Про нові амбіції Путіна і роль Придністров'я для їх втілення

По російський бік розташовані не лише п’ять областей регіонів України, на які публічно оголошені претензії, а й Одеська та Миколаївська області.

Ці області на узбережжі Чорного моря мають значне геостратегічне значення. Окупація Росією Одеси й Миколаєва значною мірою сприятиме реалізації однієї з давніх амбіцій Росії: панування в Чорноморському регіоні.

Контролем над цією територією Росія отримала б сухопутний коридор до Придністров'я, сепаратистського регіону на сході Молдови із сильними проросійськими симпатіями. Лідери Придністров'я проголосили незалежність від Молдови після громадянської війни на початку 1990-х років. На референдумі 2006 року 97% респондентів підтримали приєднання Придністров'я до Росії. Зараз там перебуває 1500 російських військовослужбовців (є інформація, що у липні 2025 Путін посилив контингент у Придністров'ї на 2000 військових — прим. NV), і на Заході вже давно говорять про те, що ця територія — підходящий плацдарм для російського вторгнення в Молдову.

Путін сигналізував про свій намір піти слідами Катерини Другої

Як і Україна, Молдова раніше була частиною Радянського Союзу, але зараз більше орієнтується на Західну Європу та прагне членства у Євросоюзі.

Окрім того, що Росія матиме сильні позиції для тиску на Молдову, більш значна російська присутність у Чорному морі збільшить здатність Москви проєктувати свою силу на сусідні регіони, включно із Середземномор’ям, Близьким Сходом і Африкою.

Чорноморська стратегія

Чорне море також є життєво важливим місцем для транспортного коридору та сполучення Схід-Захід. Аж до того, що Європейський Союз оголосив у травні 2025 року про Чорноморську стратегію. Стратегія визнає значення регіону для різних форм безпеки, включно з його важливістю для довкілля, доступу до енергоресурсів та інших форм торговельних і економічних зв’язків. ЄС планує вирішувати ці проблеми безпеки шляхом розвитку взаємовигідних партнерських відносин із країнами регіону.

Російський контроль над узбережжям Чорного моря України матиме катастрофічні наслідки для української держави. Це означало б втрату її військово-морських ресурсів, що широко й ефективно використовують морські безпілотники для атак на російські кораблі та цілі в окупованому Криму.

Відрізання від прямого доступу до Чорного моря також суттєво обмежить здатність України експортувати сільськогосподарську продукцію, що є важливим джерелом доходу для економіки, яка сильно постраждала від війни. Відновлення та розширення ролі України як виробника продуктів харчування для світу також є центральним елементом зусиль Києва щодо побудови міцніших відносин з Африкою та іншими регіонами, що розвиваються.

Жага Путіна до «Новоросії»

Окрім стратегічного значення, ці області вздовж узбережжя Чорного моря України також мають особливе історичне й символічне значення для путінської Росії. Сам Путін назвав Одесу «російським містом» і стверджував, що вся прибережна зона по праву належить Росії як відвойована під час російсько-турецьких воєн у 18 столітті.

Чорноморське узбережжя також відіграє важливу роль у використанні Путіним історії російської імперії для виправдання своєї війни проти України. Імператриця Катерина Друга значно розширила Російську імперію за рахунок півдня України та Криму. Протягом понад десяти років Путін представляв свої власні дії в Україні як продовження спадщини Катерини Другої у «прирастании земель».

Важливим прикладом такої практики став квітень 2014 року, лише через кілька тижнів після анексії Криму Росією, коли Путін використав фразу «Новоросія» на російському телебаченні. Це термін часів правління Катерини Великої, який позначає значну частину південної України, включно з Кримом. Застосовуючи цей історичний термін, Путін сигналізував про свій намір піти слідами правительки 18 століття і заявити про свої права на ці землі.

У 2014 році Москва не лише висунула словесну претензію на місто Одесу та навколишній регіон, а й ужила активних заходів для її втілення. Навесні того ж року Росія використала дезінформацію, щоб переконати місцевих жителів у східних частинах України, що уряд у Києві не дбає про їхні інтереси і навіть становить для них небезпеку. Водночас Росія надавала гроші, зброю та навчала місцевим войовничим угрупованням, які прагнули сіяти безлад.

Ці зусилля не обмежувалися лише районами Донбасу, де мали певний успіх. Їх також намагалися застосувати в Одесі, проте невдало.

Минуло 11 років, але карта на стіні Міністерства оборони Росії, де Одеська область позначена частиною Росії, демонструє, що Москва не відмовилася від своїх амбіцій щодо окупації земель, які колись були частиною Російської імперії. Поки європейські союзники Києва обговорюють ступінь своєї участі у наданні гарантій безпеки для України, залишається багато запитань без відповіді щодо конкретики тієї сили гарантій, що їх планує «коаліція охочих».

Але немає жодних сумнівів у необхідності того, щоб західні партнери України надали їй гарантії безпеки найсильніші з можливих.

Переклад NV

Оригінал опубліковано на The Conversation

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.