Інтенсивність дипломатичних контактів між світовими державами останніми тижнями була настільки високою, що на цьому тлі легко було не помітити явне затишшя в традиційно тісній взаємодії Росії та КНР.
Президент Росії Володимир Путін провів безліч телефонних переговорів із лідерами країн Близького Сходу, проте його остання розмова з генсеком Китаю Сі Цзіньпіном відбулася ще на початку лютого, під час святкування Нового року за місячним календарем. Остання ж особиста зустріч відбулася на початку вересня 2025 року, коли Путін був одним із численних гостей на військовому параді в Пекіні.
Квітневий візит міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова до Пекіна мав продемонструвати стабільність двосторонніх зв’язків, однак
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
точної дати візиту самого Путіна, запланованого на першу половину цього року, досі не підтверджено.
Зміст переговорів Лаврова з міністром закордонних справ КНР Ван Ї і головою Сі Цзіньпіном було передано в традиційно обтічній алегоричній манері. Щоправда, відомо, що одним із пунктів, на якому наполягала китайська сторона, стала пропозиція вивести партнерство Росії та КНР на новий рівень.
Описуючи підсумки свого візиту, Лавров вважав за краще не зупинятися детально на цьому питанні. Вочевидь, нова якість залежності Росії від КНР передбачає таку реконфігурацію відносин, яка лише формально може вважатися рівноправною.
Глибина економічної кризи в Росії не є секретом для керівництва КНР, навіть якщо Путін намагається применшити її масштаби та вичитує міністрів за провали в реалізації планів зі стимулювання промислового зростання. Після спаду у двосторонній торгівлі 2025 року за перші два місяці поточного року китайський експорт до Росії зріс майже на 20%, однак інвестиційна активність залишається незначною, що не дає змоги усунути докорінні причини рецесії в Росії.
Московські експерти, — уникаючи, щоправда, різких висновків, — зазначають, що китайське бачення свого лідерства у світових справах істотно відрізняється від російських домагань на статус великої держави, і цей розрив продовжує збільшуватися.
Ця відмінність особливо помітна на прикладі конфлікту в Перській затоці: якщо спроби Росії вплинути на ситуацію виявилися марними, то до позиції КНР, судячи з усього, серйозно дослухаються всі сторони.
Російські спостерігачі вважають, що Пекін використовує свої зв’язки з Пакистаном для моніторингу і навіть прихованого впливу на посередництво між Іраном і США, утримуючись при цьому від будь-яких рішучих кроків. Блокада імпорту китайської нафти із Затоки могла б зіграти на руку Росії, однак нещодавні українські удари по нафтотерміналах на Балтиці та Чорному морі призвели до значного падіння обсягів експорту і підірвали репутацію Москви як надійного постачальника.
Деякою часткою позитиву для Кремля стало продовження США режиму пом’якшених санкцій проти російської нафти — як повідомляється, про це домовився спецпосланець Путіна Кирило Дмитрієв під час своєї поїздки до Штатів минулого тижня. Проте очікуване відкриття Ормузької протоки неминуче потягне ціни на нафту вниз, перекреслюючи надії на тривалий період надприбутків.
Цінність партнерства з Росією в геоекономічному маневруванні знижується
Одним із випадків, коли Росія, КНР і США опинилися на одній хвилі, стали вибори в Угорщині. Пекін, здавалося, намагався не втручатися в них, але візит Вана в лютому минулого року не залишив сумнівів у його уподобаннях.
Російські коментатори намагаються філософськи поставитися до нищівної поразки вірного партнера Путіна, прем'єра Угорщини Віктора Орбана, але наслідки цього програшу для Москви напевно будуть глибокими.
Пекін, навпаки, має всі підстави розраховувати на те, що стратегічне партнерство з Угорщиною, встановлене під час візиту Сі до Будапешта в травні 2024 року, буде підтримуватися новим урядом, який підкреслює свій прагматичний підхід. Очікуване потепління відносин Угорщини з ЄС завдасть шкоди позиціям Росії в умовах ескалації протистояння із Заходом.
Одним із кроків у цій ескалації стала публікація міністерством оборони Росії списку європейських компаній і підприємств, що беруть участь у спільних з Україною проєктах з виробництва безпілотників, покликана застерегти від такої співпраці. Новий рівень військово-промислової інтеграції, досягнутий Києвом за рахунок передання технологій і досвіду таким країнам, як Німеччина, Норвегія, Польща і Велика Британія, ймовірно, і спровокував настільки екстраординарну спробу залякати обережних європейців. Ці держави перестали бути просто спонсорами української системи ППО, перетворившись на повноцінних партнерів зі створення колективного оборонного потенціалу.
Така співпраця дала змогу Україні отримати перевагу у війні дронів: тепер тактичне домінування на полях битв на Донбасі підкріплюється ударами середньої дальності по російських резервах і логістиці.
Створений міністром оборони РФ Андрієм Бєлоусовим центр перспективних безпілотних систем «Рубікон», що працює поза традиційною командною структурою, поки що не здатний зрівнятися з українськими можливостями, незважаючи на потік бадьорих звітів про свої перемоги.
Єдина надія Росії на повернення стратегічної ініціативи полягає в розширенні постачань компонентів для безпілотників і комунікаційних технологій з КНР. Однак отримання необхідної згоди на високому рівні на таку підтримку аж ніяк не гарантоване.
Пекін дає зрозуміти, що не бажає поразки Росії, але ескалація конфронтації з Європою також відповідає інтересам КНР.
Цінність партнерства Росії в цьому геоекономічному маневруванні знижується, і Путін навряд чи може розраховувати на те, що його майбутній візит принесе відчутні плоди у вигляді допомоги КНР у подоланні економічного спаду і стратегічної глухого кута. Натомість Кремль може отримати недвозначне послання про позицію Китаю щодо припинення війни проти України, причому не обов’язково через укладення мирної угоди, а радше через необхідність визнання того, що цей конфлікт перетворився для Росії на виснажливий процес, у якому країна знищує саму себе.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Павла Баєва. Републікацію повної версії тексту заборонено.