Путін сподівається: війна — на десятиліття. Диктатор дуже боїться Байдена та допомоги США Україні — інтерв'ю з Преображенським

— Це брехня, гармати замість масла вже давно з урахуванням того, що так звані антисанкції Росія ввела після анексії Криму проти Європейського Союзу і заборонила ввезення продовольства. Відтоді гармати вже стали замість масла, бо гармати були, а з маслом були проблеми.

Цієї ж стратегії російське керівництво дотримуватиметься далі. Все законодавство, необхідне для мілітаризації, мобілізації навіть звичайної громадянської промисловості ухвалене. Вона потихеньку мобілізується та мілітаризується.

Путін цим займався з січня до лютого, носився особисто країною і ганяв усіх своїх підлеглих, щоб вони цим займалися. Вони налагоджували поставки в чинну армію та (якщо вірити тим чуткам, які з армії розходяться), частково їх навіть налагодили — у тому плані, що незрозуміло, що буде за нової хвилі мобілізації. Але в нинішньому складі війська хоча б форму більш менш отримують, їх чимось там почали годувати, чого не було ще влітку.

Тобто якісь успіхи вони мають, але це зовсім не ті успіхи, які він анонсує. І мобілізувати промисловість, як це було в Радянському Союзі під час Другої світової війни, для нього абсолютно нереально. Я думаю, що нереально змусити росіян самостійно і більш-менш добровільно працювати у чотири зміни, отримувати за це замість зарплати, умовно, масло за картками, а, швидше, отримувати те, що вони отримували за звичайні роботи… Це те, що саме дозволяють закони, ухвалені ним у травні 2022 року. Ми бачимо, вже якісь страйки виникають.

Страйковий рух наростатиме, бо ці люди зовсім не готові гинути за ідеї. Таких людей у розпорядженні Путіна немає. З цієї точки зору він не спадкоємець Гесса або Гітлера, а він спадкоємець Муссоліні, який ненавидів своїх власних італійців за те, що вони не готові, як німці, залізним строєм іти вмирати.

— Виходить, що «священної війни, війни з нацистами, з колективним Заходом, з хижим НАТО» недостатньо для того, щоб мобілізувати росіян? Що Кремль і Путін не готові оголошувати публічно про мобілізацію або про перехід економіки на військові рейки, тому що не зрозуміє населення?

— Ви маєте рацію, населення не зрозуміє. А правлячий клас, на який він продовжує спиратися і який переважно його підтримує досить активно, не те що не зрозуміє, він проти цього категорично. Тому що саме правлячий клас Путіну намагається пояснити, що неможливо це зробити, не треба цього робити.

До речі, величезна кількість його економічних заяв спрямована не на населення загалом і не є констатацією якихось економічних змін та успіхів. Вони спрямовані безпосередньо на російський правлячий клас, насамперед на регіональні еліти, які є значною мірою тим самим середнім бізнесом, корупційним багато в чому. На який зараз сперлася російська економіка після того, як вона з економіки зростання (відносно ефективної, якою вона навіть до 2022 року частково ще була) перетворилася остаточно на екстенсивну економіку, де ремісничі бригади виробляють те, що раніше виробляли західні заводи. Це коштує дорожче, гірше за якістю, але це дає швидке екстенсивне економічне зростання.

Тобто нібито відбувається справді підвищення зайнятості. І грошей в економіці починає обертатися більше, тому що все коштує дорожче, і ці схеми підвищують умовну грошову масу. Безперечно, це розганяє інфляцію. Але в умовах військової економіки це не так важливо, тому що російський Центробанк чудово її згодом стерилізує адміністративними заходами проти банків.

— Момент, коли Росія оголосила про те, що вона приєднує до себе окуповані українські території і записала це в Конституції, називають точкою неповернення. Певну частину своєї промови Путін цьому присвятив. Йдеться про те, що попри «тиск неонацистів» жителі цих регіонів «проголосували» за те, щоб бути у складі Росії, зараз усі регіони РФ підставлять їм своє плече. Хтось навіть аплодував з цього приводу. Одна з головних тез, мені здається, що Азовське море стало внутрішнім морем Росії. Кому він адресує ці меседжі?

— Це значною мірою його власні фантазії та власні радощі. Це він адресує умовним, як їх зараз почала називати російська пропаганда, турбопатріотам: тим людям, які здебільшого відвернулися від нього після воєнних поразок у Херсонській та Харківській областях. Які не вірять, що він готовий всерйоз застосувати ядерну зброю проти України і за це його засуджують. Тим, які були основним двигуном, рушієм російського суспільства і змушували це суспільство мляво підтримувати війну, тому що самі ці турбопатріоти її підтримували активніше, ніж Путін.

Він знає, що значна частина з них від нього відвернулася, але якийсь посил їм треба послати все-таки, щось треба сказати. Треба продемонструвати, що він входить в історію хоч із чимось, що є не лише воєнні поразки. Тому довелося якісь досить безглузді речі повторювати, що він до цього говорив.

— Про місце Путіна в історії. У контексті того, що зараз у нас уже фактично рік повномасштабної війни, що в підручнику історії змінюється? Як би Путін хотів у цей підручник історії потрапити?

— Очевидно, що Путін хотів би потрапити до цього підручника історії як людина, яка запобігла і припинила процеси розпаду на пострадянському просторі, відновила єдність радянського простору в тому чи іншому вигляді; зуміла протистояти Заходу та головне (це не самоціль) — зуміла перейти в новий політичний та економічний уклад у світі як велика держава.

Зберегла Росію серед провідних держав світу. Це ось така баєчка, яку від кремлівських людей можна було чути насправді ще навіть до Путіна, а приблизно з 2005 року вона звучала постійно від них: Росія розуміє, що її готуються викинути із загальносвітового поділу праці, але вона цього зробити не дозволить.

Ось він хотів би бачити себе таким, дуже умовно можна назвати відтворювачем Радянського Союзу. Тому що він сам, звичайно, людина антирадянська. Саме тому в умовах агресії проти України у нього чудово в голові поєднуються з одного боку «клятий Ленін, який створив цю Україну» та відновлення пам’ятників тому ж Володимиру Іллічу на окупованих територіях. Він відтворює саму атмосферу, а не Радянський Союз — простір у тому вигляді, в якому його хочуть бачити ті, кого він бачить своєю групою підтримки.

А увійде він в історію, звичайно, зовсім інакше. Увійде він в історію, зважаючи на все, як людина, яка так чи інакше заклала основи для розпаду Росії.

— У промові була та сама, що й раніше, фіксація на одностатевих шлюбах, педофілії… До речі, не знаю, звідки педофіли взялися, але він це повторює. Зараз, здається, хтось із його спічрайтерів почитав новини та побачив, що англіканська церква планує розглянути ідею гендерно нейтрального Бога. А це навіщо? Щоби скріпні громадяни жахнулися від масштабу розкладання Заходу? Як ви це оцінюєте?

— Це якраз переважно посил за межі Росії. Старше покоління, умовні бумери, люди трохи молодші за самого Путіна, дуже гостро переживають соціальні зміни, що відбуваються в багатьох країнах. Ми бачимо, що є прошарок, який готовий Путіна слухати. Це умовні американські трампісти, Альтернатива для Німеччини.

Практично в кожній країні є досить велика соціально-політична група з умовним потенціалом прихильників Путіна, які можуть впливати на політику цієї країни хоча б тому, що так чи інакше за ними часто стоїть 15−20% населення. Ось до їхнього ресентименту про велику європейську культуру, яка була зовсім інша, коли вони були молоді, він і звертається постійно. Ці люди йому потрібні, йому потрібна ця група підтримки на Заході, і він її продовжує підживлювати.

Для росіян, безумовно, також. Ось саме для росіян і додаються педофіли. Тому що досвід засвідчив, що педофілів росіяни гостро ненавидять. У Путіна ця тема має, мабуть, якийсь особистісний аспект: згадаймо цілування хлопчиків у живіт та інші дивні дії з його боку в якісь моменти.

До речі, як і в ситуації з боротьбою з гендерною рівністю, з так званими сексуальними меншинами, з ЛГБТ-спільнотою, це все добре лягає на його погляди, уявлення про те, що таке добре, що таке погано. І тому він так активно це озвучує. Самі собою геї, наприклад, росіян так сильно не зачіпають і не дратують. Але якщо геїв об'єднувати з педофілами, це працює зовсім по-іншому.

А нещодавно, як відомо, вони почали поєднувати з педофілами ЛГБТ-спільноту загалом. І туди ж значною мірою потрапляють іноземні агенти, феміністки — будь-які соціальні чи інші групи у суспільстві, які намагаються відстоювати якусь свою незалежність від російської ідеології та намагаються протистояти тому постмодерному набору якихось ідеологічних штампів, які Путін використовує для утримання влади.

— Цього разу було й «гачкотворство Заходу», «краплені карти», «чорта лисого», «цап-царап». Це щоб хоч хтось запам’ятовував і поширював ці цитати? Це для цього робиться?

— Я думаю, в принципі це і більша частина його послань дуже добре б’ються з історичним анекдотом про Наполеона, який соромився йти до французьких Національних зборів, які він збирався розігнати за порадою 500, і питав, як йому виступати: «Коротко і зрозуміло?» Йому сказали: «Ні, довго і неясно».

І ось він весь час використовує це «довго і неясно». Але це «довго і неясно» дуже важко просидіти. Ми бачили, що в залі величезна кількість людей засинала — всім зрозуміло, що це абсолютно безглузда рутина. Її треба якось підбадьорювати, вставляти ось ці ось «мочити в сортирі» умовні, які він періодично пищить, і зал прокидається, радісно починає, як лошата, іржати й аплодувати. Рівно для того, щоб якось пожвавити всю аудиторію, яка його дивиться.

Я думаю, що незважаючи на всю цю величезну рекламу та підготовку, включно з поширенням чуток (про те, що вони нібито анексують Абхазію і Південну Осетію, ще щось у такому ж дусі), кількість росіян, які переглянули це послання, не буде вищою, ніж тих, хто дивився попереднє. А тоді була рекордно низька кількість. Можливо, навіть буде чергове зниження.

Люди від цієї тягомотини досить сильно втомлюються. І його спроби цими посланнями, як то кажуть, психотерапевтувати російське суспільство і чіпляти його, працюють дедалі гірше.

— Як ви вважаєте, як візит президента США Джо Байдена до Києва змінив контекст того, що виголосив?

— Думаю, що Путін прибрав додаткові різкості свого виступу після цього, бо інакше цей виступ адресувався б візиту Байдена до Києва.

Путін (як ми знаємо, наприклад, з Олексієм Навальним) дотримується стратегії не згадувати своїх супротивників, особливо якщо ти їх побоюєшся. В цьому випадку рівно так він і вчинив, тому що візит Байдена до Києва, особливо до поїздки до Польщі і до виступу там, — очевидний сигнал: «Я завжди на крок попереду тебе. Навіть там, де ти спробуєш мене переграти, я тебе все одно випереджу. Ти завжди відстаєш, ти завжди програєш».

Це особисте послання Путіну, яке він не міг не сприйняти, яке, напевно, викликало в нього сказ. Але після сказу та страху (я так розумію, він завжди проходить ці стадії) — помста.

Помста ще не настала, але у своєму посланні він явно постарався, найімовірніше, лише згладити додаткові гостроти, щоб, не дай Боже, жодним моментом не натякнути на Байдена, щоб удати, ніби його не існує. Навіть говорячи про надання далекобійних озброєнь Україні, він ніяк не згадав про цей візит. Хоча логічно було б про нього згадати та сказати, що «ось, ви навіть бачили». І мало того, багато хто (і я в також) вважали, що Путін після цього, швидше за все, введе у послання пасаж про те, що тепер ми наочно переконалися, наскільки Україна є маріонеткою Заходу, — «приїхав начальник і роздав вказівки у Києві». Цієї тези в чистому вигляді теж не прозвучало. Він просто вирішив Байдена проігнорувати. Це означає, що його страх із цього приводу дуже сильний.