У Москві влада зірвала виставку до сторіччя Андрія Сахарова. Чиновники відмовилися погодити цитати вченого і правозахисника.
В принципі, їх можна зрозуміти. Тому що Андрій Сахаров належить до тієї частини російського спадщини, яка надзвичайно незручна для сучасної Росії. Він встиг побувати в опалі за життя, а тепер опинився в опалі посмертно, — пише Павло Казарін для Крим.Реалії.
Тому що для російської держави вигідний лише один Андрій Сахаров. Той, що створював водневу бомбу. Той, що вивчав керовану термоядерну реакцію. Той, що доктор наук, академік і тричі герой соціалістичної праці.
І зовсім незручний інший Сахаров. Той, що підписував лист до Брежнєва із закликом не реабілітувати Сталіна. Той, що засуджував вторгнення в Чехословаччину. Той, що засуджував репресії і їздив на процеси над дисидентами.
Москві незручний Сахаров-правозахисник. Той, що засуджував введення радянських військ в Афганістан. Той, що був позбавлений нагород і відправлений на заслання. Сахарову дозволять повернутися в Москву лише після початку перебудови. Він помер в 1989 році, не доживши два роки до руйнування імперії.
А тепер імперія воскресла. І намагається знову прибрати ім'я Сахарова з власної історії. Сучасна Росія займається всім тим, що він критикував: вторгається в інші країни, будує залізну завісу і переслідує інакомислення. Цитати радянського фізика-правозахисника на цьому тлі перестають бути історією, а починають звучати як розгромне викриття.
Втім, не Сахаровим єдиним. У дев'яності роки, коли офіційна Росія демонстративно рвала зі своїм радянським минулим, вона впустила в свій пантеон дисидентів. Заборонені автори ставали мейнстрімом. Засекречені архіви — надбанням громадськості. На дуже короткий період замки і заборони були скасовані — і колишні ізгої були поставлені на п'єдестал.
А потім настав відкат. У міру того як Росія скочувалася в імперський рецидив, список «допустимих» і «ігнорованих» героїв був приречений на чергову ревізію. І цей список вже точно не вичерпується одним лише Сахаровим.
Якщо російські чиновники хочуть чистоти жанру, якщо їм до душі ідея зачистки пантеону від неблагонадійних — вони можуть викреслити звідти Довлатова. Того самого, що висміював радянську реальність і вважав Че Гевару бандитом. Навряд чи б Сергій Донатович дотримувався іншої точки зору і про Ігоря Стрєлкова-Гіркіна, а тому Москва може сміливо відправляти Довлатова в опалу.
Можна поставити клеймо неблагонадійних на братів Стругацьких. Суцільна націонал-зрада: їх роман Залюднений острів прошитий неприємними аналогіями уздовж і поперек. Та й загальна атмосфера російської дійсності все більше нагадує реальність з їхніх пізніх романів.
У сучасній Росії вже не виходить бути за все хороше проти всього поганого. Прапори невіддільні від цінностей, а епоха лихоліття закінчилася. Кожен змушений давати відповідь на запитання — яка сторона барикад йому ближче. І в компанії яких саме фігур з минулого йому особисто затишніше. Тих, що були за державну велич, чи тих, що були за свободу?
Як тільки Росія вибрала свій курс — її дисиденти перестали їй належати. Вони перестали бути частиною її музейного минулого, тому що знову опинилися на барикадах. Їх слова і біографії перестали бути главами в хрестоматіях — вони стали етичним камертоном нинішньої реальності. Їхні оцінки знову звучать так, ніби написані напередодні в соціальних мережах.
Творчість знову невіддільна від морального посилу, а художній твір — від позиції. Людина для держави чи держава для людини? Право в силі чи сила в праві? Яку ціну ти готовий заплатити за «окрему думку»?
Росія перетворюється на все те, з чим боролися дисиденти минулого. І тому вона знову намагається викреслити їх з історії. Промовчати, не помітити, відвести очі. Можливо, хтось в Кремлі вважає, що таким чином можна уникнути неприємних порівнянь і аналогій. Але тільки аналогії та порівняння від цього стають лише рельєфнішими.
Друкується з дозволу Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20036, США
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ