Людина повинна робити вибір. У цьому і полягає її сила — в могутності її рішень. © Пауло Коельо
Нещодавно я писав про соціологічне опитування в Одеській, Херсонській та Миколаївській областях, в якому було чітко видно перетікання електорату партії «Слуга народу» до ОПЗЖ. Чому так, що з цим робити і що з цього вийде? Давайте трохи пофантазуємо.
Практично всі вибори з 2004 року в Україні проходили з використанням електорального розлому на умовних «помаранчевих» і «біло-блакитних», протистояння Південного Сходу і Заходу, поділу громадян в питаннях мови, релігії та бачення зовнішнього розвитку України. Так було завжди. Про внутрішній розвиток країни практично всі при цьому замовчували.
Так, майже завжди мовчали. Тому що тут складніше маніпулювати виборцем, а люди хочуть конкретику. Але пропонують лише форму, а не зміст або значення. Неначе введення європейських законів гарантує їх виконання при продажних судах або поїздка в Давос гарантує приплив інвестицій в Україну. І тільки Зеленському вдалося прокласти інший вектор розлому — люди проти політичної еліти країни. Проти всіх політиків будь-яких поглядів. Люди проти чиновників. Зеленський зміг маркувати всіх політиків, незалежно від їхніх заслуг або провалів, винними у всіх бідах, а своїм мовчанням щодо абсолютно всіх контроверсійних питань дав можливість виборцям з протилежними уподобаннями пофантазувати про те, що він розділяє саме їхні погляди. Зрештою саме люди, а не громадяни, об'єдналися навколо нової ідеї покарати тих, хто довів країну до такого жалюгідного стану, який ми бачимо зараз. І гасло «зробимо їх разом» стало для людей мотиватором підтримати Зеленського.
Після виборів 2019 року головним завданням президента мало стати прагнення об'єднати навколо себе громадян, які поділяють його цілі та готові за них боротися, а не просто чекати, що вони здійсняться самі собою і жити стане комфортно і сито. Громадян, для яких держава важлива і які хочуть бачити, а не чекати. І ось тут якраз варто задатися питанням, а що далі? Адже свої цілі і плани президент не озвучує. Про них можна лише здогадуватися.
Але далі для президента, на мій погляд, залишається максимум три варіанти розвитку подій.
Перший, найбільш оптимістичний у цьому випадку. Володимир Зеленський продовжує створювати новий тренд розлому виборців, і об'єднує людей в новій Україні для нової України. Він пропонує громадянам чітке бачення нової України. Тієї самої України, в якій відбувається підтверджене економічне диво.
Це можливо, якщо прийшли інвестиції, масово будуються підприємства, якість медицини й освіти зростає, армія стає сильнішою і більш сучасною, країна — щасливішою. Він може, підігравши одним із симпатиків, наприклад, зупинити декомунізацію або гру з російською мовою, при цьому збільшувати оборонний бюджет і серйозно зайнятися підвищенням гарантій для військовослужбовців. Таких прикладів може бути багато. І при всьому цьому він паралельно, за допомогою своїх друзів, соратників і однодумців, які призначені главами силових відомств, збирає докази, а не фабрикує справи, і садить пачками корупціонерів всіх рангів.
Шанс, на мій погляд, ще є. Мінімальний, але є. Та для цього треба забути про амбіції «миротворця», стати державником і системно зайнятися кропіткою щоденною роботою. Потрібно бути готовим до війни і при цьому залучати до країни інвестиції. Ізраїль показав, що це можливо. Треба перестати відпочивати, вбити здоров’я, але створити умови, за яких олігархи не зможуть так спокійно почуватися в кабінетах міністрів, губернаторів і силових відомств, як зараз. Так, йому доведеться самоочищатися від людей, які прийшли до влади з відмінною від його метою або ж якщо вони банально некомпетентні. І це незалежно від того, наскільки близька ця людина. Навіть якщо він з нею виступав на сцені, пив горілку в лазні або це партнер з якихось проектів. Для всього цього потрібно зробити перший крок — перестати чекати на овації від публіки і почати побудову державної машини, до руйнування якої він і так уже долучився.
Другий варіант, найбільш імовірний. Президент, для збереження електорального ядра, змушений буде зробити вибір — стати «помаранчевим» чи «біло-блакитним». Йому доведеться створити широку коаліцію та імплементувати в країні ті зміни, які очікує обране ним раніше електоральне ядро. Яким він стане, залежить від багатьох факторів, в тому числі й команди. І поки його дії говорять про схильність до «біло-блакитного» вибору. Проросійський вибір. Хоча заява в Польщі каже, що не все так однозначно.
Ну і варіант номер три. Завжди є місце «подвигу». Не чекаючи на свій крах, коли рейтинг наблизитися до 5%, він може чесно зізнатися, що був не готовий до викликів і став президентом випадково. Так, збіглися так зірки. Це буде можливість повернутися до сім'ї та мінімізувати негатив. Тоді він буде змушений оголосити про проведення позачергових президентських виборів і піти. І цього бояться в оточенні Зеленського.
До речі, Верховну Раду він може не розпускати наостанок. З цим чудово впорається наступний президент. Тому що ця Рада себе вже дискредитувала в турборежимі більше, ніж попередня. І хоча цей сценарій теж малоймовірний, але зате чесний. А в тому, що рейтинг буде сипатися, якщо Зеленський не обере і не реалізує один з трьох можливих сценаріїв, я переконаний. Так що вибір доведеться робити. І дуже скоро.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ