Волл-стрітівські аналітики останнім часом почали жартувати, що найкращий спосіб передбачити поведінку Трампа — і заробити на цьому — це слідувати так званій стратегії «TACO trade», що розшифровується як «Trump Always Chickens Out» — «Трамп завжди дає задній хід». Можна сміливо ставити на те, що він відкличе черговий безрозсудний тариф.
Це глузливе прізвисько, яке вказує на непослідовність Трампа, і не лише точно відображає реальність, а й заслуговує на більш широке застосування.
Сьогодні він відштовхує Україну, завтра — вимагає у неї корисні копалини, а наступного дня знову називає її союзником. Сьогодні Володимир Путін — його друг, завтра — «псих».
Передплатіть NV Преміум та читайте без обмежень
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
Сьогодні Канада — майже 51-й штат, завтра — об'єкт тарифних санкцій. Сьогодні він хвалиться, що наймає тільки «найкращих із найкращих», а завтра понад сто експертів із Ради національної безпеки змушені піти — лише за кілька тижнів після того, як їх прийняли на роботу. Сьогодні президент влаштовує урочистий вечір у своєму гольф-клубі у Вірджинії для головних покупців своєї криптовалюти-мемкоїна, які витратили загалом $148 млн, щоб почути його промову на тлі президентської печатки, а потім прессекретар Білого дому заявляє, що це не корупція, оскільки президент «був присутній там у свій особистий час».
Трамп керує країною, покладаючись на необмежені імпульси та інстинкти
Трамп керує країною, покладаючись винятково на необмежені імпульси та інстинкти, майже не обтяжуючи себе підготовкою і не координуючи дії між відомствами. Він не визнає реальних меж влади: його приятель із гольфу (Стів Віткофф) фактично виконує обов’язки держсекретаря, а формальний держсекретар (Марко Рубіо) — його посол у Панамі. Він змушує всіх, хто хоче його зупинити, звертатися до суду, розмиваючи межі між своїми обов’язками як глави держави й особистим збагаченням.
Із задньої кишені штанів
Про що все це нам говорить? Про те, що США більше не керує традиційна адміністрація. Тепер це корпорація під назвою Trump Organization Inc.
За часів першого президентства Трамп оточував себе людьми з певною вагою, які могли служити буферами для його інстинктів. Навколо Трампа II — виключно підлесники, що діють, навпаки, як підсилювачі кожного його імпульсу. Тоді він керував за стандартною, хоч і хаотичною моделлю. Нині, у другому акті, президент скинув ланцюги та керує Штатами так само, як колись своєю приватною компанією: із задньої кишені штанів (тобто одноосібно та імпульсивно), і зупинити його тепер можуть тільки ринки або суди.
І це особливо тривожно, бо сьогодні демократи надто слабкі, республіканці надто боягузливі, найбільші юридичні фірми на кшталт Paul, Weiss і Skadden Arps — морально збанкрутували, а держслужбовці — надто беззахисні, щоб щось зробити.
Якщо девізом «Трамп I» було: «Тепер наша черга правити», то девізом «Трамп II» стало гасло, більше властиве диктаторським режимам у Африці: «Тепер наша черга їсти».
Якщо ви думаєте, що все це — жарти або перебільшення, — ви помиляєтеся. Достатньо кількох прикладів, аби побачити, як працює стиль управління Трампа: імпульсивно, навмання — «плі, готуйся, потім уже цілься» — без найменшого стратегічного розрахунку.
Лише через кілька тижнів після вступу на посаду Трамп без будь-яких серйозних консультацій з американською автомобільною промисловістю оголосив про запровадження серії глобальних тарифів. У процесі він із подивом виявив, що тільки близько третини деталей популярного пікапа Ford F-150 виробляють у США — і замінити ці компоненти в осяжному майбутньому неможливо. Тарифи завдали такого удару по всій автопромисловості, що компанії Ford, General Motors і Stellantis заявили, що не зможуть надати прогноз щодо прибутку до кінця 2025 року — через невизначеність із тарифами та можливі збої в ланцюжках постачання.
Китай передбачувано відреагував на запровадження Трампом 145-відсоткових тарифів на всі китайські експортні товари, що прямують до США. Як повідомив кореспондент The New York Times у Пекіні Кіт Бредшер, Пекін раптово призупинив експорт рідкісноземельних магнітів, які використовують у виробництві автомобілів, дронів, роботів і ракет, що їх випускають у США. Якщо Трамп не знайде спосіб домовитися (тобто «дати задній хід») за деякими зі своїх китайських тарифів, американські автозаводи, як повідомляє Бредшер, можливо, будуть змушені скоротити виробництво вже «найближчими днями і тижнями».
Далі — гірше
Як ви думаєте, які шанси, що Трамп заздалегідь прорахував ці вторинні наслідки своїх тарифів на Китай? Я б сказав — нульові. Він просто вистрілив «від стегна».
Але далі — гірше. Як я стверджую з моменту приходу Трампа до влади, його безглузда «права» одержимість ідеєю знищити електромобільну промисловість, яку намагався розвивати Джо Байден, підриває здатність США конкурувати з Китаєм у сфері виробництва акумуляторів. Акумулятори — це нова нафта; вони живитимуть нову індустріальну екосистему, засновану на ШІ: автономні автомобілі, роботи, дрони та чисті технології.
Економіст і публіцист Ноа Сміт підмітив наслідок цієї політики: ослаблення спроможності Америки виробляти дешеві дрони на акумуляторах — такі, які Україна нещодавно використала для знищення частини російської авіації — і які Китай у майбутньому може використати так само проти наших авіаносців. «Трамп і Республіканська партія, — зазначає Сміт, — вирішили сприймати акумулятори як об'єкт культурної війни, а не як питання національної безпеки. Вони думають, що борються з „хіпі-діпі“ зеленою енергетикою, караючи „соціалістів-екологів“ і підтримуючи тим самим „повнокровну“ американську нафту та газ. А насправді вони просто роззброюють американську безпілотну армію майбутнього і віддають Китаю ключову зброю сучасного поля бою».
Ви думаєте, Трамп ураховував усі ці наслідки? Ні за що. Він діяв за принципом «плі, готуйся, а потім цілься».
Ось іще один приклад його провалу. Трамп щойно оголосив про намір подвоїти тарифи на сталь до 50%. Звісно, президент не став би ухвалювати таке рішення, не вивчивши, що сталося в його перший термін, коли він раптово підвищив тарифи на сталь до 25%. На щастя, це зробили інші. Це було повне фіаско.
Я кидаю виклик будь-якому представнику цієї адміністрації — доведіть мені, що Трамп заздалегідь прорахував наслідки нового 50-відсоткового тарифу на сталь і довів, що він працюватиме краще цього разу.
А як щодо стратегії Трампа в галузі освіти? Неможливо звести значну торговельну стіну проти Китаю, не маючи стратегії в галузі освіти для збільшення нашого виробництва високотехнологічної продукції.
Китайські університети приділяють величезну увагу освіті в галузі STEM (наука, технології, інженерія та математика) — щорічно Китай випускає близько 3,5 млн фахівців у цих галузях, що майже відповідає числу випускників усіх рівнів вищої освіти в США.
Щоб конкурувати в економіці майбутнього, заснованій на штучному інтелекті, країна не може мати занадто багато інженерів. Але в Америці — кричуща нестача таких фахівців. Як ми заповнюємо цю прогалину? Зокрема, приймаємо десятки тисяч студентів та інженерів, особливо з Китаю та Індії.
Неконтрольований фарс
Отже, Трамп усе це продумав заздалегідь?
Навряд чи. Він розпочав торговельну війну з Китаєм — який контролює близько 30% світової промисловості, що майже вдвічі більше, ніж США, — водночас намагаючись зруйнувати провідні американські наукові центри, як-от Національні інститути здоров’я, і доручив своєму держсекретареві «агресивно анулювати візи для китайських студентів». І, до того ж, призначив колишню керівницю головної ліги реслінгу, яка одного разу назвала ШІ «A1» — як соус для стейка, — міністром освіти.
І справа не тільки в китайцях. Тепер багато інших міжнародних студентів у галузі STEM, бачачи все це, вирішують триматися подалі від Америки. США не відчують негативних наслідків цього завтра, поки ми все ще пожинаємо плоди десятиліть гостинності для найрозумніших і найенергійніших іммігрантів. Але відчуємо це через десять років.
Що вирізняло і збагачувало Америку протягом багатьох років — і зберігало статус провідної світової економічної та військової держави, — так це здатність послідовно залучати того самого ще одного потрібного вченого або амбітного іммігранта, той самий іще один долар інвестицій і ту саму ще одну краплю довіри від союзників. Будучи найбільшою економікою світу, США непропорційно вигравали від стабільного глобального вільного ринку.
«Будь-яке традиційне розуміння американської могутності скаже, що ми були б божевільні, ставлячи під загрозу всі три з цих складових, але саме це ми і робимо сьогодні», — сказав мені Нейдер Мусавізаде, засновник геополітичної консалтингової фірми Macro Advisory Partners.
«Ми поводимося так, ніби є сторонніми спостерігачами в глобальному порядку, архітекторами якого насправді є, — додав він. — Поки що ми, як і раніше, залишаємося найкращим місцем для заощаджень, інвестицій і талантів, але той шум, який ви чуєте сьогодні, — це початок глобальних спроб знайти обхідний шлях для всіх трьох питань. Тому що дедалі більше людей починають сумніватися: чи справді ми та скеля, якою нас вважали?»
У підсумку, те, що ми бачимо від адміністрації Трампа II і схиленого перед нею Конгресу, — це небезпечний, неконтрольований, інтелектуально непослідовний фарс, за який ми заплатимо дорогу ціну в майбутньому. Великі геоекономічні кроки робить одна людина, яка не провела жодної попередньої роботи, моделювання або стрес-тестування і практично не створила міжвідомчого процесу, який діяв без нагляду Конгресу і без урахування історії.
Якщо ви думаєте, що це не небезпечно, просто пам’ятайте, що за роки існування Trump Organization Inc. подала заяву про захист від банкрутства за главою 11 для шести різних підприємств. І на те була причина: стиль управління та цінності її керівника.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена.