«Міна уповільненої дії». Чому на переговорах виникла тема визнання Криму російським і що ще РФ «згодує американцям» — інтерв'ю NV

І чому вона викликала настільки бурхливу і абсолютно емоційну реакцію з боку Трампа? А все дуже просто. Росіяни не збираються забиратися не лише з Криму, а з усіх окупованих територій. Більше того, хочуть окупувати більше територій України, чого вони теж не приховують. Але от хочуть визнання лише анексії Криму. Чому? Тому що це міна уповільненої дії під будь-які домовленості. Тому що ратифікація цих домовленостей, навіть якби їх хтось колись підписав, буде неможливою.

Це створить для росіян прекрасну нагоду в подальшому, дезавуювати ці домовленості і знову відновити війну. А перед цим посіяти політичний хаос в Україні і використати потім цей хаос для реалізації своїх власних інтересів. Таким чином вони діють.

А вхопилися вони за прагнення Трампа якомога швидше оголосити про завершення війни і про свою геополітичну перемогу. І під цим прикриттям вони поступово «згодовують» Трампу все більші обсяги потрібних йому тез. При цьому нічого не збираючись завершувати, але прагнучи витягнути з цієї ситуації максимум для себе переваг, що вони, власне кажучи, і роблять, користуючись абсолютно дивовижною адміністрацією Трампа. Яка точно увійде в американську, в світову історію. Але це буде потім, а зараз нам з ними жити.

— Що ще росіяни можуть упакувати туди? Ми зараз зосереджуємося на кількох пунктах. Це питання окупованих територій і неможливості їхнього визнання або відторгнення, питання членства в НАТО. Але ж це далеко не єдині можуть бути пункти ось цього «меню», яке росіяни подають Трампу. Ви пам’ятаєте історію про, наприклад, обмеження чисельності української армії, про політичний нейтралітет, про європейські військові контингенти на території України. Тобто можна до безкінечності наповнювати переговори новими пунктами.

— Можна. При цьому робити їх абсолютно неприйнятними. Для того, щоб користуватися кожною відмовою України, як приводом домагатися від адміністрації Трампа якихось недружніх кроків щодо України. Тобто вони це можуть робити.

Це прекрасна для них ситуація. Тому що вони постійно розширюють перелік вимог, поступово просувають їх Трампу, Трамп їх в свою чергу просуває до України, Україна їх відкидає, це викликає більш негативну реакцію з боку Трампа, і все. І таким чином це призводить до поглиблення прірви між Україною та Сполученими Штатами. І цим достатньо виразно росіяни маніпулюють.

Тому, справді, там буде багато відповідних вимог. І вони відомі.

Недаремно зараз російські чиновники почали говорити, що їх цікавлять не території, їх цікавлять люди. І скрізь, де є російськомовні громадяни України, вони їх будуть «захищати».

А ще є питання УПЦ МП, цю структуру теж треба захищати. А ще є багато інших моментів.

А їм треба гарантії від того, що Україна на них не нападе, якісь обмеження для української армії.

А політичні обмеження — ця легендарна «денацифікація». Я впевнений, що через деякий час вони висунуть, наприклад, вимоги заборони Азову чи інших відповідних військових підрозділів України, як організацій, які їм не подобаються. Це все буде, можете не сумніватись. І вони це все будуть поетапно «згодовувати» американцям.

А оскільки Трамп висловлює повну готовність сприймати будь-які бажання росіян в якості того, що треба виконувати, то вони, звичайно, будуть цим користатися по повній програмі. Можете не сумніватись.

— Але наскільки широке вікно можливостей у росіян? Чи це може тривати безкінечно?

— Поки американці готові грати в цю гру, росіяни теж будуть грати. Тобто доки американці готові вдавати, що вони проводять якісь переговори щодо завершення війни і вони успішні, росіяни будуть цією темою користатися.

А як довго американці планують цим займатися, я не знаю. Судячи з їхніх заяв, вони начебто не планують нескінченні переговори, вони планують якогось швидкого результату. А якщо цей результат не буде досягнуто, то вони вийдуть з процесу. Побачимо.

Але поки американці готові це все слухати і сприймати, росіяни будуть їм це все нав’язувати.

— Якою є роль Європи в цьому процесі? Ми чуємо оцінки. Наприклад, є коментар з Парижу про неприйнятність перегляду кордонів, що стосувалося цієї історії з нібито визнанням Криму. Наскільки впливовими можуть бути такі слова і, зокрема, дії європейських столиць?

— Тут, я думаю, проблема така, що росіяни, будуть цю всю тему використовувати досить довго. Я, власне, уже про це казав.

Щодо Штатів. Думаю, що тут є теж певна критична точка, вона пов’язана, зокремаі, із внутрішньопартійною ситуацією у Республіканській партії.

Я думаю, всі ми бачили відому ситуацію з американським конгресменом від республіканців, який зустрічався з виборцями. Його запитали про Україну і політику Трампа, він сказав: «Ні, я впевнений, що Трамп притягне Путіна до відповідальності».

Тобто далеко не всі республіканці - це MAGA (трампісти, від гасла Трампа Make America Great Again, Зробимо Америку знову великою — Ред.), і, відповідно, врешті це може створювати для Трампа теж певні проблеми.

Тому не дивно, що Трамп ухиляється від відповіді, наприклад, на питання щодо анексії Криму. Він каже, що нехай підписують, мене це не цікавить, це не моє питання, я хочу завершити війну. Тому що, очевидно, винести самостійно на розгляд американських політиків питання визнання анексії Криму він не може. І це так само створює певні обмеження.

Це не моя якась оригінальна думка, але багато хто відзначає, що політика Трампа рухається колами чи спірально. Тобто спочатку це агресивний натиск, спроба всіх поламати, примусити до виконання забаганок. Потім, якщо це не вдається, це певний тактичний відступ і намагання якимось чином дійти до більш прийнятних компромісів. І далі знову черговий виток цього самого тиску, агресивного протистояння.

Все ж таки, Сполучені Штати — це не монархія. Трамп не якийсь там імператор. Хоча, мабуть, себе ним бачить, намагаючись відповідним чином це відзначити.

До чого це все? Історія, м’яко кажучи, не в своєму фіналі. Ми повинні так само це розуміти. Звичайно, так, зараз це все дуже-дуже погано виглядає, але ситуація — це не фінал цієї історії. Це певний проміжний етап.

Тому я думаю, що в найближчому майбутньому на нас буде чекати багато дуже і дуже цікавих заяв з боку європейців. Європейцям що треба головне зробити? Європейцям треба нарешті позбутися психологічної залежності від думки США. Бо вони дуже від цього залежать. Звикли, що Сполучені Штати забезпечують безпеку Європи, а сама Європа не спроможна це зробити. Ось з цим всім треба боротися.

І при цьому Сполучені Штати теж допомагають в цій боротьбі. Тому що якби вони, наприклад, захотіли просто здати росіянам Україну, Європа, очевидно, це б проковтнула достатньо легко.

А от коли йдеться про те, що Сполучені Штати повністю йдуть з європейської безпеки, залишають європейців розбиратися з цими безпековими викликами самостійно; при цьому сприяють посиленню Росії, а Росія постійно погрожує європейцям і називає їх «єврофашистами», — це привід всерйоз задуматися над архітектурою власної безпеки, яка навряд чи можлива без участі України.