Курська реальність для Путіна. Чому Україна підняла ставки в правильний момент

Повну версію інтерв'ю з Павлом Клімкіним читайте тут

Курський наступ ЗСУ важливий для того, щоб змінити динаміку всього. Скільки Путін все одно сподівається, що він усіх перечекає, перетягне і щось зробить на своїх умовах. А дозволити йому щось зробити на своїх умовах — це для багатьох кінець. Не тільки для нас. В принципі, для Заходу. Скільки потім будуть так показувати пальцями, говорити — ну все. Ну, реально, це не провал, а вже остаточна дегенерація. Тому зміна динаміки важлива. Це нова ініціатива. Це те, що робить сприйняття режиму і його — особисто вразливим, навіть слабким. І на це дивляться не тільки на Заході. А як от Путін буде на цьому фоні свій саміт БРІКС проводити в Казані, коли там щось в Курську відбувається.

Ця логіка, яка не просто заважає, не просто сплутує карти, а реально руйнує взагалі відчуття, що ти крутий, ти створював понад 20 років. А це, як на мене, може і не такий удар по цій фейковій репутації, але майже такий самий.

Ну і є ж міжнародне право. Я завжди всім кажу — в Хартії написано — є право на самооборону. Де ви бачите, щоб воно чимось обмежувалося? Можемо в Арктиці, можемо, умовно кажучи, в космосі, теоретично можемо на Марсі з ними боротися. Це наше право. І, власне, Радянський Союз під ним підписався. Росія каже, що вони правонаступники Радянського Союзу. А раз підписалися, значить мають визнати, що ми діємо відповідно до міжнародного права.

Сьогоднішня Росія з точки зору свого потенціалу і ескалації, доволі небезпечна. І не тільки ядерною зброєю. Там же накопичені шалені обсяги інформації різних кланів, різні технології, контроль над різними непублічними речами. І якщо це почне, як вулкан, вибиватися, то багато хто від того постраждає. Тому, що і як чинити з Росією, це питання, як на мене, поки що без рішення в сьогоднішній реальності.

Говорити з РФ не з позиції сили немає сенсу

Тобто, логіка контрольованої війни, яку веде Захід, не означає, що ми не можемо піднімати ставки. Курська реальність — це, в якомусь сенсі, підняття таких ставок. І дуже правильний момент, до речі, з точки зору таймінгу. Потрібно показати, що до американських виборів у нас є вікно. І ми це вікно використовуємо для того, щоб піднімати ставки і забезпечити собі таку позицію, щоб точно говорити з ними з позиції сили. Оскільки говорити не з позиції сили, я вважаю, взагалі немає сенсу.

Оце моє переконання, якщо хочете, зі всіх моїх переговорів, зі всіх моїх контактів, а я перший раз брав участь в переговорах з ними у вересні 1993-го, тоді це було стратегічне питання — ядерне роззброєння. І у мене таке відчуття, що там нічого не змінилося. Навпаки, стало гірше. В тому сенсі, що якщо ти не ведеш переговори з позиції сили, то краще їх не вести взагалі. А вести переговори з позиції сили можна, більше того, потрібно, але дуже скоординовано зі всіма нашими партнерами, з розумінням нашої стратегії, з розумінням, куди ми хочемо прийти і з розумінням, що не можна досягти всього і на зараз.

Американці ж, та й інші наші партнери, загалом розуміють логіку наших дій. Скільки вони вклалися в підготовку цього, вам ніхто, слава Богу, не скаже. Оскільки іноді у нас бувають такі речі, коли ми щось класно робимо, або намагаємось це робити — в тій же Африці — а потім намагаємося про це сказати, а потім у нас виникають проблеми. І не в тому сенсі, що розриваються дипломатичні відносини, хоча це також проблема, а в тому сенсі, що з Африкою як такою буде потім складніше працювати. Так що краще говорити менше, а робити більше. Так що логіка, яка зараз є, вона прекрасна. А наші західні партнери можуть говорити різне. Хай роблять політично коректні заяви. Ми їх у всьому підтримуємо. А вони хай нам допомагають. Краще не публічно.

Тож чи можемо ми розбити логіку Путіна «а давайте все на моїх умовах»? Можемо і маємо. І Курська операція — це також частина цієї історії.

Чи змінить Курський наступ ставлення росіян до влади. От тут у мене оптимізму немає. Я бачу на сьогодні три чверті плюс-мінус тих, хто там мешкає, як людей, які готові передати відповідальність, все, що завгодно, нагору, які в принципі вважають, що це — нормальне життя. Мовляв, дайте нам щось, а ми вам дамо щось. Тобто соціальний контракт в Росії — ми передаємо вам право вирішувати за нас, а ви даєте нам, що ми їмо, де ми відпочиваємо, де ми мешкаємо. Тобто дуже проста історія.

Але, як ви бачите, квазіфеодальна російська модель теж сиплеться. Вони там роблять зачистку Міноборони після Шойгу. Знаходять там у кожного другого, що він там понаробив, понабудував. І теж в якийсь момент підійдуть (і вони до цього, я вважаю, близькі), що ця модель не працює. А от яка інша модель працюватиме, і яким чином Путін може її втілити, в сьогоднішній Росії — це дуже велике питання.

Чому Захід контрольовано стримує Україну у війні з РФ. Вони бояться, по-перше, фатальної, неконтрольованої дестабілізації. Будь-яка західна логіка побудована на тому, що все під контролем. От у тебе є страховка така, страховка сяка, і все в житті застраховано. Якщо твоє життя не застраховане, то як ти живеш? А ми живемо так, як живемо. І багатьом з наших друзів це все одно до кінця не зрозуміло. І вони хочуть, перше, показати Путіну на його місце.

Західний світ не хоче, звичайно, нашої перемоги, але не хоче перемоги Путіна. Він каже — от що ж, хай буде Путін, який знає своє місце в цьому світі. Це один із полюсів. Але полюс, який не має достатньо впливу, не має достатньо харизми у світі, яка б дозволяла йому робити щось, що виходить за його рамки, за його стелю. Тому це абсолютно зрозуміла логіка.

Американці завжди враховують ризики. Вони враховують їх з Холодної війни, умовно, з Карибської кризи. У них є тисячі людей, які на цьому сидять. У них є розвідки, які відслідковують психологічний стан лідерів, тих, хто ухвалює рішення. Відслідковують психологічний стан російського населення. І вони завжди на це дивляться.

Та Захід втратив розуміння Росії. Туди не вкладали гроші. От в Китай вкладали. Нас вони не хочуть чути. Чому не хочуть чути? Оскільки вони вважають, мовляв, ви українці, класні, але ви такі емоційні щодо Росії. Ну, вас не можна вважати неупередженими.

Чи закінчиться війна, поки Путін при владі — ні, не закінчиться. Вона може мати інші фази — фази ескалації, деескалації — які завгодно, але Путін її не закінчить. Путін має у своїй голові переконання, що України немає, а якщо її немає, значить, її потрібно знищити.

Тому у Путіна чітке, абсолютне переконання, що існування будь-якої України — це фундаментальна загроза його моделі Росії, як він її бачить. Він це чітко написав. Він вважає, що Україна це або Росія — неправильна, хвора, яка завгодно, або анти-Росія, як він у своїй статті колись написав перед повномасштабним вторгненням. Але України немає. Немає ідентичності, немає державності, немає історії, немає нічого. В принципі, нічого. Тому війна за Путіна не закінчиться.

Вона може отримати нову фазу, можуть бути якісь нові кроки, може бути припинення вогню, може бути скоординований тиск. Але сама по собі війна не закінчиться. Росія, сьогоднішня, буде завжди намагатися нас знищити всіма дозволеними і недозволеними шляхами.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV