17 червня по Україні було запущено 440 дронів, 4 липня — 539 дронів, 9 липня — уже 728 дронів.
Але на виході у агресора нова модифікація Shahed-238 (Герань-3), що розвиває швидкість до 600 км/год. Новий дрон за швидкістю втричі перевищує швидкість гвинтових аналогів.
Перше підтверджене бойове застосування зафіксовано при ударі по Києву у 2025 році, хоча підозри про тестові запуски з’являлися ще у січні 2024 року.
Перехід від гвинтових до реактивних дронів — ось що кардинально змінює: українські мобільні групи ППО, що ефективно збивають повільні Shahed-136 з кулеметів та ПЗРК, виявляються практично безсилими проти цілей, що летять на швидкості винищувача часів Другої світової війни. Максимальна швидкість 550−600 км/год. При пікіруванні на ціль швидкість може досягати 700 км/год. Бойова частина варіюється від стандартних 40−50 кг до важкого варіанта 90 кг.
Це змушує Україну використовувати дорогі ракети
Це змушує Україну використовувати дорогі ракети систем Patriot та IRIS-T вартістю від $430,000 до $3-$4 млн проти дронів ціною $150 тис.
Росія розгорнула виробництво трьох модифікацій системи наведення:
1. Базова версія використовує інерційну навігаційну систему з корекцією GPS/ГЛОНАСС та комерційні компоненти західного виробництва, замасковані під китайські аналоги.
2. Друга модифікація оснащена електронно-оптичною головкою самонаведення для ураження теплових цілей.
3. Третя, найнебезпечніша версія, має пасивну радіолокаційну головку самонаведення для придушення систем ППО.
Особливе занепокоєння викликають повідомлення української розвідки про інтеграцію терміналів Starlink у збитих дронах, що потенційно дозволяє вести відеотрансляцію та коригувати польотне завдання у реальному часі.
Виробнича база сконцентрована у Татарстані. Основне виробництво розгорнуте в особливій економічній зоні «Алабуга» в Єлабузі, приблизно за 1,200 км від кордону з Україною.
На відміну від масованих атак гвинтовими Shahed-136/Герань-2, де за ніч запускається 400−500 і більше апаратів, реактивні варіанти застосовуються точково. Росія використовує реактивні дрони селективно для ураження особливо важливих цілей, які потребують швидкого подолання ППО.
Триразова перевага у швидкості кардинально скорочує час реакції української ППО. Якщо гвинтовий дрон летить від кордону до Києва близько 2 годин, реактивний долає цю відстань за 40 хвилин.
Реактивні дрони інтегруються в комплексні удари спільно з крилатими та балістичними ракетами для навантаження систем ППО.
Типова тактика включає запуск дронів-пасток Гербера без бойової частини для виявлення позицій ППО, потім удар реактивними дронами по виявленим цілям, та фінальну хвилю із звичайних Shahed для ураження незахищених об'єктів.
З добрих новин:
— Турбореактивні двигуни створюють значно більшу теплову сигнатуру, роблячи дрони вразливими для інфрачервоних систем наведення.
— Акустична сигнатура реактивного двигуна також помітніша, що дозволяє українській мережі з 10,000 акустичних сенсорів виявляти їх на більшій дальності.
Що робити?
1. Продовжувати розгортати мережі акустичних датчиків для оперативного виявлення місцезнаходження реактивного дрона, визначення траєкторії руху.
2. З реактивними дронами може цілком справлятися ще радянський ЗРК Стріла-10 (у 1990-ті роки саме їх вивчали на військовій кафедрі).
Але скільки ракет у нас лишилось — не знаю. Виробництво комплексів та ракет було в Росії. Чи можемо робити аналоги? — питання.
3. Електронна війна залишається ефективною проти GPS-наведення — система Покрова успішно збиває з курсу дрони, змушуючи їх падати в Білорусі та Румунії.
Але проти дронів з інерційним наведенням чи оптичними системами самонаведення ефективність РЕБ різко знижується.
4. Використовувати лазери. В Україні було представлено лазерний комплекс Тризуб. Нібито протестовано збиття цілей на відстані 5 тисяч метрів. ТТХ не знайшов, але пишуть, що збиває цілі, що швидко рухаються, на відстані до 3 км і засліплює до 10 км. Вартість пострілу — кілька доларів. Вартість однієї установки (за аналогами) — до $5 млн.
5. Повернути в Україну частину з 20 тис. ракет (земля-повітря), які Трамп передав на Близький Схід.
6. Використовувати реактивну авіацію. Але тут питання економічної доцільності. Середня вартість збивання одного Шахеда з МіГ-29 з Р-73 буде приблизно $150,000, а з F-16 з AIM-9 Sidewinder — $38,000. Якщо F-16 використовують AIM-120 AMRAAM, вартість може становити від $400,000 до $1 мільйона, що робить такий підхід не раціональним (хоча, якщо порівнювати з вартістю можливих руйнувань, сенс є).
7. Використовувати класичні ПЗРК. Stinger (вартість пострілу $30 000): діапазон до 4,8 км, інфрачервоне наведення, підходить для цілей, що низько летять. Starstreak ($15 000): діапазон до 7 км, лазерне наведення, висока швидкість, ефективний проти маневрених цілей. Igla ($15 000): діапазон до 5 км, інфрачервоне наведення, ефективний проти дронів з тепловим слідом. RBS-70 ($75 000): діапазон до 8 км, лазерне наведення, висока точність.
8. Розширювати лінійку дронів-перехоплювачів, створюючи реактивні моделі. Наприклад, ми вже маємо реактивні ударні дрони Пекло і Паляниця. Їхня швидкість досягає 700 км на годину. Але їхня вартість за одиницю надто висока — $200 тис. (Пекло), $1 млн (Паляниця).
Хоча вартість дрона Пекло близька до вартості Герані-3.
Отже, росіяни, найімовірніше, будуть нарощувати виробництво реактивних дронів, якими тероризуватимуть Україну восени. Ключові цілі — військові об'єкти, штаби, аеродроми, виробництво військової техніки, енергетичні об'єкти, логістичні об'єкти. Буде важко. Готуватися треба вже сьогодні.
Текст опубліковано з дозволу автора