваги ні на голод, ні на холод.

«Він міг протягом 9−10 годин ганяти нас на полігоні, на якому плюс 40 градусів. Ми займалися, — пригадує Кокос. — І на зворотному маршруті слідування просили у нього зупинитись, — води попити. А він відповідав: ні!».

Група, так і не вгамувавши спрагу, прибувала на базу, переодягалась і виходила на нічні заняття. Тобто, іноді бійці вимушено обходились без води по 8−9 годин.

«На той момент я думав: що це нам за керівник трапився?! Але з часом зрозумів, що він робив з нас універсальних солдатів», — пояснює колишній юрист.

Профіль своєї нинішньої роботи він описує так: снайпер та один із бійців диверсійної та контрдиверсійної групи ЦСО «А».

Його група не лише виконує класичну снайперську роботу зі стрільби на довгі дистанції, але й працює по ворожих диверсійно-розвідувальних групах (ДРГ), російських снайперах, їхній бронетехніці, камерах спостереження тощо. Розшукує цілі, а вже потім — знешкоджує.

Кокосу доводилось виявляти ворожих професійних стрільців і по той бік лінії фронту. І змагатись з ними у надзвичайно небезпечному виді військового «спорту» — снайперських дуелях.

«В мене було декілька таких дуелей, — розповідає Кокос. — Одного разу ворожий снайпер вистрелив першим. Виявилося, що ми дивились один на одного, але він був у бліндажі в темряві на дистанції 960 метрів! Я побачив ледве помітний спалах від пострілу, тож інстинктивно трохи відвів голову від прицілу. Завдяки цьому куля пройшла по шолому, залишивши на ньому глибокий слід».

Снайпери працюють парами: один спостерігає та веде вогонь, а другий коригує та в разі промаху допрацьовує. Потім вони міняються. Зміна кожного на бойовій позиції триває по 2−3 години, впродовж яких не можна рухатись, а снайперу — відривати погляд від сектору спостереження в прицілі.

В роботі снайпера, як уточнює Кокос, важливі не тільки параметри повітря — вологість, сила вітру, а навіть такі «дрібниці», як температура пороху в набої чи пульс на долоні стрільця, який передається у вигляді вертикальних коливань на ствол рушниці. Останні показники грають особливо важливу роль, якщо ціль розташована на великій відстані.

Донбас, початок

Підрозділ Кокоса опинився на Донбасі в кінці 2014 року. А один з перших його бойових виходів стався в Горлівському районі, на північ від Донецька.

Саме там, у селищі Нікішино, біля місцевої школи 5 спецпризначенців снайперського підрозділу СБУ виявили велике скупчення ворожої піхоти та прийняли бій разом із бійцями 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади (ОГШБр).

У Кокоса тоді була ще радянська гвинтівка СВД. І по супротивнику вогонь він вів майже впритул — дистанції були від 30 м до 520 м, через що був випадок, коли однією кулею снайперу вдалося вразити одразу двох росіян.

Кокос пригадує, що після так званої «заморозки» бойових дій вздовж лінії зіткнення на сході, що сталась у 2015 році, снайпери-росіяни почали приїжджати під Донецьк або на Маріупольський напрямок на тренування — постріляти по живих цілях, тобто, по військовослужбовцях ЗСУ. Ворожих фахівців видавали кулі з вольфрам-карбідовим сердечником від спеціальних набоїв калібру 338, розроблених під снайперські гвинтівки.

При цьому росіяни боялися зближатися з українцями на дистанцію меншу за 1 км, тому їх було важко виявити.

Але снайпери СБУ ставили в окопах магазинні манекени, яких одягали в балаклави та військову форму. Їх «тіла» наповнювали сумішшю деяких хімічних речовин, яка грілась і давала температуру близько 36,6 градусів — у тепловізор таких «солдатів» майже неможливо було відрізнити від справжніх. Манекенам, як пояснює Кокос, додавали ще й роботизовані руки, аби вони могли підіймати бінокль.

Манекен у окопі рухався, а групи українських снайперів чекали, поки ворожий стрілець не витримає і проявить себе. Коли з того боку лунав постріл, спецпризначенці СБУ били у відповідь. І якщо ворог не отримував кулю, по ньому починали гатити міномети.

На Донбасі Кокос мав і свою першу снайперську дуель — вона сталась у знаменитій Авдіївській промзоні.

Група СБУ зайшла на одну з тамтешніх позицій. І під час бойового чергування Кокос побачив, як ворожий снайпер веде вогонь по українському бійцю. На щастя для військовослужбовця ЗСУ, ворог не влучив.

На нещастя для ворога, з відстані 315 м влучив Кокос. «Я зробив свій постріл і по радіоперехвату ми вже зрозуміли, що так був ліквідований російський снайпер — «Лебідь», — пояснює спецпризначенець.

Велика війна

Повномасштабне вторгнення Кокос зустрів під Києвом.

3 березня 2022 року його підрозділ знаходився в Макарові, на захід від столиці, та мав завдання стримати наступ ворожих колон.

Позиція Кокоса та його групи знаходилась в одному з недобудованих домів, — звідти бійці СБУ ефективно вражали ворожу піхоту. Але в бік снайперів почав рухатись російський танк. Кокос разом із побратимом на позивним Мачете прийняли бій, почавши бити з гвинтівки по приладах прицілювання та спостереження броньованого монстра. І хоча ворожа гармата відповіла, танк був змушений відвернути.

В кінці березня 2022-го снайперську групу Кокоса направили в Харківську область. Тоді ЗСУ стримували вороже просування біля Барвінкового, але військ для цього в українців було недостатньо. Росіяни мали 20-кратну перевагу у живій силі та задіяли ще й важку техніку, якої оборонцям бракувало.

Тому була потреба в гарно навчених та універсальних бійцях, якими і стали спецпризначенці ЦСО «А» СБУ.

«Ми трималися надзусиллями. Стримували, маневрували, показували, що нас тут багато, проводили мінування навіть у ворожому тилу, розвідували, коригували вогонь артилерії», — розповідає про операцію під Барвінковим Кокос. Йому з побратимами доводилось навіть стримувати прориви танкових колон.

«Це була війна людей проти машин, — пригадує снайпер, додаючи. — Наша піхота — це титани, які бʼються за кожен метр нашої землі, за кожну посадку навіть ціною власного життя».

Згодом, трохи на схід від Барвінкове, під самим Ізюмом, спецпризначенцям СБУ довелось витягувати з оточення групу бійців 25-ї Січеславської окремої повітряно-десантної бригади ЗСУ. Серед них було багато поранених, але хлопці не здавались. Та й робити цього було не варто, — росіяни розстрілювали усіх полонених.

Бійці Центру спецоперацій «А» СБУ вирішили евакуювати з оточення поранених побратимів.

Кокос згадує, що з транспорту для цієї ризикованої операції знайшли лише червоного цивільного позашляховика.

Авто навіть не встигли пофарбувати в захисне хакі, — так воно червоною плямою з відчайдухою-водієм всередині та під прикриттям спецпризначенців СБУ і проскочило через поля до посадок, де знаходились українські десантники. А потім підібрало декількох поранених і так само зухвало прорвалось назад, до своїх на висоту за населений пункт Бражківка.

«Ворог не очікував, що ми зможемо це зробити на червоному позашляховику», — пояснює Кокос.

Згодом в його воєнній біографії сталась історія з викраденням ворожої бронетехніки.

Неподалік від лінії фронту на міні, встановленій українцями на перехресті доріг, підірвався ворожий БТР. Його екіпаж втік, залишивши зброю та набої. Цього якраз не вистачало українцям. Кокос із побратимами ризикнули і разом із начальником розвідки 93-ї окремої мехбригади «Холодний Яр» під'їхали до ворожої броньованої машини, і просто на очах ворога зняли з неї кулемет та деяке обладнання разом з набоями. А потім відійшли, підірвавши БТР.

«Росіяни були від нас з двох боків. Але вони вирішили, що на БТР працюють їх „колеги“ з іншого боку, — з посмішкою переповідає ту історію Кокос. — Окупанти оговтались лише тоді, коли БТР злетів у повітря. Але ми були вже далеко».

Але все ж ворог дістав Кокоса, — це сталось пізніше, під час евакуації з місця бойового зіткнення одного пораненого медика. Група, з якою знаходився снайпер, потрапила під ракетний обстріл. Убитих було чимало, а самого Кокоса врятувала власна реакція — він встиг повернутись до місця прильоту ракет лівим боком, та авто, яке прийняло на себе багато уламків,.

«Після вибуху осколок зніс мені частину верхньої щелепи разом із зубами та губою», — розповідає Кокос. І веде далі: «Частина уламків потрапила в бронезахист. Один уламок зламав руку, інший влучив у коліно, а останній зайшов за вухом під череп».

Снайпер вижив. Але далі був госпіталь і виснажливе лікування — лікарі зробили Кокосу шістнадцять операцій. Йому навіть встановили імпланти, — довго нарощували кістки щелепи.

Кокос повернувся у стрій після тривалого лікування на початку зими 2023−2024-го, — і одразу потрапив у пекло, в Авдіївку.

Його позиція була «на коксохімі» — в руїнах місцевого комбінату. Там спецпризначці СБУ контролювали невеличку ділянку фронту, але й тут за одне чергування їм вдавалося знищувати до 15 окупантів. «Вся місцевість там просто засіяна трупами росіян», — уточнює Кокос.

«Ми воюємо на своїй землі, заради перемоги, за наші сім'ї, за нашу незалежність — каже наостанок боєць СБУ. — І ми, снайпери, вдосконалюємось, тренуємося, щоб зберегти більше життів нашої піхоти та знищити якомога більше ворогів».